Укладання угод на біржових торгах: методи, форми та процеси

          Центральним ядром біржової індустрії  мають стати універсальні національні  біржі. Це, зареєстрована відповідно  до законодавства як фондова  або товарна за умов, що вона  є регульованим ринком, який об'єднує  не менш ніж дві третини  ліцензованих регулятором учасників;  здійснює лістинг для акціонерних  товариств, що мають стратегічне  значення для української економіки;  здатна виконувати державне замовлення  на первинне розміщення та забезпечує вторинний обіг державних і муніципальних цінних паперів; використовує технології, що гарантують безперебійне виконання біржових угод і їх після торговельне обслуговування; забезпечує укладення біржових угод щодо певної товарної продукції і визнана державою та споживачами центром ціноутворення за цим видом товару чи сировини.

          Значним кроком уперед є прийняття  Закону України "Про цінні  папери й фондову біржу", який  набрав чинності з 1 січня 1992 р. Саме з цього часу припиняється  випуск акцій трудових колективів, розпочинає дію система захисту  майнових прав інвесторів, вводиться  в дію державний контроль за  випуском і обігом цінних паперів,  а також санкції на тих, хто  допускає відхилення від умов, дозволених законодавством.

          Передумови для широкого залучення в біржову торгівлю різних господарюючих суб’єктів в Україні створені Законами України „Про власність”, „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про господарчі товариства”. Підприємства одержали економічну самостійність, засновану на різноманітті форм власності. Найбільшою мірою ця самостійність забезпечується правом приватної і колективної власності на майно.

          Важливу роль у становленні і розвитку товарних бірж, як одного зі складових елементів оптового товарного ринку, відіграє державне регулювання. Відомо, що країни з розвинутою ринковою економікою велику увагу приділяють біржовим процесам як способу регулювання виробничої політики в економіці. На стадії становлення біржові інститути в Європі перебували під повним і твердим контролем держави. Державні органи визначали у процесі функціонування й коректували практично всю діяльність товарних бірж і учасників біржових торгів. Державне регулювання в основному спрямовано на діяльність професійних посередників, працівників товарних бірж із метою створення надійних майнових і процесуальних гарантій для учасників біржових угод.

          Держава здійснює найбільш помітний і значний вплив на діяльність товарних бірж. Використовуючи прямі і непрямі важелі втручання, держава створює і регулює економічні умови діяльності товарних бірж. Ці умови призначені, у тому числі, для захисту економічних інтересів держави і її національної економіки.

          На основі державного регулювання біржової торгівлі встановлюються «правила гри», обов’язкові для всіх суб’єктів, що беруть участь в економічному процесі, як у сфері виробництва, так і в сфері обігу. Контроль за діяльністю бірж - один з аспектів керування економікою в цілому. Держава регулює взаємини між виробником і споживачем, захищаючи права споживачів, підтримує грошову систему, поліпшує розподіл ресурсів, обмежує роль монополій, заохочує конкуренцію, дає можливість розвиватися малим і середнім підприємствам. Завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити рівні права всіх учасників біржової торгівлі, стимулювати участь у ній, суворо контролювати дотримання встановлених правил, вимог і положень, що регулюють біржову діяльність.

          Державне регулювання діяльності товарних бірж здійснюється за допомогою правових, економічних і соціальних засобів. Розробка державою нормативних актів, положень, заходів, що безпосередньо впливають на діяльність суб’єктів біржової торгівлі, належить до прямого державного регулювання діяльності товарних бірж. У рамках прямого державного регулювання прийняття законів і документів законодавчого характеру є основним інструментом регулювання економічних умов діяльності товарних бірж.

