Принципи права соціального забезпечення

Солом’яний Ю. В.

Контрольна робота №1

Принципи права  соціального забезпечення

Під принципами права соціального забезпечення слід розуміти зумовлені природними правами людини основні положення, які виступають орієнтирами у правовому регулюванні суспільних відносин у сфері соціального забезпечення фізичних осіб та визначають суть, зміст і механізм функціонування цієї галузі права.

На думку Т.З. Гарасимова, до основних ознак принципів права  соціального забезпечення належать такі: 1) принципи права є найбільш загальними, вихідними положеннями, ідеями, які мають фундаментальне значення в регулюванні соціально-забезпечувальних правовідносин; 2) вони визначають спрямованість, зміст інститутів права соціального забезпечення; 3) принципи права, що переважають у певній державі, виражають правові ідеї, які складають завдання інституту соціального забезпечення; 4) вони поширюються на всі правовідносини, що складають предмет відповідної галузі права; 5) принципи права прямо або опосередковано відображені в нормах права.

Ознаки, що притаманні загальним принципам права, властиві і принципам права соціального забезпечення, його підгалузям та правовим інститутам. До ознак принципів права соціального забезпечення можна також віднести: 1) взаємозв'язок та взаємозумовленість принципів права соціального забезпечення з принципами соціального забезпечення; 2) принципи права соціального забезпечення ґрунтуються на таких загальнолюдських цінностях та ідеалах, як добро, чуйність, гуманізм, справедливість; 3) основою для формування основних положень права соціального забезпечення служать соціальні ризики; 4) залежність розвитку галузевих принципів від стану національної економіки.

Необхідно відрізняти принципи права соціального забезпечення від принципів правотворчості у сфері соціальног забезпечення. Правотворчість у сфері соціального забезпечення — це інтелектуальна діяльність спеціально уповноважених на це органів, що потребує особливих знань і вмінь, спрямована на розробку, прийняття нормативних актів, внесення до них змін та скасування. Принципи правотворчості — це основні засади здійснення правотворчої діяльності. Ними є: 1) дотримання процедури підготовки та прийняття нормативних актів (принцип законності); 2) принцип науковості (до правотворчості залучаються представники наукових установ і закладів); 3) принцип використання правового досвіду (вітчизняного та іноземних держав); 4) принцип демократизму (проекти нормативних актів публікуються у пресі, обговорюють представники громадськості, зокрема, ветеранські організації, організації інвалідів тощо).

У літературі розкривається  зміст принципів форми права (нормативно-правових актів). До них, зокрема, належать: 1) конкретність, ясність і чіткість формулювань; 2) логічність, стислість і відсутність суперечностей у викладі тексту; 3) простота і доступність правового акта для широких мас населення; 4) поєднання стабільності та динамічності у правовому регулюванні тощо.

В економічній літературі розглядаються принципи соціального забезпечення. Найчастіше називають такі: загальність; загальнодоступність; встановлення залежності розмірів і форм забезпечення від праці в минулому; велика різноманітність видів забезпечення і послуг, що надаються; демократичний характер організації та управління соціальним забезпеченням. Ці принципи є фундаментом для формулювання принципів права соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення не має кодифікованого нормативного акта (кодексу), а отже, немає закріплених у законі принципів галузі права. Вчені наводять різні системи принципів права соціального забезпечення.

Так, Т.З. Гарасимів розрізняє  принципи права соціального забезпечення і правові принципи права соціального забезпечення. До системи принципів права соціального забезпечення, які визначають його сутність та закономірності розвитку (не закріплені у нормах права), належать: 1) усезагальність права на соціальне забезпечення як основного права людини; 2) визначення сфери суспільних відносин соціальним ризиком; 3) гарантії соціального забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму в державі; 4) переважна роль централізованого правового регулювання. Систему правових принципів (закріплених у нормативних актах) складають: 1) державні гарантії права на соціальне забезпечення; 2) диференціація умов та обсягу соціального забезпечення в Україні; 3) солідарна відповідальність суб'єктів права на соціальне забезпечення; 4) адресність соціального забезпечення в Україні.

