Вплив державного боргу на фінансове становище держави

     Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює державне казначейство. 
Обслуговування державного внутрішнього боргу країни здійснюється Міністерством фінансів України за допомогою банківської системи України проведенням операцій із розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення та виплати доходу за ними у вигляді процентів тощо.

Таблиця 1.1. 
     Взаємовідносини України з кредиторами на світовому фінансовому ринку 
(млн. доларів США)

ІІІ. Роль та вплив державного боргу та фінансове становище держави.

 
     Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод.  
     Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспромож-ності фінансових інститутів країн-кредиторів.  
Вихід з боргової кризи передбачає:

• стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості,
• відстрочку сплати боргу
• перегляд інших умов його повернення.

Методи зменшення боргу:

• реструктуризація (традиційний). При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу».  
Найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

• конверсія боргу (борговий своп) (загальноприйнятий метод).

Його форми:

• Викуп боргу – надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх нормальної ціни.
• Капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою.

     Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

     Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція.  
Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

• відношення боргу до ВВП;
• відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Залежно від характеру  наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові  та довгострокові. 
Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів.  
До об’єктивних можна віднести:

• несприятливий інвестиційний клімат,
• трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази,
• від’ємне сальдо торговельного балансу,
• переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу,
• уповільнені темпи виробничого відтворення.

Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”. 
Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни. 
Проведені заходи не забезпечать розв’язання проблеми державного боргу України: вони тільки сприятимуть поглибленню депресивних тенденцій у вітчизняній економіці – внаслідок послаблення стимулюючого впливу державних видатків на економічний розвиток держави і збільшення боргового навантаження на її платіжний баланс. 
Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави:

• на військові цілі,
• на роздутий апарат чиновників,
• державних закупівель товарів (насамперед військової техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо.

Хронічна дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макроекономічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання внутрішнього боргу держави.  
Сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету. 
В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути :

• дискреційною
• недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги. 
Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва.  
Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів. 
Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівноважного національного доходу.  
Пропорційне зростання державних витрат і податків веде до збільшення рівноважного обсягу виробництва. Дане явище називають мультиплікатором збалансованого бюджету, адже рівні державні витрати і податкові надходження у бюджет збалансують останній, відпадає потреба у дефіцитності бюджету.  
Фіскальна політика використовується для стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у ліквідації безробіття або інфляції.  
В період економічного спаду застосовується стимулююча фіскальна політика, яка включає:  
1) збільшення державних витрат або зменшення податків;  
2) сполучення впливу зростання державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політика зумовлює бюджетний дефіцит. 
Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка включає: 
1) зменшення державних витрат чи збільшення податків;  
2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків.  
Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією. 
Недискреційна фіскальна політика пов'язана із так званими вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну систему. 
В інфляційні періоди зменшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плати. 
Основні засоби дискреційної фіскальної політики :

• Зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов’язаних з витратами.
• Зміна програм трансфертного типу (перерозподільчих).
• Циклічні зміни рівня податків.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

 Висновки 
     Отже, державний борг – це сукупність усіх боргових зобов’язань держави перед своїми кредиторами. Існує дві форми державного боргу – капітальний і поточний. За умовами залучення коштів розрізняють – внутрішній(складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов’язаннями Уряду України) та зовнішній(складається з: позик на фінансування Державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу, позик на підтримку національної валюти, позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів, гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов’язань у зв’язку з некомерційними ризиками, державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України) борг. Відповідно до нової бюджетної класифікації України державний борг можна класифікувати за типом кредитора і типом боргового зобов’язання. Залежно від позиції уряду держави щодо накопичення державного боргу борг може бути активним і пасивним. За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії. За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті. Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: дефіцит державного бюджету, платіжного балансу;збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;трансформаційний спад виробництва і звуження на цій основі податкової бази та ін. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів. Управління державним боргом складається з трьох стадій: залучення державних запозичень, використання коштів, погашення та обслуговування боргу. У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України. Для ефективного управління державним боргом, розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань держави використовують різноманітні методи. Одним із най поширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються. Загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп).Внутрішній борг покриваєься за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики.  
     Основними кредиторами України є такі міжнародні фінансові організації як зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ). Усього запозичено 1975 млн $; в тому числі на покриття дефіциту платіжного балансу 1410млн $. Ці кошти треба буде повернути до 2013 року.