Правове регулювання банківського нагляду в Україні

йдеться - про «контроль» чи «нагляд». Це свідчить про те, що і сам

законодавець не чітко усвідомлює різницю між цими двома видами

діяльності державних органів. 

              У науці фінансового права склалась думка про те, що

відносини у сфері банківського нагляду належать до фінансових і входять до

предмету фінансового права.

                Банківський нагляд - це нагляд за дотриманням банками та іншими

особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову

діяльність законодавства України і встановлених нормативів.

Звідси виходить, що діяльність НБУ щодо банківського нагляду не

входить до предмету регулювання фінансового права. 

              Таким чином, банківський нагляд не співпадає навіть частково з

фінансовим контролем. 

              Здійснення банківського нагляду регламентується Законами України

«Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» [31],

Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні [29],

Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок

[27] тощо.

              Ознаки банківського нагляду:

              1. Банківський нагляд є системним. Це означає, що банківський

нагляд містить в собі декілька елементів, які знаходяться між собою в

певному зв'язку. Складовими банківського нагляду є власне контроль, що 27

полягає в дослідженні або спостереженні за станом дотримання законності в

діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ, а також активні дії

НБУ щодо застосування за результатами контролю відповідних заходів

впливу.

              Ознака системності банківського нагляду також показує, що наглядова

діяльність здійснюється не хаотично, час від часу, а є впорядкованою та

спланованою. Так, наприклад, згідно зі ст. 71 Закону України «Про банки і

банківську діяльність» перевірки банків здійснюються відповідно до плану,

затвердженого Національним банком України.

              2. Банківський нагляд спрямований на забезпечення дотримання

банками та іншими фінансово-кредитними установами в процесі їх

діяльності законодавства України і встановлених нормативів. При цьому ця

спрямованість не є самоціллю, вона передбачає досягнення певної мети, а

саме: забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів

вкладників.

              Під банківський наглядом слід розуміти систематичну перевірку

додержання банками, іншими фінансово-кредитними установами

банківського законодавства, економічних нормативів, вимог та обмежень з

метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів

вкладників.

1.2. Становлення та розвиток банківського нагляду в Україні

Система банківського нагляду в Україні досить молода, але за короткий час існування вже зроблені перші кроки для створення ефективної системи

банківського нагляду та контролю. З 1995 р. розпочалася побудова

інфраструктури банківського нагляду, яка повинна була забезпечити

банківський нагляд організаційною структурою, методологією,

нормативними актами, відповідною інформацією.

              Становлення банківського нагляду в Україні нерозривно

пов'язане із впровадженням в нашій державі позитивних досягнень

європейського досвіду в цій сфері. Основоположним документом в сфері

банківського нагляду в країнах Європи є Основні Принципи ефективного

банківського нагляду [19], які вперше було опубліковано Базельським

комітетом з питань банківського нагляду у вересні 1997 року. У рамках

перегляду документу у 2006 році внесено кілька незначних змін. Разом з

«Методологічними роз'ясненнями до Основних принципів ефективного

банківського нагляду» 1999 року [22] «Основні Принципи»

використовуються країнами у якості стандартів пруденційного

регулювання і нагляду для оцінки якості систем нагляду та пруденційного

регулювання, а також для планування діяльності у цій сфері з метою зо

досягнення базового рівня ефективної та надійної практики наглядової та

регулятивної політики.

Впровадження принципів ефективного банківського нагляду в Україні

має свою історію. З початку 90-х років у процесі становлення ринкової

економіки та банківської системи як її інтегральної складової виникла

потреба в організації служби банківського нагляду, якої на той час у системі

колишнього Державного банку СРСР практично не було (якщо порівнювати

за критеріями міжнародної практики) [15]. У 1992 році в центральному

банку України було організовано управління банківського нагляду, яке й

розпочало роботу над створенням нормативної бази для нагляду за

комерційними банками. Серед перших нормативних актів — Тимчасове

положення «Про порядок створення, реєстрації комерційних банків і

здійснення нагляду за їх діяльністю» [13], Положення «Про економічні

нормативи регулювання діяльності комерційних банків» [17], та інші. Ці

документи свідчили про усвідомлення ролі та значення ефективного

банківського нагляду, покликаного надійно захищати інтереси вкладників та

кредиторів, забезпечувати їхню довіру до вітчизняної банківської системи,

сприяти її вдосконаленню і зміцненню. Слід зауважити, що в перші роки

державної незалежності ця сфера діяльності була в Україні такою ж новою,

незвіданою, як власне, і банківська справа.

              Для забезпечення успішного функціонування українських комерційних

банків, надійного захисту інтересів їх вкладників і кредиторів, прогнозування

змін, що відбуваються у банківській системі України, та своєчасного 31

реагування на них постановою Правління НБУ від 23.07.1996 р. № 184

створено Комісію з питань нагляду та регулювання діяльності банків і

затверджено відповідне положення [9], яким визначено її завдання, права та

регламент роботи.

09.11.1998 р. Правління НБУ затвердило нове Положення про Комісію

Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності

банків [7]. Відповідно до цього документу Комісія Національного банку

України з питань нагляду та регулювання діяльності банків (далі - Комісія) є

органом, спеціально створеним для проведення скоординованої, зваженої та

послідовної політики щодо здійснення нагляду за діяльністю банків в

Україні, який сприятиме успішному функціонуванню українських банків,

надійному захисту інтересів їх вкладників і кредиторів, прогнозуванню та

своєчасному реагуванню на зміни, які відбуваються у банківській системі

України. Комісію очолює голова на рівні Першого заступника Голови

Правління Національного банку України. Обов'язки голови Комісії, у разі

його відсутності, виконує заступник голови Комісії на рівні заступника

Голови Правління Національного банку України. Персональний склад

Комісії затверджується Правлінням Національного банку України. У

регіональних управліннях Національного банку України Комісія з питань

нагляду та регулювання діяльності банків створюється відповідно до наказу

начальника регіонального управління. До завдань Комісії віднесено

забезпечення стабільності та надійності банківської системи, а також захисту

кредиторів і вкладників банків; проведення політики пруденційного

банківського нагляду з метою забезпечення підтримки довіри суспільства до

банків; розроблення стратегії і тактики банківського нагляду, вибір дійових

інструментів для здійснення інтегрованого нагляду за банками та деякі інші.

              Так було створено підґрунтя для ефективного нагляду за банками, які

формують основу банківської системи країни та акумулюють більшу частину

її коштів і активів. 

              Ще однією етапною подією стала реструктуризація служби нагляду

НБУ, в результаті якої суттєво підвищився її статус, поглибилася

інтегрованість діяльності підрозділів служби. 

              На сьогоднішній день інститут банківського нагляду в Україні

регулюється численними нормативними актами, основним серед яких є

Закон України «Про Національний банк України», який дає визначення

банківському нагляду як системі контролю та активних впорядкованих дій

Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання

банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України

здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених

нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та

захисту інтересів вкладників та кредиторів банку, а також у ст. 55 визначає

мету та сферу банківського нагляду. Закон України «Про банки і банківську

діяльність» у ст. 67 визначає мету, організацію, підстави та обсяг

банківського нагляду. Стаття 66 даного закону відносить нагляд за

діяльністю банків до форм адміністративного регулювання діяльності банків.

Серед підзаконних актів, що регулюють дані правовідносини, слід

назвати Положення про планування та порядок проведення інспекційних 34

перевірок, схвалені Постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 276 [80],

Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових

дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (Постанова Правління

НБУ від 17.07.2001 р. № 275) [26], Методичні вказівки з інспектування банків

«Система оцінки ризиків», схвалені Постановою Правління НБУ від

15.03.2004 р. № 104 [4] та ін.  

Крім того, в Україні Національним банком з метою забезпечення

стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед

їх вкладниками встановлюються для комерційних банків обов'язкові

економічні нормативи. Дані нормативи відображені в Інструкції «Про

порядок регулювання діяльності банків в Україні».

РОЗДІЛ ІІ

ПРАВОВА ФОРМА БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ

2.1. Реалізація контрольної функції у банківській діяльності

              Закон України «Про банки і банківську діяльність» під банківською

діяльністю розуміє залучення у вклади грошових коштів фізичних і

юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних

умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків

фізичних та юридичних осіб.

              Таким чином законодавець дещо звужує сферу банківської діяльності.

Проте метою такого визначення є виділення основних операцій, здійснювати

які у сукупності мають право лише банки. Поряд з цими трьома видами

операцій банки (інші фінансові установи), а у визначених законами України

випадках - також і інші юридичні особи мають право здійснювати і інші

операції, пов'язані з операціями, які складають зміст банківської діяльності.

              У зв'язку з цим маємо розглядати поняття «банківська діяльність» у

широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні під банківською

діяльністю розуміються всі види операцій, які можуть здійснювати

відповідно до законодавства банки, а у визначених законом випадках - інші

юридичні особи. У вузькому розумінні банківська діяльність включає в себе

лише ті операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних

установ [8].

              Державне управління в сфері банківської діяльності, як і в будь-якій

іншій сфері, характеризується наявністю ряду функцій. Під функціями

державного управління розуміють основні напрями управлінської діяльності,

за допомогою яких виконуються державні завдання, та досягається мета, яку

визначив законодавець у правових нормах. Всі функції державного

управління можна умовно поділити на 3 групи: функції орієнтування

системи, функції забезпечення системи, функції оперативного управління

системи. До першої групи функцій відносять прогнозування, планування,

нормативне регулювання та методичне керівництво. До другої групи

належать кадрове, фінансове, матеріально-технічне, організаційне,

інформаційне забезпечення і т.п. Третю групу функцій державного

управління складають безпосереднє керівництво, контроль, оцінка та облік. В

рамках здійснення контрольної функції державного управління в сфері

банківської діяльності мають місце контрольні банківські правовідносини,

які в свою чергу є правовою формою банківського нагляду.

                Особливий тип відношення складають суспільні відносини. До суспільних відносин

належать правові, економічні, політичні, духовні, професійні та інші

різновиди суспільних відносин [3].

              Отже, одним з різновидів суспільних відносин є правовідношення. Це

суспільні відносини, які регулюються правом [1]. Правовідношення

характеризується наявністю у його учасників можливостей, що охороняються

державою (суб'єктивних прав), та юридичних обов'язків, що їм відповідають

[15]. Традиційно загальновизнаним є тлумачення правовідносин С.С.

Алексєєвим та іншими вченими: - це виникаючі на основі норм права

суспільні зв'язки, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні

обов'язки, забезпечені державою [1]. Цієї точки зору дотримується й

Р.Й. Халфіна, вказуючи, що, «незважаючи на розходження словесних

формулювань, сутність правовідношення вбачається в тому, що воно являє

собою суспільне відношення, врегульоване нормою права» [20].

В теорії держави і права виділяють два види правовідносин: охоронні

та регулятивні. Банківське право в цьому сенсі не є виключенням. Для того,

щоб зрозуміти, які з цих правовідносин мають місце в конкретній ситуації,

слід звернутись до порівняння показників банківської діяльності