Відтворення основних фондів підприємств

Орендар може збільшити  балансову вартість відповідної групи основних засобів на вартість фактично проведених поліпшень такого об'єкта. Орендар має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об'єкта основних засобів групи 1 та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних засобів. Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем.

Під час розбирання об'єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих засобів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих засобів.

Ремонт основних невиробничих засобів фінансується з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних засобів.

У процесі експлуатації основні фонди піддаються фізичному  зношуванню й гублять працездатність, тому ремонт є важливим виробничим процесом. Від якості й швидкості виконання ремонтних робіт залежить ефективність використання основних фондів на підприємствах.

Ремонт є однією з  форм відтворення основних засобів, які зношуються й гублять згодом свої експлуатаційні якості.

Під ремонтом розуміється  комплекс операцій по відновленню справності або працездатності знарядь праці або їхніх складових частин з урахуванням використання можливостей поліпшення їхніх технічних параметрів (продуктивності, потужності й т.п.). Відповідно до прийнятого в Росії методологією ремонт будівель, споруджень, устаткування й інших основних засобів ділиться на капітальний і поточний.

Капітальний ремонт виконується  для відновлення справності ресурсу  інвентарного об'єкта із заміною або  відновленням будь-яких його частин, включаючи  базові. Поточний ремонт виробляється для забезпечення або відновлення працездатності виробу й полягає в заміні окремих його частин. У проміжку  між ними виробляється середній ремонт із періодичністю понад 1 рік для часткового відновлення  інвентарного об'єкта із заміною або відновленням деталей і вузлів.

Підприємство самостійно розробляє план капітального ремонту основних засобів на майбутній рік і графіки проведення ремонтних робіт з окремих інвентарних об'єктів. Базою для складання плану є кошторисно-технічна документація, у якій ураховуються діючі норми, ціни й тарифи.  Вартість ремонту основних засобів визначається для:

капітального ремонту - на основі кошторису;

поточного ремонту - на основі розцінкових переліків робіт.

План капітального ремонту  й кошторисно-технічна документація затверджуються керівником підприємства й служать підставою для фінансування ремонтних робіт. Вартість ремонту будівель і споруджень включає такі статті витрат , як: прямі витрати з урахуванням витрат на монтаж устаткування, накладні витрати, планові накопичення; тимчасові будівлі й спорудження,

вивезення сміття, подорожчання ремонтно-будівельних робіт у зв'язку з виконанням їх у зимовий час.

У цей час всі підприємства незалежно від форм власності  включають витрати на всі види ремонту в собівартість продукції (робіт, послуг) по елементі «Інші витрати». Однак підприємство вправі самостійно вибирати спосіб віднесення витрат на ремонт на витрати виробництва й обігу:

• включати в собівартість фактичні витрати на проведення ремонту  безпосередньо після його здійснення;

• створювати за рахунок  собівартості ремонтний фонд (грошовий резерв);

• відносити якщо буде потреба фактичні витрати на проведення ремонту на витрати майбутніх  періодів з наступним їхнім щомісячним списанням на собівартість продукції (робіт, послуг).

Розрахунки з ремонту, здійснюваному господарським способом, виробляються, як правило, по елементах витрат (виплата заробітної плати, оплата поставок матеріальних ресурсів, надання транспортних послуг з ремонту й т.д.).

При здійсненні ремонтних  робіт підрядним способом доцільно покривати витрати на ремонт за рахунок створюваного на підприємстві ремонтного фонду. Він призначений для більше рівномірного включення витрат на ремонт у собівартість продукції, щоб запобігти значним коливанням маси прибутку усередині року.

Ремонтний фонд утвориться за рахунок відрахувань, що включають щомісяця в собівартість продукції, по встановленим самим підприємством нормативам у відсотках до балансової вартості основних засобів. У цьому випадку фактичні витрати на ремонт у міру пред'явлення підрядником рахунків за виконані ремонтні роботи відшкодовуються за рахунок засобів ремонтного фонду. Різниця між фактичною собівартістю ремонту й зроблених відрахувань у ремонтний фонд наприкінці року відбивається в бухгалтерському балансі як витрати майбутніх періодів.

На зниження витрат з ремонту основних засобів впливають наступні фактори:

-підвищення якості  й надійності машин і встаткування, що дозволяють збільшити строки  їхньої експлуатації без ремонту;

-скорочення термінів  служби активних основних фондів , у результаті чого зменшується кількість ремонтів , а також розмір витрат на ремонт;

-здійснення заходів  щодо спеціалізації ремонтної  справи, переклад ремонтних  служб на комерційний розрахунок.

При капітальному ремонті  орендарем орендованих основних засобів (на умовах поточної оренди) відповідні витрати щомісяця резервуються рівними долями на рахунку  «Резерви майбутніх витрат і платежів» виходячи зі строку оренди й кошторисної вартості робіт. Після завершення ремонтних робіт фактичні витрати по капітальному ремонті орендованих приміщень (за винятком раніше зарезервованих засобів) ставляться на рахунок «Витрати майбутніх періодів» і списуються щомісяця на собівартість продукції (робіт, послуг) рівними долями протягом строку, що залишився, оренди.

