Діяльність НБУ по рефінансуванню комерційних банків

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Поняття та значення рефінансування комерційних банків центральними……4

2. Загальні  вимоги НБУ до банків при  рефінансуванні…………………………...8

3. Рефінансування  комерційних банків шляхом проведення  тендерів…………13

4. Надання  банкам кредитів «овернайт» через  постійно діючу лінію рефінансування……………………………………………………………………..19

5. Рефінансування  комерційних банків через надання  стабілізаційного кредиту………………………………………………………………………………24

6. Рефінансування комерційних банків через операції репо…………………….29

Висновок…………………………………………………………………………….33

Список  використаної літератури…………………………………………………..34 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Однією  з головних функцій центральних  банків є формування пропозиції грошей в економіці. З точки зору сучасної економічної теорії таку пропозицію забезпечують три основних канали –  валютний, купівля цінних паперів  державного боргу та рефінансування центральним банком банківських  установ. Однак на практиці цей процесс  набуває специфічних ознак. До останнього часу монетарна політика Національного  банку України (НБУ) у зв’язку зі значними обсягами припливу іноземного капіталу та прив’язкою курсу гривні до долара США майже повністю була підпорядкована валютній політиці, а тому інструментами надання банками ліквідності були дуже розвинені слабо. Канал рефінансування розглядався як забезпечення ліквідності банківських установ.[5, c. 75]

     З огляду на це, даною проблематикою займалися такі науковці, як Погореленко Н. П., Баліцька, В., Ніконенко, У., Онищенко О. В., Стельмах В.С., Савлук М. І., Затворська О. О. та багато інших. [2]

     Дієвим  інструментом грошово-кредитного регулювання, який взаємодіє з відсотковою  політикою, є рефінансування комерційних  банків. Механізм впливу цього інструменту  базується на функції НБУ як «кредитора останньої інстанції». Центральний  банк може впливати на кредитні можливості банківської системи через зміну умов надання позик. Механізм дії рефінансування пов’язаний із кредитною експансією або кредитною рестрикцією, яка, відповідно, збільшує або зменшує грошову пропозицію. У процесі розвитку застосування політики рефінансування НБУ змінював напрями впливу і контролю над грошовою масою. [6, c. 145]

     Актуальність  теми даного реферату полягає в тому, що забезпечення ліквідності комерційних  банків, через механізм рефінансування сприяє загальному поліпшенню фінансового  стану як окремого банку так і  банківської системи в цілому. 
 

1. Поняття  та значення рефінансування комерційних  банків центральними 

     Для підтримки необхідної ліквідності  банківської системи Національний банк України здійснює рефінансування комерційних банків, тобто кредитування центральним банком окремих комерційних  банків на їх прохання, у випадку  тимчасової нестачі ліквідності. [1, с. 96]

     Ставка  рефінансування – це процентна облікова ставка, за якою Національний банк надає  позики комерційним банкам з метою  кредитування фізичних і юридичних  осіб, а також проведення операцій з цінними паперами. [3, c.47]

     Політика  рефінансування – це один із поширених  інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками  різних країн. Під рефінансуванням  розуміють забезпечення центральним  банком комерційних банків додатковими  резервами на кредитній основі, тобто  запозиченими резервами. Ініціатором  рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей  поповнити свої резерв из інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних  банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи. [4, с. 104]

     Шляхом  рефінансування центральний банк діє  як «кредитор останньої інстанції» - він є гарантом безперебійного функціонування банківської та фінансової систем у цілому.

     Функція центрального банку як «кредитора останньої  інстанції» неминуча в силу самої природи банківської діяльності, тобто встановлення відповідної рівноваги між пасивами, що повинні виплачуватися за вимогою негайно, і їх активами, що, як правило, мають довший строк. У вигляді запасу ліквідності зберігається лише незначна частка активів. Якщо цей запас ліквідності виявляється недостатнім для погашення вимог вкладників (які важко передбачити, особливо на щоденній основі), рівновага між активами і пассивами порушується внаслідок більшої швидкості, з якою депозити можуть бути зняті, порівняно з часом, необхідним для мобілізації кредитів.

     Кредитування  в останній інстанції запобігає  виникненню ефекту «доміно» – поширення  кризи від комерційних банків, що тимчасово мають нестачу ліквідності, на «здорові» банки, а також запобігає  втраті довіри населення до надійності банківської системи у цілому. [1, с. 96]

     Для центральних банків рефінансування комерційних банків – це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, – спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілеї, а не право.

