Принципи права соціального забезпечення

Нормативні акти передбачають диференціацію видів, умов і рівня (норм) названого забезпечення залежно від низки соціально значимих обставин, що характеризують, зокрема, суб'єктивні властивості особи та її сім'ї (стать, вік, сімейний стан, наявність утриманців тощо), трудову діяльність (тривалість трудового (страхового) стажу, розмір заробітної плати), характер зазначеної діяльності (зайнятість на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці, специфіка професії), місцевість, де живе людина (гірські населені пункти), нужденність. На обсяг прав у сфері соціального захисту населення впливають норми, що встановлюють додаткові права для окремих категорій громадян. Пільгове законодавство розвивалося стихійно і без наукових обґрунтувань. Тепер його критикують, але воно продовжує розвиватися. Диференціація соціального забезпечення через встановлення певних пільг окремим групам громадян повинна мати певні межі.

Інакше вона не досягатиме поставленої мети і призведе до накопичення негативних тенденцій у цій сфері, до порушення інших принципів права.

Множинність видів соціального забезпечення (багато авторів розглядають його як самостійний принцип зазначеного права) виявляється в тому, що в разі настання того чи іншого соціального випадку держава надає особі матеріальну підтримку різними способами (пенсії, допомоги, компенсації, соціальні послуги тощо). Так, види названих послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням зазначені у ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і конкретизовані в законах за окремими видами цього страхування. У ст. З Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" передбачені такі види державної допомоги: у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку тощо. Законами встановлені й інші види забезпечення за рахунок бюджетних коштів.

6. Принцип забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом. Він означає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, передбаченого законом. Закріплений цей принцип у ст. 46 Конституції та конкретизований у чинному законодавстві.

У перехідний період цей  принцип не діє, хоча відповідні нормативні акти приймаються і розрахунки провадяться.

7. Принцип незменшуваності  змісту й обсягу соціальних виплат і послуг при прийнятті нових законів. Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Особа має бути впевнена в тому, що її права у сфері соціального забезпечення не будуть змінені у бік скорочення їх, зменшення розміру призначених соціальних виплат, погіршення рівня соціальних послуг, що надаються. Законодавчий орган, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування не вправі приймати нормативні акти, що урізають соціальні права людей (рівень матеріального забезпечення), оскільки їхні дії можна кваліфікувати як антиконституційні. Цьому принципу не суперечать нормативні акти, за якими певні види соціального забезпечення (пільги, компенсації) замінюються підвищенням розміру пенсій та інших виплат.

8. Безповоротність виплачених  грошових сум та вартості наданих  соціальних послуг. Соціальне забезпечення фізичних осіб здійснюється безкоштовно чи з частковою оплатою окремих соціальних послуг. Воно не передбачає в майбутньому відшкодування зазначених коштів. Суспільство ці витрати бере на себе за рахунок сплачених раніше внесків і податків та бюджетних коштів. Законом лише передбачено стягнення надміру виплачених сум пенсій, допомог і компенсацій, а також повернення незаконно отриманих виплат і вартості наданих послуг та пільг.

Нормативно-правові  принципи правових інститутів права  соціального забезпечення

При прийнятті законів  у сфері соціального забезпечення законодавець прагне закріпити в них нормативно-правові принципи, на підставі яких фізичним особам надаються окремі види матеріального забезпечення. Як правило, це ті основні засади, які належать до загальноправових, галузевих, окремих правових інститутів чи їхніх груп принципів права. Так, у ст. 5 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування закріплені принципи, що стосуються всіх п'яти видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Ці принципи конкретизовані в законах з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей вид страхування здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності; 3) права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; 4) заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; 5) рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; 6) диференціації розмірів пенсій залежно від тривалостістрахового стажу та розміру заробітної плати (доходу); 7) солідарності та субсидування в солідарній системі; 8) фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; 9) спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії й одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу; 10) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених законом; 11) організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності; 12) обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених законом; 13) цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 14) відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

У Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", зазначені такі принципи: 1) паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; 2) своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком; 3) обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності; 4) надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; 5) обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків; 6) формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; 7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; 8) економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; 9) цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; 2) обов'язковості страхування осіб та добровільність їхнього страхування у випадках, передбачених законом; 3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; 4) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законом; 5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; 6) цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням і похованням; 7) паритетності в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців; 8) відповідальності роботодавців і Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за законом (ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням").

Страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами, що зазначені у ст. 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а саме: 1) надання застрахованим особам державних гарантій реалізації своїх прав; 2) обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно, а також громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності; 3) цільового використання коштів страхування на випадок безробіття; 4) солідарності та субсидування; 5) обов'язковості фінансування Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення в разі безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених законом; 6) паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців; 7) диференціації розмірів виплати допомоги у зв'язку з безробіттям залежно від страхового стансу і тривалості безробіття; 8) надання на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, допомоги у зв'язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; 9) законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Надання соціальних послуг ґрунтується на принципах: 1) адресності та індивідуального підходу; 2) доступності та відкритості; 3) добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг; 4) гуманності; 5) комплексності; 6) максимальної ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів суб'єктами, що надають соціальні послуги; 7) законності; 8) соціальної справедливості; 9) забезпечення конфіденційності суб'єктами, які надають послуги, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних правових норм (ст. З Закону України "Про соціальні послуги").