Вдосконалення фінансово-кредитного механізму АПК на прикладі ТОВ А/ф «НАДІЯ»

 

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності  банкрутства суб'єктів підприємницької  та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства  як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності  банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися  зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства  підприємств та організацій [24].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.7

Розрахунок можливості банкруцтва на прикладі ТОВ А/ф «Надія»

2008 рік	2009 рік	2010 рік
Х1==0,3	Х1==0,29	Х1= =0,34
Х2==0,006	Х2==0,0089	Х2= =0,093
Х3=	Х3==0,02	Х3==0,11
Х4=	Х4==3,9	Х4=3,02
Х5==0,49	Х5==0,42	Х5==0,63

Рівень ризику банкруцтва ТОВ А/ф «Надія»

 у 2008 році:

Z=1,2*0,3+1,4*0,006+3,3*0,034+0,6*7,7+0,999*0,49=5,59

У 2009 році:

Z=1,2*0,29+1,4*0,0089+3,3*0,02+0,6*3,9+0,999*0,42=3,19

У 2010 році:

Z=1,2*0,34+1,4*0,093+3,3*0,11+0,6*3,02+0,999*0,63=3,34

Проаналізувавши розрахунки рівня ризику банкруцтва можна побачити, що він дуже низький для ТОВ  А/ф «Надія».  Найкращі показники  представлені 2008 роком, у 2009 вони погіршились  майже на 43%, а в 2010 порівняно з 2009 покращились на 4,7%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

Основні засади вдосконалення  фінансово-кредитного механізму на прикладі ТОВ А/ф «Надія»

Однією з головних умов стабільного  розвитку будь-якого підприємства є його фінансова незалежність. В умовах сьогодення фінансове забезпечення виробничої діяльності є проблемним. Для сільськогосподарських підприємств, через галузеву специфіку, ці проблеми є найбільш вразливими. Природні катаклізми, що відбуваються нині, поява нових хвороб сільськогосподарських культур та тварин - ще більше загострюють ці проблеми.

Головною проблемою ефективного  управління, є оптимальне розміщення капіталу підприємства. Від того, які асигнування вкладені в основні на обігові кошти, скільки їх перебуває у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій та матеріальній формі, значною мірою залежать результати виробничо-фінансової діяльності й, відповідно, вся фінансова стійкість підприємства.

Для забезпечення нормального процесу  фінансування підприємницьких структур незалежно від їх форм власності й організаційно-правового статусу виникає значна потреба у фінансовому капіталі [20].

Фінансовий капітал підприємства є чинником ризику, що визначається самим процесом його формування та використання. При формуванні фінансового капіталу ризик виявляється в невизначеності при одержані доходів і надходжень, їхньому розподілі і використанні, а також неоднозначності ситуацій при взаємодії з різними інвесторами і кредиторами. Використання фінансового капіталу в процесі господарської діяльності також породжує ризик утрати фінансових ресурсів, упущеної вигоди, що, безумовно, відбивається на одержанні доходів і відтворенні самого фінансового капіталу.

Якщо створені виробничі потужності підприємства використовуються не повною мірою через відсутність сировини, це негативно впливає на фінансові результати. Але негативним явищем є й створення надлишкових виробничих запасів та невиправданої дебіторської заборгованості, які не можуть бути своєчасно залучені до виробничого процесу, що призводить до замороження капіталу, уповільнення його обігу і, відповідно, погіршення фінансового стану підприємства [23].

В цілому діяльність ТОВ А/ф «Надія» є стабільною та ефективною. Виявленими проблемами є зростання витрати, зокрема собівартості. Тож якщо підприємство планує збільшити прибутки, йому потрібно зменшитися витрати. Цього можна досягти наприклад підвищенням технічного рівня виробництва.

