Оцінка фінансової стійкості підприємства та шляхи її підвищення

      — зміни, що не передбачені бізнес-планом підприємства, оптових ції на продукцію, сировину, матеріали, паливо, покупні  напівфабрикати, ии при цьому використовуються, торгових скидок, накидок, норм амортиза ційних відрахувань ставок заробітної плати, нарахувань на неї й ставок по| датків та інших зборів, що виплачуються підприємствами;

      — порушення постачальниками, збутовими, вищестоящими господарствами, фінансовими, банківськими та іншими органами державної дисципліни з господарських питань, що зачіпають інтереси підприємств.

      У групу внутрішніх факторів доцільно включити: основні фактори, що визначають результати роботи, і ті з них, що пов'язані з порушенням підприємством  державної, фінансової, платіжної дисципліни тощо.

      У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

      Як  правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправлено  впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

      Наявність  цих факторів потребує групування. В основу його доцільно покласти різні  ознаки:

• за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;

• за важливістю результату — основних і другорядних;
• за структурою — простих і складних;
• за часом дії — постійних й тимчасових.

      Відомо, що будь-яка класифікація переслідує певні цілі. Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб'єктом, і об'єктом  відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим, є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.     

      Розглянемо  насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

      Для її підтримання дуже важлива загальна величина затрат, а також співвідношення між постійними і змінними витратами.

      Інший істотний фактор фінансової стійкості  підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, — це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості менеджменту поточними активами, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі, тощо.

   Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості — склад і структура  фінансових ресурсів, правильний вибір  тактики і стратегії управління ними.

     Істотний вплив на забезпечення  фінансової стійкості підприємства  справляють кошти, що додатково  мобілізуються на ринку позичкових  капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Воднораз зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

     І тут велику роль можуть  відіграти резерви як одна  із форм фінансової гарантії платоспроможності суб'єкта господарювання.

      Підбиваючи  підсумки, зазначимо, що з точки зору впливу на фінансову стійкість підприємства і необхідності врахування їх при управлінні нею визначальними внутрішніми факторами є:

• галузева належність суб'єкта господарювання;
• структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;
• розмір оплаченого статутного капіталу;
• величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;
• склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

      Щодо  впливу на неї зовнішніх факторів, зазначимо, що термін "зовнішнє середовище" включає в себе різні аспекти: економічні умови господарювання; пануючі в суспільстві техніку й технології; платоспроможний попит споживачів; економічну й фінансово-кредитну політику законодавчої й виконавчої влади України; соціальну й екологічну ситуацію в суспільстві тощо. Зазначені зовнішні фактори справляють вплив на всі аспекти виробничо-фінансової діяльності підприємства і через неї на його фінансову стійкість.

      Особливе  значення для забезпечення останньої  має рівень, динаміка й коливання  платоспроможного попиту на продукцію (послуги) підприємства, бо платоспроможний  попит визначає стабільність надходження  виручки. В свою чергу, він залежить від макроекономічної кон'юнктури, рівня доходів споживачів — фізичних та юридичних осіб, ціни на продукцію  чи послуги підприємства.

      Очевидно, що важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового  ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків, використання порівняльних й  абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

      Важливе значення в забезпеченні та підтриманні, фінансової стійкості підприємств  має також управління дебіторською заборгованістю.

      Для забезпечення фінансової стійкості  важливе значення має фінансове  прогнозування, змістом якого є  дослідження й розробка можливих шляхів розвитку фінансів підприємства в перспективі. У кінцевому підсумку прогнозування дає змогу оцінити  ймовірність фінансового благополуччя підприємства чи його банкрутства.

      Найважливішу  увагу в системі заходів, спрямованих  на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити  етапу відновлення та зміцнення  рівня фінансової сталості підприємства — запоруки усунення неплатоспроможності  й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.               

      Заходи  щодо зміцнення фінансової сталості підприємства можуть дати позитивні  результати лише за умови обов'язкового і суттєвого оздоровлення його фінансів. Причини, які зумовлюють невідповідність  належному рівню фінансової сталості, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі групи:

1. поточні
2. стратегічні.

     До поточних причин слід віднести  всі ті, які впливають на рівень фінансової сталості підприємства. До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення належного рівня фінансової сталості: помилки у стратегії управління, в політиці фінансування тощо.

      Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансового менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допомогою таких дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифікації, створення нових організаційних форм управління тощо. Для цього необхідно чітко уявляти можливості підприємства, вміння правильного вибору та визначення напрямків зміцнення фінансової сталості, обгрунтування перспективних цілей і способів їхнього досягнення.

      Загальну  схему процесу стратегічного  управління фінансовою сталістю в умовах кризового розвитку підприємства подано на рисунку 1.1.

      Рисунок 1.1. Процес стратегічного управління фінансовою сталістю підприємства.

      Особливістю цього процесу є:

• неможливість повного опису об'єктів аналізу, внаслідок чого переважають неструктуровані завдання;
• високий ступінь невизначеності отримання результатів при реалізації рішень (стратегій);
• наявність значної кількості некерованих і частково керованих змінних;
• критерії вирішення завдань завчасно чітко не встановлені и уточнюються керівництвом у процесі їхнього вирішення.

      Основною  метою стратегічного управління є зміцнення фінансової сталості підприємства за рахунок ефективного використання потенціалу внутрішніх та зовнішніх механізмів.

      Стратегія управління фінансовою стійкістю повинна  відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і передбачати раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури джерел їхнього фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаоборотних активів і високу ефективність їхнього використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямків розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших умов і форм залучення позикових коштів у відповідності з потребами підприємства.

      Ефективність  стратегічного управління фінансовою сталістю багато у чому залежить від використання захисних механізмів, серед яких хочемо виділити профілактичні заходи та систему внутрішнього страхування. Профілактика ризику зниження фінансової сталості повинна проводитись у чотирьох напрямках: уникнення, мінімізація, диверсифікація, лімітування.

      Організація стратегічного управління фінансовою сталістю на вітчизняних підприємствах дасть змогу зміцнити рівень сталості фінансового стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової політики управління фінансами підприємств в умовах трансформації економічного механізму в Україні.

      У практиці фінансового менеджменту  є три види механізмів фінансової стабілізації:

• оперативний,
• тактичний
• стратегічний.

      Усі ці механізми поділяють на захисні й наступальні.

      Оперативний механізм належить до захисної реакції  підприємства, тобто передбачає різке  скорочення витрат (постійних і змінних), зменшення цін, звільнення робітників. Тактичний механізм — це щось середнє  між захисною і наступальною стратегією. Наступальну стратегію відображає тільки стратегічний механізм, він підштовхує підприємство до агресивних дій, тобто збільшення цін, витрат, модернізації обладнання на підприємстві, до зміни або пошуку нових рингів збуту, вивільнення робочих місць.

Усі механізми  фінансової стабілізації, розглянуті й проаналізовані вище, іще раз  свідчать про те, що коли підприємство прагнутиме позбутися загрози банкрутства, воно знайде кошти й активізує свій внутрішній потенціал для виходу із кризового стану. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

   В умовах організації ринкових форм господарювання перед підприємствами стоїть проблема зміцнення фінансової стійкості. Зміцнення  рівня фінансової стійкості підприємства залежить від повноти досягнення тактичних цілей. В умовах кризи, яка супровождує перехідний період основними тактичними цілями є: