Правові засади діяльності органів державної податкової служби в Україні та свті

Податкова система Японії 

    Доленосною  історичною подією, з якої розпочалося  формування сучасного образу Японії, стали реформи, проведені, починаючи  з 1868 р., мікадо (імператором) Мацухіто (1952–1912). Він взяв собі титул “Мейдзі”, що в перекладі означає просвічене управління, тому період його майже піввікового управління (1867–1912) одержав назву “революції Мейдзі”.¹⁹ По суті мова йде про японський аналог навздогін західноєвропейській Просвіті – раціоналістичному руху XVII–XVIII ст. у сфері державного управління, права, політичного і культурного життя. За своїм змістом реформи мали антифеодальний буржуазно-демократичний характер, була введена конституція та проведені заходи по європеїзації країни. З метою “щастя та добробуту підданих” імператор проголосив: нові ідеї будуть запозичені з усього світу і слава Японії від цього лише виграє, – принцип, що зберігає силу донині.

    В другій половині XIX ст. була здійснена  рішуча модернізація країни: проведено  шкільну, адміністративну і бюджетну реформи, створено регулярну армію, засновано державний банк, введено  єдину грошову одиницю (ієну), натуральні податки замінено на грошові, скасовано  податковий імунітет і субсидію (“рисовий пайок”) самураям. Останні з неспокійної  воєнної корпорації трансформувалися в дисциплінованих урядовців, енергійних провідників розвитку країни. Загалом  перетворення такого масштабу дали потужний імпульс подальшому соціальному  прогресу, економічній і воєнній  могутності Японії.

    Після поразки у Другій світовій війні  програму економічного відродження  країни (1946–1952) розробила група американських  спеціалістів, яку очолював відомий  учений-фінансист, професор Колумбійського університету Карл Шоуп (1902–1991). Під егідою окупаційних властей за проектом “місії Шоупа” були здійснені бюджетна і податкова реформи. Основні особливості останньої: очищення податкової системи від архаїчних елементів, створення комфортних умов для діяльності добросовісних платників, заохочення добровільної сплати податків. З цією метою було внесено оригінальне нововведення – запроваджено так звані блакитні декларації для компаній, які вели належний бухгалтерський облік і звітність, повністю виконували податкові зобов’язання. Подавачі таких декларацій звільнялися від обтяжливих перевірок, докучливого контролю. Блакитні декларації витримали випробування часом і збереглися донині. 80% платників взагалі були звільнені від подачі декларацій, що засвідчує простоту адміністрування податків. Інші зміни податкового кодексу пов’язані з істотним підвищенням неоподатковуваного мінімуму і суттєвого – з 85 до 55% – зниження максимальної ставки прибуткового податку з фізичних осіб незалежно від джерела доходу. Норма оподаткування прибутку юридичних осіб була зменшена з 52,5% до 35%.

    На  думку деяких фахівців, завдяки діяльності “місії Шоупа” в Японії була створена чи не найдосконаліша у своїй простоті податкова система у світі. Її вважають найбільш вдалим податковим проектом із будь-коли здійснених окремим економістом·. Не дивно, що зусилля Карла Шоупа одержали визнання як офіційної, так і корпоративної Японії. Він був нагороджений одним із вищих японських орденів, а в 1991 р. фірма “Тойота” виділила Колумбійському університету 2 млн. дол. для заснування кафедри імені Шоупа, – рідкісний випадок вшанування податківця з боку бізнесу. Податкова реформа стала однією з передумов японського “економічного чуда”.²⁰ Країна взяла курс на інноваційні технології та розвиток людського капіталу. До найбільш високооплачуваних категорій віднесли вчених, вчителів, лікарів, працівників транспорту, – тобто, тих, хто забезпечує інтелектуальний рівень і фізичне здоров’я населення, несе відповідальність за безпеку людей. У 60–70 роки Японія за основними макроекономічними показниками вийшла на друге місце в світі.

    Сучасна податкова система – результат  податкової реформи 1988 р. Створена в  перші післявоєнні роки під диктовку американських експертів система  оподаткування проіснувала 40 років (!), виконавши роль максимальної мобілізації  державних доходів, а також забезпечивши підтримку високої норми нагромадження, тобто тієї частини ВВП, яка не споживається в поточному році, а  матеріалізується у вигляді будівель, споруд, обладнання, виробничих запасів.²¹ На кінець 80-х років у країні склалися сприятливі умови для реформування податків із метою стимулювання економічного зростання шляхом підвищення ділової активності та нарощування внутрішнього споживацького попиту. Реформа забезпечила загальне скорочення податкового навантаження на економіку при підвищенні непрямих податків на населення.