Н.Б. Болотіна до загальних  принципів цієї галузі права віднесла такі: всезагальність соціального забезпечення; рівність та заборона дискримінації; всесторонність; незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг при прийнятті нових законів; державна гарантованість; багатоканальність фінансового забезпечення; єдність та диференціація соціального забезпечення; обґрунтованість соціальних нормативів; збереження прав у галузі соціального забезпечення; захист законних сподівань, юридичної ясності, реальності прав, судового захисту права людини на соціальне забезпечення.

І.М. Сирота запропонував таку схему (систему) принципів правового  регулювання соціального забезпечення: 1) соціальне забезпечення на умовах обов'язкового державного соціального страхування всіх громадян, які працюють; 2) різноманіття форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників (у всіх випадках втрати працездатності); 3) диференціація умов і норм соціального забезпечення залежно від характеру і тривалості трудової діяльності та розміру страхових внесків працівників; 4) забезпечення пенсіями та допомогами на рівні прожиткового мінімуму; 5) здійснення соціального забезпечення за рахунок коштів державних та недержавних страхових фондів; 6) здійснення соціального забезпечення органами державного управління; 7) охорона і захист прав і законних інтересів громадян на соціальне забезпечення.

До галузевих принципів  права соціального забезпечення С.М. Синчук віднесла: 1) поширення права соціального забезпечення на всіх громадян незалежно від громадянства, форми та виду суспільно корисної діяльності; 2) здійснення забезпечення на рівні, не нижчому від встановлених у державі соціальних стандартів; 3) здійснення забезпечення в разі настання соціального ризику. Універсальність соціального забезпечення; 4) державна гарантованість права на соціальне забезпечення; 5) принцип справедливості та неупередженості; 6) принцип поєднання солідарної та індивідуальної відповідальності; 7) диференціація умов та обсягів соціального забезпечення; 8) принцип ефективності. Адресний характер соціального забезпечення.

Загальноправові принципи права соціального забезпечення

Загальноправові принципи права  сформульовані юридичною наукою і значна кількість з них зафіксовані  в конституціях та поточних законах. Вони мають наднаціональний характер і стосуються права будь-якої цивілізованої держави. Ці принципи права служать конструкціями для побудови національного права. Далі на їх базі розробляється галузеве законодавство і формулюються галузеві принципи права й, зокрема, права соціального забезпечення. До основних загальноправових принципів належать:

1. Принцип соціальної справедливості. У ньому проявляється загальносоціальна суть права, прагнення до пошуку компромісу між особою і суспільством, громадянином і державою та відповідність між діями і їхніми соціальними наслідками. Правове регулювання має здійснюватися на засадах справедливості. Справедливість знаходить свій прояв у всіх сферах суспільного життя, інтегрує в себе економічні, політичні, моральні, правові й духовні аспекти. Вона містить вимогу реальної відповідності між становищем різних верств населення та їхньою роллю в суспільстві, між працею і винагородою і, в тому числі, в разі непрацездатності.

Правова справедливість полягає  в тому, що вона у юридичній сфері  має найбільш чіткий, формально визначений характер. Нормативні акти мають стояти на варті справедливості, бути засобом її прояву, закріплення, охорони і захисту. Принцип справедливості має нормативно-оціночний характер, закладений у зміст права соціального забезпечення і втілений, перш за все, у правах і обов'язках суб'єктів права.

Соціально-забезпечувальні правовідносини мають розподільчий характер. Критерії принципу справедливості забезпечують збалансованість усіх відносин розподільчого типу на рівні держави, соціуму, колективу, групи осіб чи окремих особистостей. З погляду справедливості оцінюються розмір внесків роботодавців, застрахованих осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ст. 21 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування). З цих позицій зіставляються страховий (трудовий) стаж і заробіток та розміри призначених пенсій, а також умови пенсійного забезпечення різних категорій громадян. Принцип справедливості має пронизувати всі норми права соціального забезпечення.

2. Принцип рівноправності громадян. Він передбачає: а) рівність перед законом і судом; б) рівність прав і свобод людини і громадянина; в) рівність прав жінки і чоловіка; г) рівність громадян будь-якої національності. Рівність є матеріальною основою рівноправності. Принцип рівноправності закріплює рівний правовий статус усіх громадян, або, іншими словами, рівні конституційні права і єдину для всіх правосуб'єктність (ст. 21, 24 Конституції України). Завданням цього принципу є забезпечення створення рівних стартових можливостей громадян у всіх сферах їхньої життєдіяльності.