При розбиранні ремонтируемых  об'єктів можуть бути отримані придатні для подальшого використання матеріали, запасні частини й інші поворотні матеріальні цінності. Вони повинні бути оприбутковані, оцінені й відбиті в бухгалтерському обліку. Надалі їх можна використати при ремонті основних засобів.

Ремонт основних фондів невиробничого призначення відшкодовується  за рахунок чистого прибутку, що залишається в розпорядженні  підприємства.

Видача авансів підрядникам, оплата ремонтних робіт при підрядному способі їхнього виробництва  здійснюються з розрахункового рахунку підприємства при наявності ув'язненого з підрядником договору й акту приймання виконаних робіт.

 

3.2. Шляхи поліпшення  ефективності виробництва на  базовому підприємстві

 

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого — дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів.

На підставі звітних даних (Додатки  А, Б) та методики, наведеної в Додатку В проаналізуємо ефективність використання необоротних активів підприємства (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Ефективність використання необоротних  активів підприємства

 

Показники	Нормативне значення	2009	2010	2011
Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)	збільшення	0,61	0,86	1
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	збільшення	2,96	4,19	3,99
Коефіцієнт рентабельності активів	>0 збільшення	0,07	0,09	0,12
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу	>0 збільшення	0,28	0,36	0,39
Коефіцієнт рентабельності діяльності	>0 збільшення	0,1	0,09	0,1

 

 

Загалом, підводячи підсумок в проведеному  аналізі активів підприємства, відзначимо, що підприємству не вистачає оборотних активів, спостерігається знос основних засобів (відновлення не відбувається), але все ж таки спостерігається підвищення ефективності управління активами підприємства, про це свідчать показники рентабельності активів та їх динаміка (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Динаміка рентабельності активів  ТОВ „Фрегат” в 2009-2011 рр.

Політика управління основними  засобами представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні своєчасного їхнього відновлення і високої ефективності використання.

Підприємству, насамперед, необхідно  приділити увагу саме забезпеченню своєчасного відновлення основних засобів в процесі їхнього використання. Характер і періодичність відновлення основних засобів пов'язані з процесом руху їхньої вартості.

Ефективність використання основних засобів крім показника рентабельності характеризується показником фондовіддачі (відношення обсягу виробленої або реалізованої продукції до середньої вартості основних засобів).

Використовуючи в процесі управління ефективністю основних засобів показники  рентабельності і фондовіддачі, варто  враховувати два важливих моменти, що забезпечують об'єктивність оцінки. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися відбудовна вартість основних засобів на момент проведення оцінки (у цьому випадку буде врахований фактор інфляції, який в прибутку й обсязі продукції відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що при оцінці варто використовувати залишкову вартість основних засобів, тому що в процесі зносу вони втрачають, як правило, частину своєї продуктивності.

Зростання ефективності використання основних засобів дозволяє скоротити потреба в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання основних засобів можна розглядати одночасно як заходи щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищення темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

Підходи до фінансування необоротних  активів не настільки багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів. Можна затверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає в основному консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг формованих необоротних активів фінансується винятково за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Виключення з цього правила, тобто фінансування необоротних активів за рахунок короткострокового позикового капіталу, на практиці зустрічається дуже рідко і може розглядатися як вкрай агресивний підхід до фінансування, коли рівень ризику фінансової стійкості і платоспроможності значно переважає над рівнем ефективності використання капіталу.

Підходи до формування оптимальної  структури джерел фінансування власних  основних засобів зводяться до двох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг формованих основних засобів фінансується винятково за рахунок власного капіталу (представляючи собою вкрай консервативний підхід до фінансування, він забезпечує зростання фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, хоча і знижує до деякої міри ефект фінансового левериджу). Другий з них заснований на змішаному фінансуванні основних засобів за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу.

При плануванні використання основних фондів підприємству необхідно приділяти  значну увагу до планування амортизаційної політики.

 ТОВ „Фрегат” при нарахуванні амортизації основних засобів – застосовує податковий метод нарахування зносу по групах основних засобів.

Активи підприємства відображені  у балансі (див. Додаток А) по фактичній (історичній) собівартості.

Розглянемо особливості нарахування  амортизації основних засобів на підприємстві. Підприємство придбало основні засоби:

• первісна вартість - 25000 грн.;
• очікуваний строк корисного використання - 6 років;
• ліквідаційна вартість - 1500 грн.
• очікуваний обсяг виручки, яку буде отримано з використанням даного обладнання - 36800 т.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку  підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних із продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого  необоротні активи будуть використовуватися  підприємством, або з їх використанням  буде виголено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

На підприємстві застосовується податковий метод зменшення залишкової вартості.

Відповідно до п.8.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суми амортизаційних відрахувань звітного періоду розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п.8.6. цього Закону до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду. В нашому прикладі основні засоби належить до третьої групи. Тоді квартальна норма амортизації дорівнює 3,75 % (див. Додаток Г).