Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на економічний розвиток України

Джордж Сорос відзначав, що в світі  «...виникла гігантська система циркуляції, що перекачує капітал на фінансові  ринки і інститути в центрі, потім переносить його на периферію  – або безпосередньо у формі  кредитів і інвестиційних портфелів, або побічно – через багатонаціональні  корпорації...»⁵.

Основну роль у цьому процесі  відіграла зміна світової валютної системи (криза Бреттон-Вудської валютної системи та введення стандарту СДР), зняття бар'єрів по прямих і портфельних  міжнародних інвестиціях, розвиток зв'язку і комп'ютерних технологій, поява нових похідних фінансових інструментів, зниження інвестиційних  ризиків унаслідок підвищення відкритості  конкретних компаній і загальної  державної фінансової системи в  країнах-одержувачах капіталу.

Особливу увагу глобалізаційним  процесам та їх впливу на тенденції  розвитку світового фінансового  простору приділяли західні вчені, а саме С. Гофман, М. Обстфельд, Г, Марковіц, Ф. Мартін, Е. Роуз, А. Тейлор, Д. Тобін, М. Філстейн, Ч. Харіок, У. Шарп та інші, які  детально дослідили динаміку розвитку глобалізаційних процесів та їх взаємозв’язок  із розвитком різних сегментів світової економіки⁶.

В українській та російській економічній літературі проблемам  міжнародної економічної інтеграції та шляхам розвитку національних та світових фінансових ринків присвячено роботи В. Гейця, Я. Міркіна, Б. Рубцова Ю. Макогона, Ю. Пахомова, В. Степаненка, Б. Карпінського, О. Герасименка⁷.

У зв’язку з тим, що світова  економічна система постійно змінюється та з’являються нові чинники глобалізації, що впливають на СФР, дослідження  національних фінансових ринків країн, що розвиваються та їх інтеграціїу  всесвітню фінансову систему  є дуже актуальним. У зв’язку  з цим, метою статті є дослідження  основних етапів та чинників глобалізації СФР та особливостей впливу глобалізаційних  процесів на фінансові ринки країн, що розвиваються, у тому числі і  на Україну.

Сучасна наукова думка  щодо інтенсифікації глобалізаційних  процесів у фінансовій сфері дещо неоднозначна.

З одного боку, інтеграція ринків визначається кореляцією цін на фінансові  активи, яка може формуватися через  «канали» інтеграції. Оцінка кореляції  між найбільшими міжнародними облігаційними  ринками вказує на те, що 60-80-х рр. зв'язки між ринками безперервно  зростали. Зіншого, за розрахунками експертів  ОЕСР Г. Крістіансона и К. Піготта. з 1980-х рр. кореляція припинила своє зростання. І результати досліджень, присвячених проблемам глобальної фінансової системи, дозволяють сумніватися в тому, що глобалізація бізнесу і розширення потоків капіталу дійсно мають місце. Такий висновок можна зробити на основі трьох цікавих особливостей розвитку глобального ринку: феномен «домашнього зсуву», «парадоксу Фільштейна-Хоріока» і спостережень, що характеризують рівень міжнародних нетто-потоків капіталу⁸.

Суть феномену «домашнього  зсуву» полягає в тому, що якщо ґрунтуватися на ідеї, що диверсифікований фінансовий портфель веде до великих очікуваних доходів при тому ж рівні ризику в порівнянні з недиверсифікованим, то міжнародний фінансовий портфель має ставати все більш диверсифікованим. Згідно з останніми дослідженнями, проведеними в 90-х рр., міжнародні інвестори продовжують втрачати широкі можливості фінансової диверсифікації. За станом на 1998 р. британські інвестори в іноземних акціях тримають 23% своїх коштів, німецькі - 18%. канадські - 12%, американські - 10% і японські - 5%. Як показує динаміка міжнародної диверсифікації, тенденція до збільшення частки вкладень в іноземні активи залишається слабкою.

