Вплив державного боргу на фінансове становище держави

Зміст

 

Вступ …………………………………………………………………................3-7

І. Особливості управління державним боргом…………..………………......8-11

ІІ.  Державний борг України та механізм його обслуговування………….12-14

ІІІ. Роль та вплив державного боргу та фінансове становище держави….15-19

Висновки …………………………………………………………..…………20-23

Список використаної літератури ………………………………………………24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП 
     Дослідження державного боргу України є актуальним тому, що державний борг суттєво впливає на макроекономічний розвиток держави, зокрема на  параметри  монетарної  і  фіскальної  політики,  на ринкову кон'юнктуру.    Відсутність науково-обґрунтованої довгострокової  боргової  стратегії,  недосконале, нераціональне проведення політики формування державного боргу,  може  стати  деструктивним фактором для економіки, та може зруйнувати фінансову систему країни, а велике значення зовнішнього боргу може призвести до втрати Україною своєї економічної незалежності. 
     Проблема впливу державного боргу на фінансову систему країни вважається досить дослідженою у західній літературі. Цій проблемі присвячені роботи класиків економічної думки Р. Барро, Дж. Бьюкенен,     А. Лернер, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах сучасних українських та російських економістів зокрема В. Андрущенко, В. Федорова, Т. Вахненко, Є. Гайдара, О. Заруби, З. Луцишина, В. Лисицького, В.Корнєєва, С. Льовочкіна.

     Метою роботи є визначення впливу державного боргу на фінансову систему України. 
     Для досягнення мети були поставлені такі завдання: 
1. Охарактеризувати сутність державного боргу України; 
2. Визначити структуру державного боргу; 
3. Проаналізувати поняття державного боргу та його функції; 
     Об’єктом даного дослідження є державний борг України. 
Предметом – сучасний стан державного боргу України, його розмір та методи управління ним. 
     Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:

 

1. Теоретичний: синтез, аналіз  та узагальнення наукової літератури  для теоретичного підґрунтя дослідження. 
2. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел. 
3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження. 
4. Графічний. 
     У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

     Державний борг – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків.

     Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

     Внутрішній державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

     Зовнішній державний борг(DI) – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення  і збільшення державного боргу є:

• збільшення державних  видатків без відповідного зростання державних доходів;

• циклічні спади й автоматичні  стабілізатори економіки;

• скорочення податків з  метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;

• вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних  видатків напередодні виборів з  метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

     Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. На обсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції.

 

     Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалась також в реальних, а не лише в номінальних величинах. Бюджетний дефіцит ускладнюється явищем квазіфіскальних витрат і квазіфіскального дефіциту.

     У загальному вигляді можна вирізнити два типи квазіфіскальних витрат держави:

• зобов’язання держави  по видатках;

• квазісубсидії центрального банку.

     Зобов’язання держави по видатках – це відкладені у часі бюджетні зобов’язання, тобто перенесені на майбутні витрати бюджету, які не враховуються в поточній бюджетній звітності. Такого роду зобов’язання виникають внаслідок прихованого державного субсидування імпорту або надання державних гарантій з високою вірогідністю платежів по них.

     Квазісубсидії центрального банку – це діяльність центрального банку, яка стосується бюджетних операцій уряду і фінансується за рахунок його власних доходів. Воно охоплює окремі операції, пов’язані з державним боргом, фінансівання збитків, що виникли внаслідок стабілізації валютного курсу, централізовані кредити економіці, рефінансування пільгових кредитних програм і преференцій. Внаслідок квазіфіскальних операцій держави за межами бюджету справжні масштаби державних видатків і, відповідно, величини бюджетного дефіциту та державного боргу занижуються. Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція.

 

 

Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

• відношення боргу до ВВП;

• відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

     Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть нижчими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Особливості управління державним боргом.

     Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему.

Найважливішими з них  є такі:

• загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним”  чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх  джерел;

• внутрішній дефіцит –  це загальний дефіцит “мінус”  зовнішній дефіцит;

• операційний дефіцит  визначається як загальний дефіцит  за винятком інфляційної частки процентних платежів;

• первинний дефіцит є  різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними  державними доходами за винятком поточних видатків.

     Зменшити дефіцит бюджету уряд може шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або закуплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи мають не інфляційний характер.          Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати.

     Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

     Борг є важливим елементом кругообігу “доходи – витрати”. Коли в економіці зростають доходи, то зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом.

     Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу. Управління зовнішнім боргом Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятливим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого притоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам. Прямих іноземних інвестицій у дану країну і використання валютних резервів держави. Прямі іноземні інвестиції передбачають ввіз до країни капіталу (в грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює боргових зобов’язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних резервів іноземної валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих іноземних активів, але не створює боргових зобов’язань. Зовнішній борг складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов’язання перед нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни.

     Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу і ринкова процентна ставка нижча. 
Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями та державними доходами і видатками, але й проценти по боргу. 
Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скільки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами. Темпи зростання боргу залежать від:

• частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопичених боргом);
• процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

     Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов’язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом. 
     Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов’язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного використання позичених ресурсів.

     Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики. Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу.  
     Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

• аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;
• оцінку платоспроможності – здатністю обслуговувати борг;
• контроль рівня зовнішньої заборгованості;
• контроль за складом зовнішнього боргу.

     З цією метою використовуються показники заборгованості – індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. 
До стандартних показників заборгованості належать:

• відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;
• відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та держаних доходів;
• коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою  визначається іншими видами економічної  політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики.

ІІІ.  Державний борг України та механізм його обслуговування

До складу державного внутрішнього боргу України входять:

• позичання Уряду України 
• позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Борг складається :

• із заборгованості минулих років
• заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.

Борговими зобов'язаннями є: 
— випущені Урядом України цінні папери (облігації і казначейські зобов'язання); 
— інші зобов'язання в грошовій формі; 
— одержані кредити.

 
     Відомості про стан і розміри державного внутрішнього боргу України щорічно публікуються Міністерством фінансів у загальнодоступному виданні. Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2001 року в сумі 25.710.517,1 тис. гривень.  
     Управління державним боргом України покладено на Міністерство фінансів України, а в його складі — на казначейство.  
     Діяльність по управлінню державним боргом охоплює: 
— випуск нових позик, визначення умов їх випуску; 
— виплату доходу за раніше випущеними позиками; 
— погашення позик; 
— зміну умов раніше випущених позик. 
     Контроль за утворенням та погашенням державного внутрішнього боргу України здійснює Рахункова палата України. 
     Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу. 
     Обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США.