Вдосконалення фінансово-кредитного механізму АПК на прикладі ТОВ А/ф «НАДІЯ»

 

Питома вага вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається як відношення вартості цих фондів (за вирахуванням їх зносу) до вартості майна підприємства. Це співвідношення (коефіцієнт) має бути не меншим 0,5. В досліджуваному підприємстві даний коефіцієнт має оптимальне значення, яке, втім, коливалось протягом трьох років в бік збільшення (до рівня 0,59  у 2009 р.) та зменшення (до рівня 0,5 у 2010 р.).

Фондоозброєність — показник, що характеризує рівень забезпеченості основними виробничими фондами  персоналу задіяного у виробництві. Загальна фондоозброєність розраховується як відношенням середньорічної вартості усіх основних виробничих фондів до середньооблікової  чисельності працівників підприємства. Показник технічної фондоозброєності показує скільки вартості активної частини засобів припадає на одного працюючого.

Розрахунок даного показника  проілюстрував зростання загальної  фондоозброєності більш ніж 18 %.  Стрімке зростання показника  у 2009 р. спричинене різким скороченням  кількості працівників, а поступове  зниження у 2010 році до рівня 55,65 грн. на 1 особу пояснюється зниження вартості самих фондів, при стабільній середньорічній чисельності робітників зайнятих на виробництві. В динаміці технічної  фондоозброєності простежуються подібні  тенденції.

Темпи зміни технічної  фондоозброєності співставляються  з темпами росту продуктивності праці. Розрахунки показали, що темпи  приросту продуктивності праці переважають  темпи збільшення технічної озброєності  праці, що вказує на позитивні ефективне  використання технічного потенціалу господарства [8].

Найбільшою фондомісткість була у 2008 році – 3,17 грн., що в поєднанні  з іншими факторами призвело до збитків. В 2009-2010 р.р. даний показник знижувався, що вказує на підвищення ефективності використання фондів. На кінець досліджуваного періоду фондомісткість виробництва  становила 1,43 грн., що на 122,3% менше ніж  на початок періоду.

 

2.3. Забезпечення  ТОВ А/ф «Надія» кредитними  ресурсами

Визначальний орієнтир розвитку сільськогосподарських підприємств - забезпечення готовності до здійснення інноваційної діяльності широкого масштабу та функціонування в умовах розвитку іновацій.

Нагромаджений потенціал повинен використовуватись для розвитку тих галузей, в яких Україна має переваги та які розвиватимуться в умовах вже місткого та структурованого ринку, готового споживати сільськогосподарську продукцію, в тому числі екологічно чисту. Кваліфікований підхід до інвестування в цій сфері прогнозує пошук інвесторами "точок зростання", їх визначальною ознакою є зростання віддачі на капітал, а також зниження витрат виробництва.

Розрахунок величини потрібного кредитування сільськогосподарських підприємств використовується у випадках, коли недостатніми виявляються потужності для збільшення продажів і в основний та оборотний капітал потрібні додаткові вкладення. Залучення ресурсів потребує більш ґрунтовного порівняльного аналізу. Критерієм визначення капіталу, що може залучитися до кредитування сільськогосподарських підприємств, виступає відсоткова ставка, пропонована кредитним ринком [5].

Використання кредитів, як джерела кредитування сільськогосподарських підприємств, має велике економічне значення. Кошти, які були вивільнені в одних ланках відтворюючого процесу, спрямовуються в інші ланки, а це прискорює оборот капіталу, сприяє господарській діяльності. Через кредит вільні кошти тимчасово спрямовують у такі ланки виробництва, на продукцію яких зростає попит, а отже одержання великих прибутків. Це створює можливість для запровадження сучасної техніки, прогресивного коригування структури виробництва та підвищення його ефективності.

Грошові заощадження та нагромадження завдяки кредитуванню перетворюються у вартість, яка дає дохід, тобто перетворюється в позичковий капітал. Банківський кредит має такі особливості: складність залучення і оформлення; необхідність відповідних гарантій або застави майна; ризик банкрутства у випадку неможливості своєчасного погашення позик; втрата прибутку у зв'язку із сплатою відсотків за кредит.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних  відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне  виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері  товарного обміну, в процесі якого  виникає розрив у часі між рухом  товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між  безперервним вивільненням грошей у  кругообороті оборотних коштів і  потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і  функціонування кредиту пов'язане  з необхідністю забезпечення безперервного  процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах  І появою потреби в них у  інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об'єктивною основою  існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально  гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу  відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних  коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною [26].

Таке чергування зростання  додаткових потреб у коштах і створення  тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють  реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і  оборотних фондів та погашення їх через певний час.

На підприємствах виникає  потреба в кредитах під виробничі  запаси, якщо їх розміри перевищують  власні кошти, тобто якщо створюються  наднормативні запаси. Причиною таких  можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської  сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові  заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або  створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного  виробництва і готової продукції  можуть створюватися на підприємствах  у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними  утрудненнями щодо відправлення продукції  споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх  періодів банки видають підприємствам  позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення  обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий-серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з  освоєнням випуску нових видів  продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в  кредитних угодах називається конкретна  продукція і витрати включаються  в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово  бракує власних коштів, може розрахуватись  зі своїми постачальниками [6].

Отже, кредит необхідний і  для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового  та середньострокового кредитування є  капітальні вкладення, пов'язані з  реконструкцією підприємства, його технічним  переозброєнням, упровадженням нової  техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких  кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених  на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних  форм кредитування підприємства прискорює  рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської  діяльності.

Визначаючи потреби в  кредитах, підприємства виходять із загальної  потреби у коштах і наявності  таких.

2.4. Ймовірність банкруцтва ТОВ А/ф «Надія» внаслідок фінансово-кредитної  діяльності                                                                                                                                                Банкрутство — це нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, зобов’язань платежів до бюджету тощо.

Першим сигналом загрози банкрутства  є неплатоспроможність підприємства і незадовільна структура балансу, тобто такий стан активів і  пасивів балансу, коли тільки за рахунок  власного капіталу підприємство не здатне забезпечити своєчасне виконання  фінансових зобов’язань.

Поняття банкрутства органічно  притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а  також забезпечити обов'язкові платежі  в бюджет і позабюджетні фонди.Для  успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності.

Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс Z необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 2.1. Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів [16].

Модель Альтмана:

Z=1,2*Х₁+1,4* Х₂+3,3* Х₃+0,6*Х₄+0,999*Х₅

де Z — рівень ризику банкрутства;

1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 0,999 - константи;

Х₁ — відношення власного оборотного капіталу до сукупних активів

Х₂ — відношення чистого прибутку до сукупних активів

Х₃ — відношення фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування до сукупних активів

Х₄ — відношення між власним і залученим капіталом

X₅ — відношення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції до сукупних активів

Таблиця 2.6

Можливість банкрутства  підприємства за Альтманом

Значення індексу Z		Можливість банкрутства
1,8 і нижче		дуже висока
від 1,81 до 2,6		Висока
від 2,61 до 2,9		Достатньо висока
від 2,91 до 3,0 і вище		дуже низька