Важливою задачею фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних грошових коштів, вони забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв'язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства. При цьому потрібно забезпечити збалансоване управління ліквідністю, доходністю та ризиком, враховуючи, що чим вище частка високоліквідних активів в балансі, тим вища доходність суб’єкта господарювання і менший ризик втрати платоспроможності.

Умовою ефективного фінансового  плану має бути його реалістичність. Фінансовий план, його дохідна та витратна частини повинні якомога ближче відповідати реальним даним та виконувати одну із головних своїх функцій –  бути ефективним інструментом в управлінні фінансами підприємства. Що ж відбувається на практиці:фінансовий план, як правило на багатьох підприємствах розробляється на рік. При цьому обов’язково виконується головна умова – підпорядкованість стратегічному плану розвитку підприємства Головною умовою якого є адаптація до змін ринкового середовища в умовах кризи.

Для ефективного управління платоспроможністю необхідно визначити, які види діяльності і які елементи активу чи пасиву сприяють зростанню чи зменшенню грошових коштів і в якій мірі. При цьому обов’язково потрібно враховувати особливості та тривалість операційного та фінансового циклів підприємства в розрізі окремих видів діяльності, а потім вже визначити, в якому напрямку треба змінити актив чи пасив, щоб сума його грошових потоків збільшилась.

Чим менша тривалість фінансового  циклу, тим менше фінансових ресурсів потрібно для фінансування виробничих потреб підприємства. Зменшити фінансовий цикл можна шляхом прискорення обороту виробничих запасів та дебіторської заборгованості

Ефективної діяльності ТОВ А/ф «Надія» необхідно звернути увагу на вирішенні наступних управлінських задач:

- визначення мінімально необхідного  обсягу грошових коштів, достатнього  для обслуговування поточної  господарської діяльності;

- постійний моніторинг вхідних  і вихідних грошових потоків;

- нівелювання коливань в обсягах  надходжень і виплат грошових  коштів з метою запобігання  платіжної кризи в окремі проміжки  часу;

- оптимізація системи розрахунків  з постачальниками і покупцями,  тобто обґрунтування політики  надання комерційних кредитів  і отримання відстрочки платежів.

Управління ліквідністю оборотних  активів підприємства повинно обов’язково поєднуватися з управлінням поточними пасивами. При цьому визначається чистий оборотний капітал як різниця між поточним активами і поточними зобов’язаннями. Чим більший чистий оборотний капітал, тим більша частина оборотних активів підприємства фінансується на короткостроковій основі, а отже зростає ліквідність активів і зменшується ризик втрати платоспроможності [21].

Для підвищення рентабельності і прибутковості підприємства необхідно скоротити матеріальні та інші витрати на виробництво шляхом введення бюджетної або кошторисної системи управління витратами на виробництво, що передбачає чітке нормування й облік витрат за місцем їх виникнення, обґрунтування відхилень від кошторисів, оскільки такі відхилення практично неминучі, узгодження нормування витрат та дотримання бюджетів і кошторисів із системою матеріального стимулювання.

Для підвищення ділової активності підприємства кризи необхідно проводити комплекс заходів, пов’язаних з поліпшенням збуту продукції (робіт, послуг), а саме, цін та якості пропонованої продукції. Для цього необхідно розробити особливу цінову тактику, що спрямована на розширення обсягів збуту за рахунок прийнятної ціни;

Для підвищення фінансової стійкості підприємства в умовах невизначеності необхідно ефективно управляти його капіталом. Основою управління власним капіталом підприємства є управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління даним процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика. Капітал підприємства може бути використаний у внутрішньому обороті й за його межами, ризик існує при розміщені значної частини капіталу у виробничі запаси або дебіторську заборгованість.

Запропоновані рекомендації, щодо вдосконалення  процесів управління платоспроможністю, ліквідністю, діловою активністю та фінансовою стійкістю підприємства дозволяють збільшити ефективність процесу управління підприємством за допомогою фінансового механізму [25].