Також не можна не враховувати  той факт, що існують бар'єри на шляху міжнародних інвестицій, які  продовжують стримувати глобалізацію СФР. Перш за все, до них слід віднести незнання іноземних продуктів, компаній, методів ведення бізнесу, стандартів обліку і звітності, політичних переваг, державного регулювання.

Іншим феноменом є «парадокс  Фільштейна-Харіока». Американські дослідники М. Фільштейн і Ч. Харіок звернули увагу на той факт, що безперешкодне функціонування міжнародного ринку капіталів дозволяє внутрішній нормі інвестицій значно відхилятися від норми заощаджень. Дослідники виявили високу кореляцію між внутрішніми заощадженнями і внутрішніми інвестиціями, що спростовує твердження про фінансову інтеграцію ринків. Іншими словами, вони дійшли висновку, що ринки прагнуть не до експорту надмірного капіталу, а до споживання надлишку заощаджень на внутрішньому ринку.

Наступним аргументом проти  міжнародної фінансової глобалізації є результати дослідження міжнародних  потоків капіталу.

У системі національних рахунків, рахунок поточних операцій платіжного балансу відповідає різниці між  валовими національними збереженням  та інвестиціями. Дефіцит рахунку  поточних операцій свідчить про брак внутрішніх ресурсів, який фінансується припливом чистих налходжень з-за кордону. Подібна структура платіжного балансу  дозволяє розглядати динаміку сальда рахунку поточних операцій як міжнародну мобільність капіталу.

Відповідно до досліджень М. Обстфельда та А. Тейлора⁹ (табл.1), середній розмір чистих міжнародних потоків капіталу розвинутих країн, у період 1870-1996 рр. у середньому становив 2,6 %. Причому, якщо до Першої світової війни, абсолютна величина рахунку поточних операцій платіжного балансу до ВВП зростала, то з 1919 р. вони знижувалась, незначний підйом спостерігався лише у 1974 р.

Таблиця 2.1

Абсолютна величина рахунку  поточних операцій платіжного балансу  країн світу до ВВП, %

 
Та все ж, більшість науковців  дотримується точки зору, що глобалізація фінансових ринків залишається в  силі.

Кінець ХХ ст. відзначився  зростанням інтеграції фінансових ринків розвинених країн і залученням в  цей процес країн, що розвиваються. У 2000 р. економісти Банку Англії досліджували зв'язки між ринками державних  облігацій Німеччини, США і Великобританії. Аналіз показав, що криві прибутковості  кожного з ринків схильні до впливу міжнародних подій, що свідчить про глобалізацію фінансових ринків.

Дослідження виявили, що фінансова взаємозалежність національних економік розвивалася поступово на тлі поглиблення розподілу праці, прискорення НТП. Спочатку, у 1960 р., були глобалізовані сировинні ресурси, а потім валюти, похідні інструменти, цінні папери й індекси.

Аналіз наукової та практичної літератури з питань інтеграції та глобалізації дозволив виділити чотири основні етапи розвитку СФР, початок  та закінчення кожного з яких характеризується значною подією в світовій економіці (рис.2.1).

Так, початком першого етапу  було введення спочатку золото-валютного  стандарту, а потім резервної  валюти СДР, початок другого етапу  охарактеризувався значним розвитком  комп’ютерних та інформаційних технологій, третього етапу – розколом Радянського  Союзу та початком роздержавлення власності  в пострадянських країнах, четвертого – об’єднанням європейських країн  у Європейський Союз та введенням  єдиної грошової одиниці – ЄВРО. 

Рис. 2.2 Тенденції глобалізації Світового фінансового ринку

Джерело: Глобализация и мировые рынки товаров, услуг и капиталов: Сб. науч. ст. // Под ред. Б.М. Смитиенко. В.К. Поспелова. - М.: ФА, 2001.

Проходження кожного етапу  розвитку СФР супроводжувалося появою характерних для цього етапу  тенденцій та чинників. Серед найважливіших  тенденцій найбільш впливовими є: конкуренція, інтеграція, конвертація, концентрація, інформатизація.