Гострими проблемами права  соціального забезпечення є забезпечення рівних можливостей для людей з особливими потребами, зрівноваження прав чоловіків і жінок у матеріальному забезпеченні їх та впорядкування соціальних пільг і соціальних привілеїв, що надаються різним категоріям громадян. Ці проблеми неоднозначно вирішуються законодавством. Дуже великий розрив існує між мінімальною пенсією у солідарній пенсійній системі та максимальними пенсіями, що призначаються за різними законами.

Змінюється ставлення  до пенсійних пільг, що надаються жінкам. Встановлення нижчого пенсійного віку для жінок за кордоном багатьма жінками розцінюється як їх дискримінація щодо чоловіків. Не відповідають принципу рівноправності так звані професійні пільги та привілеї. їх необхідно замінювати на підвищення заробітної плати і поступове підвищення розмірів пенсій. Принцип рівноправності на нинішньому етапі більше декларується, ніж гарантується.

3. Принцип гуманізму. Під гуманізмом розуміють систему ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. Соціальне законодавство базується на принципі гуманізму. Саме на основі цього принципу держава здійснює матеріальне забезпечення осіб, які зовсім не мають страхового (трудового) стажу або мають недостатній страховий (трудовий) стаж, порівняно зі встановленим законом. В Україні створена ціла мережа соціальних служб для осіб без визначеного місця проживання, безпритульних дітей, осіб, які зазнали насильства у сім'ї. Облаштовуються соціальні гуртожитки. Для утримання інвалідів, непрацездатних Міністерство праці та соціальної політики України має необхідну кількість будинків-інтернатів. Узято курс на надання соціального забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму. Розширюється перелік соціальних послуг, що надаються вразливим групам населення соціальними службами. Законодавством урегульовані порядок надання гуманітарної допомоги та благодійницька діяльність.

4. Принцип законності. Зміст законності найчастіше розглядається в трьох аспектах: 1) як комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави; 2) з позицій вимоги загальної поваги до закону й обов'язкового його виконання всіма суб'єктами права; 3) під кутом зору вимоги безумовного захисту і реального забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля. Правове регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення має здійснюватися саме на принципі законності. Це означає:

- верховенство закону в системі нормативних актів, що стосуються матеріального забезпечення і соціального захисту населення. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: 1) види пенсійного забезпечення; 2) умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; 3) пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 4) джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; 5) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; 6) організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Закони не повинні суперечити Конституції України, а підзаконні акти — поточному законодавству. Не відповідає цьому положенню практика Кабінету Міністрів України, постановами якого корегуються розміри соціальних виплат, встановлених законом;

- єдність (загальність) законності в соціальній сфері. Вона полягає не лише в поширенні дії нормативних актів на територію всієї країни як унітарної держави, а й в однаковому тлумаченні та застосуванні їх. Нормативних актів у сфері соціального захисту населення надзвичайно багато, і вони мають бути узгоджені між собою. На рівні регіонів можуть прийматись акти про надання додаткових пільг і соціальних виплат, але ними не можна зменшувати кількість пільг та розмір виплат, що встановлюються на загальнодержавному рівні;

- доцільність законності. Виступає критерієм оцінки ефективності досягнення мети і завдань, яку держава ставила при прийнятті нормативних актів. Наприклад, завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту. Доцільність законності витікає, перш за все, з цінності самого права як виразника свободи, рівності, справедливості як засобу забезпечення природних прав людини і, в тому числі, права на соціальне забезпечення;

- реальність законності. Означає досягнення фактичного виконання правових приписів суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин. Мало прийняти нормативний акт, слід добиватися неухильного виконання його норм. Органи соціального захисту мають діяти відповідно до своєї компетенції. Певні обов'язки лежать і на фізичних особах, наприклад, сплата застрахованими особами страхових внесків. Реальність законності перевіряється у правозастосовній діяльності. На практиці слід відстежити, які норми лише проголошені (задекларовані), а які постійно впроваджуються в життя.