Основи побудови фінансового обліку

     Фінансовий  облік значною мірою ґрунтується на концепції відповідності в управлінні. Ієрархія відповідальності у фінансовому обліку в основному існує у вигляді “власники – вищий менеджмент”, а в управлінському – охоплює всі рівні від вищого менеджменту до окремого працівника, який відповідає за здійснені ним витрати.

     Дані  фінансового обліку використовуються для прийняття рішень – акціонерами, кредиторами, інвесторами, податковими органами та ін. Ці рішення у кінцевому підсумку впливають на діяльність підприємства. Фінансовий облік входить в професійне середовище, де як окремі сектори можна виділити також бюджетний облік та бухгалтерську освіту. Професіонали вищої кваліфікації на відміну від вузьких фахівців є універсалами і їх діяльність відзначається високим ступенем диверсифікації.

     Фінансовий  облік грає регулюючу роль і несе в собі елементи такої системи, котра  передбачає прямі і зворотні зв’язки  при виконанні функцій спостереження, вимірювання різних характеристик виробництва або його окремих частин, обробки інформації за даними первинної документації. Підтвердженням тому служить рух звітної документації між підрозділами і службами підприємства і бухгалтерією.

     Ведення фінансового обліку є обов’язковим для кожного підприємства. Законом встановлюються вимоги до фінансової інформації. Регламентуються форми звітності і їх зміст, порядок розрахунку показників. Оскільки менеджерам необхідна часто термінова (негайна) інформація, то для прийняття рішень використовуються приблизні (наближені) оцінки. Вимоги до точності в управлінському обліку послаблені в сторону (бік) прискорення отримання інформації. В той час як фінансовий облік базується на точності інформації, законом регламентуються не тільки обмеження, але і вимоги. Фінансові звіти готуються для зовнішніх користувачів, тобто людей, які не працюють на підприємстві. Інформація, що міститься в фінансових звітах, відображає операції, котрі вже здійснені, і тому вона піддається перевірці і оцінці надійності.

     Фінансові звіти узагальнюють інформацію про  діяльність всього підприємства. В  деяких випадках (коли підприємство або  розміщене в різних регіонах, або  має декілька видів діяльності) складаються  окремі фінансові звіти або розрахунки за галузями, видами діяльності.

     Мета  обліку – основна (основоположна) ознака відмітної характеристики. Призначення фінансового обліку – складання фінансової звітності зовнішнім користувачам інформації. Мета рахується досягнутою, якщо документи складені і представлені (доставлені, подані) за призначенням.

     Фінансовий  облік будується на основі загальноприйнятих  норм і стандартів бухгалтерського  обліку. Цей принцип дозволяє зовнішнім  користувачам інформації проводити  порівняння і співставлення. Крім того, користувачі повинні бути впевнені, що облік ведеться по загальноприйнятому порядку, дякуючи чому він в достатній степені (мірі) достовірний. В фінансовому обліку використовується наступна базисна рівність: Активи = Зобов’язання + Власний капітал.

     Інформація, що відображена в фінансових звітах, показує результат здійснених фактів (що мали місце, відбулися) і господарських операцій за певний (визначений) період часу. Інформація фінансового обліку використовується в управлінському обліку при плануванні і прогнозі. Однак в структуру управлінського обліку, крім того, попадає інформація, спрямована і до майбутнього. Мета фінансового обліку – показати, “як це було”, а управлінського – “як це повинно бути". При цьому найбільша увага приділяється оцінкам майбутніх періодів. Кінцевим продуктом (результатом) фінансового обліку є фінансові документи, котрі складаються в грошовому вираженні. Господарські операції вже здійснені і об’єктивно виміряні в грошових одиницях відповідного періоду на рахунках бухгалтерського обліку. Сальдо всіх рахунків, які включені в головну книгу, показують в фінансовій звітності.

     Ринковій  системі управління затратами і  результатом має відповідати  певна система обліку, яка включала б два рівні обліку затрат і  результатів, а саме: фінансовий облік затрат і результатів та управлінський облік затрат і результатів. На першому рівні розв’язуються завдання, які забезпечують взаємовідносини підприємства із зовнішніми користувачами та дають відображення затрат і результатів у цілому по підприємству. На другому рівні розв’язуються завдання, що забезпечують взаємовідносини підприємства з внутрішніми користувачами та дають відображення затрат і результатів по центрах відповідальності, видах діяльності, видах продукції тощо. Вирішення наведеної сукупності завдань є можливим лише за наявності сформованих двох взаємозв’язаних структур – фінансової і управлінської бухгалтерії. Взаємозв’язок управлінського і фінансового обліку можна подати у вигляді схеми.