Інтеграція міжнародних  ринків капіталу (І етап) стала можливою у зв'язку з ліквідацією багатьох бар'єрів для входження на національні  ринки капіталу іноземних кредиторів і позичальників, скороченням транзакційних  витрат.

Конвертація фінансових ринків відбувається в результаті (ІІ етап):

• послаблення законодавчого розмежування інвестиційного і банківського секторів фінансового ринку;
• створення фінансових холдингів.

Концентрація (ІІ етап) міжнародного фінансового ринку характеризується об'єднанням функцій кредиторів і  позичальників в ролі глобальних учасників фінансового ринку.

Інформатизація міжнародного фінансового ринку (ІІ етап) полягає  в широкому використанні новітніх інформаційних  систем управління операціями. Цей  чинник має першочергове значення для  поглиблення і подальшого розвитку таких напрямів як конвертація, концентрація і інтеграція.

Зростання конкуренції на міжнародних фінансових ринках обумовлене (ІІІ етап):

• появою нових напрямів вкладення капіталу (постсоціалістичні країни);
• зростанням конкуренції в країнах і регіонах, що забезпечують оптимальне співвідношення між рівнем прибутковості і ступенем ризику.

Важливими чинниками розвитку світового фінансового ринку  є: обсяги операцій на ньому, наявність  тих чи інших фінансових інститутів та певних фінансових інструментів. У  зв’язку з цим, іншим напрямком  дослідження особливостей розвитку СФР є виявлення чинників, притаманних  кожному з етапів його розвитку.

Високий рівень розвитку і  роль фінансового капіталу в глобалізації світової економіки підтверджуються  випереджаючим зростанням потоків  прямих іноземних інвестицій (ПІІ) (табл. 2.1) в порівнянні зі світовим товарним експортом. З 1982 р. по 2000 р. світовий експорт товарів і послуг збільшився в 3,3 раза, тоді як річний вивіз ПІІ - в 30 разів. До середини 90-х рр. на кожен долар, витрачений на покупку іноземних товарів, припадало 7-8 дол. міжнародних трансфертів, не пов'язаних з продажем товарів.

Таблиця 2.1

Обсяги операцій на Світовому фінансовому ринку

Джерело: Осавлюк С. Л. Прогнозування нестабільності фінансових ринків в умовах глобалізації. - К.: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2002. 

Досвід розвинених країн  показує, що використання зарубіжного  капіталу у формі ПІІ дозволяє підвищити ефективність розвитку економіки. Іноземний капітал зробив значний внесок в промисловий розвиток США, у Франції 30 % промислової продукції випускалося підприємствами, які належали повністю або контролюються іноземними інвесторами, в Італії на частку таких підприємств припадало до 25%, у Великобританії - від 15 до 18%.

На кожному етапі фінансової глобалізації відбувалася активізація  старих чи поява нових фінансових інструментів. Проаналізувавши динаміку функціонування прямих і портфельних інвестицій, можна зробити наступні висновки:

• на початок 1980-х рр. як прямі, так і портфельні інвестиції розвивалися приблизно однаковими темпами, а з 1982 р. темпи зростання обсягів портфельних інвестицій значно підвищилися;
• у структурі ПІІ на початок 1970-х рр. переважали вхідні фінансові потоки, а з 1972 р. почалося зростання потоків, що витікають, така тенденція зберігається і досьогодні;
• у структурі портфельних інвестицій перевага надається борговим цінним паперам.

Переважаючий розвиток в  умовах глобалізації портфельних інвестицій, пов'язано з модернізацією інституційної  структури і зниженням транзакційних  витрат під впливом зростаючої конкуренції  і вимог операторів ринку.