     Сутність  політики рефінансування у широкому розумінні полягає у зміні  центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні  у такий спосіб попиту з їхнього  боку на додаткові резерви, тобто  на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і  за якою він забезпечує банки додатковими  резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну політику як окремий інструмент грошово-кредитної  політики, але нерозривно пов’язаний з політикою рефінансування.

     Сутність  політики рефінансування у вузькому розумінні – це визначення і зміна  центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру  забезпечення, лімітування обсягів  надання окремих позик тощо. Таким  чином, у вузькому розумінні політика рефінансування передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних  банків не ціновими методами, а через  управління процессом рефінансування. [4, с. 104-105]

     Кредити рефінансування центрального банку  є для комерційних банків джерелом тимчасових ресурсів, необхідних їм для  поповнення ліквідних коштів. Проте доступ до цих кредитів не є вільним і залежить від багатьох факторів. До основних двох факторів належать:

     - стан грошово-кредитної сфери  країни;

     - фінансовий стан комерційного  банку, що воліє отримати кредит.

     Економічна  сутність кредитів рефінансування центрального банку на макроекономічному рівні  полягає у тому, що через кредитування банківських установ здійснюється емісія грошей в обіг, і розширюється таким чином обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови  для розширення (експансії) кредитної діяльності комерційних банків.

     На  мікроекономічному рівні кредити  центрального банку сприяють підтримці  на необхідному рівні ліквідності  комерційних банків, зміні структури  їх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитування своїх  клієнтів.

     Об'єктом рефінансування у більшості країн світу, як правило, є лише комерційні банки. При цьому кредити надаються фінансово стабільним комерційним банкам, що відчувають лише короткострокові труднощі (максимальний термін надання кредитів у більшості країн становить один рік, при цьому більшість кредитів надається терміном до одного місяця).

     Кредити рефінансування центрального банку  можна класифікувати залежно  від:

     - форми забезпечення (облікові та  ломбардні);

     - термінів використання (короткострокові  (від одного до кількох днів) і середньострокові (від до одного року));

     - методів надання (прямі кредити  і кредити, що надаються шляхом  аукціону);

     - цільового характеру (коригуючі  та сезонні кредити). [1, с. 97]

     У світовій практиці центральні банки  використовують різні способи рефінансування комерційних банків. В Україні  вони регламентовані Положенням «Про регулювання Національним банком України  ліквідності банків України», затвердженим Постановою Правління НБУ від 30.04.2009 №259 зі змінами і доповненнями від 17.06.2011. [9]

     Рефінансування банків у період фінансово-економічної кризи здійснюється Національним банком відповідно до Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків україни, затвердженого постановою Правління Національного банку україни від 26 вересня 2006 року №378, і Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25 грудня 2008 року №259. [8, c. 14-17] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Загальні вимоги НБУ до банків  при рефінансуванні 

     За  необхідності підтримки ліквідності комерційні банки за совєю ініціативою можуть звертатися до Національного банку за кредитами рефінансування, що надаються НБУ. Проте рефінансування можуть отримати не всі банки , а лише ті, що дотримуються вимог, встановлених НБУ.

     Національний  банк може прийняти рішення про підтримання  ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

     - має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

     - строк діяльності – не менше  ніж один рік після отримання  ліцензії Національного банку  на здійснення банківських операцій  і відповідного письмового дозвілу;

     - має активи, які можуть бути  прийняті Національним банком  у заставу (крім кредиту овернайт);

     - здійснює своєчасне погашення  одержаних від Національного  банку кредитів, сплачує проценти  за користування ними та є  платоспроможним.

     Національний  банк може встановлювати додаткові  вимоги до банків залежно від інструментів та строків рефінансування, а також  виду забезпечення кредиту рефінансування.

     Банки, які не дотримуються зазначених вимог, можуть отримати від Національного  банку кредит овернайтабо кредит строком до 14 днів лише за умови надання  в забезпечення кредиту рефінансування державних цінних паперів, врахованого векселя, авальованого іншим банком, або надання відповідно до законодавства України гарантії іншого банку, що визначений у переліку Департаменту банківського регулювання і нагляду Національного банку в обсязі наданої гарантії.

     Національний  банк здійснює рефінансування банків за процентною ставкою, що не нижча, ніж  облікова ставка Національного банку  і яка протягом дії кредитного договору не підлягає коригуванню.

     Відповідне  територіальне управління протягом дії кредитного договору між банком і Національним банком може здійснювати  перевірки банку (це передбачається в кредитному договорі) щодо правильності здійснення операцій рефінансування та відображення в бухгалтерському  обліку предметів застави, наданих  під забезпечення кредитів рефінансування.

     Національний  банк здійснює рефінансування банків лише під забезпечення (крім кредиту  овернайт):

     - державних облігацій України  та інших боргових зобов'язань  держави України;