    Система державних доходів Японії має  свої особливості. По-перше, вони полягають  у досить високій долі неподаткових доходів – 15% у державному (центральному) бюджеті, 25% – у місцевих бюджетах. До цієї категорії доходів належать доходи від продажу землі та іншої  державної чи муніципальної нерухомості, орендна плата, пені і штрафи, доходи від лотерей і надходження  від позик. По-друге, для Японії властива висока централізація податкових поступлень, дві третини яких мають статус державних податків, решта податків надходять у місцеві бюджети, забезпечуючи 40% їх доходів. (Для порівняння: в США за рахунок місцевих податків нерідко формується до 75% доходної бази місцевих бюджетів, а в Україні  питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів у  цілому складає лише 2%). По-третє, в  Японії співвідношення окремих видів  оподаткування в державному і  місцевих бюджетах співпадає: і там, і там більше половини припадає на прибуткові податки, на другому місці  знаходяться майнові податки, на третьому – податки на споживання.

    Головні складові сучасної податкової системи  Японії:

    - податок на доходи фізичних  осіб (прибутковий податок);

    - податок на прибуток корпорацій;

    - податок на майно фізичних  та юридичних осіб;

    - податок на спадщину та дарування;

    - акцизи;

    - податок на додану вартість;

    - мито;

    - податок на проживання (в деяких  джерелах – податок на жителів).²²

    Прибутковий податок Японія запровадила однією з перших у 1887 р., що відповідає проголошеному  національному девізу вчитися в  усього світу. Для прибуткового податку  на основі єдиної бази (сукупності доходів  платника) передбачено три рівні  оподаткування: національний, префектурний, муніципальний. Тобто, за ознакою розподілу  надходжень даний податок має  комбінований характер за ознакою адміністративно-територіального  поділу країни. Після реформи 1988 р. дванадцятиступенева  шкала ставок прибуткового податку  з прогресією від 10,5 до 60%, була зведена  до трьох ставок: 10, 25, 50%, за якими  справляється національний прибутковий  податок. Ставки префектурного податку  диференційовані від 2 до 4%, муніципального – від 3 до 12%. Відповідно загальна норма  оподаткування знаходиться в  діапазоні від 15 до 76% (!). Під обкладання даним податком попадають заробітна  плата, доходи фермерів і осіб вільних  професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги і пенсії, доходи від нерухомого майна, інші грошові заробітки. Серед  пільг по даному податку привертає  увагу звільнення від сплати податків на строк до 5 років для деяких категорій платників. У 2004 р. уряд прийняв  рішення надати додаткові податкові  пільги тим, хто інвестує гроші у  фінансові ринки шляхом перенаправлення коштів з ощадних депозитів на ринки капіталів.

    Податок на прибуток корпорацій також має  комбіновану систему розподілу  доходів між бюджетами у такому порядку: національна ставка – 33,48%; префектурна – 5% від рівня національної ставки (або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка – 12,3% від національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма оподаткування прибутку юридичних осіб складає близько 40% (33,48 + 1,67 + 4,12). Для суб’єктів малого бізнесу ставка податку на прибуток у 1988 р. була знижена з 30 до 28%, були передбачені податкові пільги.

    Податок на майно фізичних і юридичних  осіб справляється за єдиною ставкою 1,4% від вартості оподатковуваного майна, котре переоцінюють кожні три  роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні папери, депозити. Найдавніша, а в феодальну епоху майже  єдина, форма майнового оподаткування  в Японії – земельний податок. У середні віки вносився натурою  в розмірі десятої частини  урожаю, сучасний податок справляється на основі кадастрової оцінки землі.

    Податок на спадщину та дарування справляється у випадку передачі власності, (оціненої в ринкових цінах або за ціною  придбання), за заповітом і за актом  дарування. Ставки податку диференційовані  в залежності від вартості спадкового (дарованого) майна та характеру  родинних зв’язків. Так, для спадкоємців, які не відносяться до дітей, батьків, сестер і братів, ставка підвищується на 20%, але в будь-якому разі у  максимумі не може перевищувати 75% вартості долі спадкоємця. В оподатковувану базу не входить вартість майна, одержаного від родичів для підтримки  мінімуму існування та здобуття освіти, а також власність, заповідана державним, громадським, науковим, благодійним  і релігійним організаціям.