Таблиця 2.2

Динаміка світового ринку  цінних паперів

 
Збільшення динаміки світового  ринку цінних паперів сприяло  взаємозалежності національних фондових ринків, що виявилося в синхронному  підвищенні або падінні курсів цінних паперів на національних ринках. Пожвавлення  міжнародних фінансових операцій з  цінними паперами останніми роками пояснюється швидким збільшенням  частки операцій по страхуванню ризиків, до яких належать, насамперед, операції з похідними фінансовими інструментами. Останній етап розвитку СФР було відмічено різким зростанням операцій з похідними фінансовими інструментами.

Що стосується фінансових інститутів, то першими найбільш активними  учасниками СФР були банківські установи, на ІІ етапі почали з’являтися небанківські фінансові установи, ІІІ етап було відмічено конвергенцією банківського та небанківського секторів економіки, на базі яких на IV етапі глобалізації сформувалися транснаціональні компанії, транснаціональні банки, глобальні  пайові та інвестиційні фонди.

Характерною рисою сучасних міжнародних економічних відносин є інтенсивний розвиток процесу  залучення національних економік країн, що розвиваються, у світогосподарські  зв'язки. Фінансові ринки таикх  країн стають привабливішими для  інвесторів, у зв'язку з високим  рівнем прибутковості операцій на них. Але, водночас, мають місце значні негативні риси, зокрема високий  рівень контролю з боку держави, низька капіталізація, обмежена кількість  компаній з котируваними акціями, нерозвиненість кредитно-фінансової інфраструктури і  фінансово-економічна нестабільність держави. 

Приплив іноземних інвестицій на фінансові ринки карїн, що розвиваються, часто пояснюють дією двох груп чинників. Один підхід пов'язує інвестиції з розвинених країн з позитивними результатами економічних реформ в економіках, що розвиваються. Другий підхід основною причиною експорту капіталу в країни, що розвиваються, називає зайву грошову масу в розвинених країнах, що прагне знайти більш прибуткові сфери вкладень за кордоном.

Специфіка інтеграції в СФР  країн, що розвиваються обумовлена тим, що рівень розвитку їх національної фінансової системи поступається розвинутим країнам  світу. Тому процес глобалізації для цих країн пов'язаний не тільки з позитивними моментами, але і з ризиками. Це стосується і України.

А. Косе¹⁰ вважає, що інтегруватися в світову фінансову спільноту можливо тим країнам, які:

а) знаходяться в групі  середнього доходу на душу населення;

б) мають достатній ступінь  розвитку внутрішньої фінансової системи  до виходу на світові ринки.

Країни, що не досягли цих  показників при зміні світової фінансової кон'юнктури можуть бути схильні  до системних криз.

У зв’язку з цим, основною складовою частиною інтеграції України  у СФР повинен стати перш за все розвиток національного фінансового  ринку, а також створення механізмів захисту внутрішньої економіки  від можливих потрясінь на СФР. Важливою складовою частиною при цьому  є створення інституційних умов у формі норм цивільного і господарського законодавства, які забезпечать  захист прав інвесторів і доступ до адекватної фінансової інформації.

Проведений аналіз наукової літератури з питань розвитку СФР  показав, що більшість вчених дотримується точки зору, що рівень глобалізації фінансових ринків с кожним роком  зростає. Натомість окремі вчені  висловлюють сумніви щодо інтенсифікації фінансових потоків між країнами. Про це свідчать феномен «домашнього  зсуву», парадокс «Фільштейна-Харіока», та аналіз нетто-потоків капіталу.

За результатами аналізу  було виділено чотири основні етапи  формування СФР, кожному з яких притаманні специфічні риси та чинники. Перший етап пов’язано з введенням резервної  валюти СДР, другий - значним розвитком  комп’ютерних та інформаційних технологій, третій – розколом Радянського Союзу, четвертий – введенням ЄВРО, залучення  національних економік країн, що розвиваються, у світогосподарські зв'язки.

Дослідження свідчить, що не зважаючи на можливі глобалізаційні загрози, в довгостроковій перспективі  важливим напрямом соціально-економічної  політики держав, що розвиваються, є  інтеграція в СФР.