Державна підтримка в сучасних умовах також необхідна як засіб збереження і зростання виробничого потенціалу реально функціонуючого великого сільськогосподарського виробництва та вирівнювання диспаритету цін.

Очевидно, що економічне регулювання  в сільському господарстві у будь-яких умовах вимагає доповнення у вигляді  фінансових і кредитних важелів. Особливо це важливо в умовах наявних кризових явищ українського ринку, коли має місце різка зміна цінових і фінансових пропорцій, а також загальних умов відтворення і самої економічної системи.

Фінансова підтримка повинна здійснюватися в рамках конкретних програм і проектів. У принципі для кожного окремого продукту (або найважливіших з них) потрібні особливі програми. Останні повинні враховувати наявність труднощів зі збутом продукції, її конкурентоспроможністю, зокрема на світовому ринку. У програмах необхідно зафіксувати не тільки фінансові, але і цінові умови, порядок квотування та ін.

Надання фінансової підтримки (пільгового кредиту, дотацій)  має супроводжуватиь встановленням з боку держави умов. Це можуть бути рівень ефективності виробництва, якість продукції, виконання квот, частка сільського господарства в доходах, порідність худоби та ін.

Державні ресурси повинні використовуватися  з жорстким дотриманням цільового  призначення, а виробники, що отримали фінансову підтримку, нести економічну відповідальність за непродуктивне використання коштів. Тому субсидії, дотації, суми відшкодування за пільгове кредитування мають повертатися при порушенні умов надання таких коштів.

У кожному випадку повинна визначатись  максимальна величина фінансової підтримки. Вона встановлюється у розрахунку на господарство, на працівника, на одиницю об'єкту, що будується та ін.

Серед пріоритетних напрямів державної підтримкиповинні бути: структурна перебудова сільського господарства і АПК в цілому, перш за все розвиток бази зберігання і переробки, сільської промисловості та промислів; розширення імпортозаміщуючих і експортоздатних видів продукції; сприяння розвитку кооперативних банків, кредитних товариств, страхових кооперативних товариств та ін.; підтримка меліоративної бази, культурно-побутової сфери, дорожньої й іншої інфраструктури.

Складовими елементами ефективної системи фінансової підтримки агропромислового комплексу України мають стати:

- підтримка прибутковості аграрної сфери економіки на рівні середньої норми прибутку по економіці України через проведення ефективної антимонопольної політики регулювання цін на продукцію природних монополій і регулювання пропорцій внутрішнього і міжгалузевого обміну;

- активне стимулювання  інтеграційних процесів, об’єднання  і кооперування капіталів, пільгове залучення коштів на інвестування базової галузі;

- введення механізмів  мінімальних гарантованих цін, державних інтервенцій і заставних операцій, цінових дотацій і компенсацій тощо;

- підвищення купівельної спроможності сільськогосподарських виробників на основі розвитку й удосконалення лізингу техніки та товарного кредиту;

- надання допомоги виробникам  в адаптації до ринкових умов  та сприяння розвитку ринкової  інфраструктури;

- зважена протекціоністська  політика з метою захисту вітчизняних  товаровиробників від нерівної конкуренції імпортних товарів на вітчизняному ринку;

- забезпечення села доступними  кредитами, враховуючи його специфіку. 

До основних шляхів удосконалення  фінансово-кредитного забезпечення розвитку аграрного сектору економіки  слід віднести: підвищення дієвості й  ефективності державної підтримки  галузі; сприяння розвитку сільської  місцевості, активне використання переваг  «зеленої скриньки» СОТ; якісний  розвиток фінансової інфраструктури агарного сектору (створення системи корпоративних  банків та Аграрного банку, розвиток кредитних спілок, лізингових, страхових  та інвестиційних компаній тощо); удосконалення  системи кредитування підприємств  АПК ( застосування пільгового кредитування, зниження ставок по кредитах, розвиток іпотечного кредитування тощо); оптимізація  оподаткування діяльності підприємств  АПК.