    В 1989 р. був запроваджений 3% - ий податок на споживання (податок з продажі), пізніше трансформований у податок на додану вартість європейського зразка. Японський ПДВ справляється за ставкою 5%.²³

    Система акцизів включає податки на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, електроенергію, автомобілі, побутові послуги. Оригінальною рисою оподаткування  послуг з соціальним контекстом є  справляння податку при перевищенні  певної суми, на яку надається послуга. Наприклад, обід у ресторані при  вартості до 7,5 тис. ієн (близько 75 дол.) не підлягає оподаткуванню, з дорожчого  стягується 3-х процентний акциз. 
 

Висновок

    Дослідивши  податкові системи Великої Британії, Італії, Японії, можна зробити певні  висновки, що проблема вдосконалення податкових систем постала не лише перед країнами з перехідною економікою, а й перед розвинутими державами. Вона об’єктивна й визначається необхідністю державного втручання в процес формування виробничих відносин і зміни тенденцій економічного розвитку.

    Те, що податкові системи різних країн  складалися під впливом різних економічних, політичних та соціальних умов, пояснює  їхню недосконалість. Це, в свою чергу, зумовлює ту обставину, що в різних країнах ведеться постійний пошук  оптимальних варіантів у галузі оподаткування.

    На  думку багатьох економістів Західної Європи, податкова система оптимальна, якщо наслідує такі принципи: а) витрати  держави на утримання податкової системи та витрати платника, пов’язані  з процедурою сплати, повинні бути максимально низькими; б) податковий тягар не можна доводити до такого рівня, коли він починає зменшувати економічну активність платника; в) оподаткування  не повинно бути перешкодою ні для  внутрішньої раціональної організації  виробництва, ні для його зовнішньої раціональної орієнтації на структуру  попиту споживачів; г) процес отримання  податків треба організувати таким  чином, аби він більшою мірою  завдяки накопиченню фінансових ресурсів сприяв реалізації політики кон’юнктури та зайнятості; д) цей  процес повинен впливати на розподіл доходів у напрямку забезпечення більшої справедливості; е) при визначенні податкової платоспроможності приватних осіб слід вимагати надання лише мінімуму даних, які торкаються особистого життя громадян.

    Наведений перелік переконує, що ці загальні вимоги значною мірою повторюють фундаментальні принципи, які мають бути основою  для побудови податкової системи  будь-якої цивілізованої держави. Тому основним напрямом підвищення ефективності податкових систем як основи для їх вдосконалення може бути активніше  втілення фундаментальних принципів  оподаткування, що є надбанням багатьох поколінь вчених і практиків. І хоча ці заходи специфічні щодо окремих  країн, які вирізняються прихильністю до тієї чи іншої економічної теорії та власною інтерпретацією положень, у цілому вони спрямовані на досягнення справедливості й ефективності оподаткування. На сьогодні в країнах із розвинутою ринковою економікою податкова система  дійсно повинна впливати на стабілізацію економічного циклу, стимулювання економічного зростання, обмеження інфляції та безробіття.

    Для країни з перехідною економікою реалізація фундаментальних принципів при  побудові податкової системи – надзвичайно  складне завдання. Важко втілювати  навіть ті завдання, що постали на початкових етапах переходу до ринкових умов господарювання, - усунення фіскального ухилу, надання  цільової функції кожному з податків та пов’язаної з цим форми контролю платника за використанням сплаченого ним податку. І нині практичні  заходи в сфері оподаткування  – це, в основному, засоби оперативного ускладнення ситуації. За цих умов робота податкових органів на системній  основі надто ускладнена. Теоретична концепція свідомого регулювання  економічних процесів, важливим інструментом якого є податки, значною мірою  робота майбутнього. Та все ж завдяки  досягненню тимчасових компромісів  перспективним напрямком розвитку оподаткування в країнах із перехідною економікою слід вважати спрямованість  у побудові національної податкової системи з дотриманням основних принципів. Вони повинні використовуватися  і як основні критерії для оцінки ефективності податкової системи.