     Об’єктами фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках, є:

     - активи підприємства: основні засоби, нематеріальні активи, капітальні  вкладення, довгострокові та короткострокові фінансові вкладення, виробничі та товарні запаси, розрахунки з дебіторами, грошові кошти, Інші активи;

     - джерела власних засобів: статутний  фонд (капітал), резервний (страховий)  фонд, фонди І резерви спеціального  та цільового призначення, нерозподілений прибуток, Інші джерела власних засобів;

     - зобов’язання (пасиви) підприємства: довгострокові та короткострокові кредити банків І позикові кошти, розрахунки з кредиторами, Інші короткострокові зобов’язання; витрати підприємств за їхніми елементами І доходи за їхніми видами;

     - фінансові результати діяльності  підприємств І їхній розподіл;

     - господарські операції, пов’язані з процесами придбання ресурсів, виробництва та реалізації принципово важливим питанням фінансового обліку є методологія та організація обліку витрат і доходів

     Саме  в цьому питанні проявляються відмінності побудови фінансового  обліку. Фінансовий облік охоплює  інформацію, яка формується в сфері  грошового процесу. В основному  він орієнтований на зовнішніх користувачів, але використовується також для внутрішнього управління підприємством. Тому досить часто його називають також зовнішнім обліком. Ведення фінансового обліку, як правило, чітко регламентовано. Результатом фінансового обліку є складання періодичної, обов’язкової звітності, котра надається (представляється) підприємством фіскальним державним органам, власникам і іншим зацікавленим користувачам.

     Ведення бухгалтерського обліку та складання  фінансової і статистичної звітності  на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, що розробляються органами, на які покладено обов'язки регулювання у країні питань обліку і звітності. Це дає змогу вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність за єдиними принципами й формою і таким чином забезпечувати порівнянність облікової інформації. Однак це не означає, що підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання, не може вибирати найбільш прийнятні для нього форми ведення обліку.

     Термін "облікова політика", визначений Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", означає сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності. Однак облікова політика визначає також способи організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, з урахуванням конкретних умов його діяльності.

     Облікову  політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво  бухгалтерським обліком в Україні  в особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів влади, з іншого — як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності.

     Облікова політика на рівні країни має враховувати такі обставини: рівень розвитку ринкової економіки та ступінь демократизації суспільства, поширення процесу інтеграції економіки країни у світовий економічний простір та вимоги міжнародних інституцій щодо стандартизації та гармонізації обліку. З цією метою держава розробляє й приймає законодавчі акти та інші нормативні документи, що регулюють питання бухгалтерського та статистичного обліку і звітності. Прикладом може бути чинний Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

     Облікова політика підприємства має враховувати такі важливі фактори:

• форму власності та організаційно-правову структуру підприємства;
• вид економічної діяльності, що зумовлює особливості та умови облікової роботи;
• параметри підприємства за обсягами діяльності, номенклатури продукції, чисельності працюючих тощо;
• відносини з податкового системою, наявність пільг та умови їх отримання;
• умови забезпечення підприємства ресурсами та умови реалізації готової продукції;
• матеріально-технічне забезпечення обліково-аналітичної роботи підприємства та рівень забезпеченості кваліфікованими обліковими працівниками;
• умови організації та стимулювання праці, відповідальності тощо.

     Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби. Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

     Підприємство  самостійно визначає параметри та напрями  облікової політики; обирає форму  бухгалтерського обліку як певну  систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних методологічних засад та з урахуванням особливостей господарської діяльності й наявної технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

     У формуванні облікової політики визначальна роль належить керівнику і головному бухгалтеру. Від їх компетенції та взаємостосунків залежить успішне здійснення (провадження) облікової політики підприємства. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, має певні обов'язки, зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання в установлені терміни фінансової і статистичної звітності; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

     У свою чергу керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

     Формуючи облікову політику, необхідно керуватися основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності: обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника та періодичності. Принцип послідовності безпосередньо стосується облікової політики підприємства. Обрана облікова політика застосовується підприємством із року в рік. У будь-якому разі вона має залишатися незмінною принаймні протягом календарного року (з 1 січня по 31 грудня).

     Зміна облікової політики можлива у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, у зв'язку зі змінами в законодавстві, розробкою та застосуванням нових методів ведення обліку або суттєвими змінами в умовах роботи чи у структурі підприємства. Якщо такі зміни відбулися, то про це ґрунтовно повідомляється у пояснювальній записці до річної звітності.

     Розробка  та прийняття облікової політики кожним підприємством сприяє поліпшенню бухгалтерського обліку і звітності, що в кінцевому підсумку забезпечить ефективність прийнятих рішень і діяльності підприємства.