          Вітчизняні вчені, досліджуючи окремі біржові ринки, торкаються проблем правового регулювання біржової торгівлі. На негативні наслідки “несистемних, фрагментарних і непослідовних кроків” щодо регулювання ринку зерна вказують дослідники біржового аграрного ринку С. Дем’яненко, Г. Немченко, Г. Міщук [11,12]. Проблеми біржового паливного ринку вивчає С.М. Повний, який розглядає біржовий механізм як інструмент державного регулювання паливно-енергетичного ринку і пропонує механізм державного управління ціноутворенням, конкурентним середовищем, попитом та пропозицією в паливно-енергетичному комплексі на основі використання біржового механізму [12]. Аналізу нормативно-правової бази діяльності бірж в Україні присвячені роботи Ю. Чижмар [15].

          Разом з тим немає комплексних досліджень, які б торкались вивчення залежності ефективності біржової торгівлі в країні від державної політики в цій сфері, і майже зовсім відсутні конкретні заходи з боку державних органів щодо активізації торгівлі на біржовому ринку в цілому та окремих його сегментів.

     Основним  документом, що регламентує діяльність товарних бірж в Україні, є Закон  „Про товарну біржу”. Цей закон  визначає правові умови створення  і діяльності товарних бірж. Нагадаємо, що законом зазначена мета діяльності товарної біржі і встановлений неприбутковий  характер цієї діяльності, визначені права й обов’язки членів біржі, а також сформульовані принципові основи керування нею.

          Однією з умов біржової торгівлі  є те, що її учасниками повинні  бути тільки члени біржі. Тим самим законодавчо визначено тип біржі - закритий. Цю норму закону не можна оцінити однозначно. З одного боку, товарні біржі закритого типу забезпечують високий рівень посередницьких послуг. З іншого боку, відкритий характер біржі дозволяє залучити більшу кількість торговців. Завдяки відкритості біржі безпосередній виробник товару одержує право доступу на біржові торги, що зменшує несумлінні спекуляції, які сприяють штучному роздуванню цін (у даному випадку мова не йде про цивілізовані біржові ігри).

          Закон України „Про товарну біржу”, передбачаючи право брокерів укладати угоди, недостатньо чітко регламентує їхній статус, права й обов’язки. Ця прогалина в законі заповнюється положенням про брокерські контори, яке розроблюється безпосередньо біржами. У цьому положенні знаходять висвітлення різні точки зору керівників біржі на ті самі питання. Наприклад, на одних біржах засновники можуть відкрити тільки одну брокерську контору, на інших - одну і більше, у залежності від величини пайового внеску. Положенням про брокерські контори різних товарних бірж передбачається, що брокер може виконувати тільки доручення члена біржі, а відповідно до положення інших бірж брокер може діяти самостійно.

          У законі відсутнє визначення  „біржового товару”, немає обмежень  щодо його складу, внаслідок чого  біржі самі вирішують чим торгувати,  тоді як, наприклад, у Росії  заборонена торгівля нерухомістю  й об’єктами інтелектуальної  власності. Це привело до того, що в Україні здійснюється торгівля як класичним біржовим товаром, так і небіржовим. Причому останній переважає, наслідком чого є відсутність можливості стандартизувати товар за якістю і кількістю, вести торгівлю великими партіями товару, укладати строкові угоди.

          Закон не містить визначення небіржової операції, хоча, як показує практика, такі мають місце і на вітчизняних, і на закордонних біржах. Даючи визначення небіржової операції, варто було б підкреслити, що біржа не гарантує виконання таких операцій, а до їхніх учасників необхідно застосовувати санкції. Таке доповнення може сприяти скороченню числа небіржових операцій і, відповідно, збільшенню біржового обороту. У свою чергу саме відсутність гарантій з боку багатьох бірж і приводить до великої кількості небіржових операцій на них. У зв’язку з цим вважаємо доцільним включити в закон статтю, яка б передбачувала обов’язок бірж по забезпеченню таких гарантій (створення розрахункових палат, страхування учасників угод і ін.). Недолік закону полягає й у тому, що він не містить переліку видів угод, які можуть відбуватися на товарних біржах. Такий перелік повинен включати не тільки угоди з реальним товаром, які мають місце сьогодні, але і ф’ючерсні, і опційні угоди. Необхідно дати чітке визначення цим поняттям.

          Закон „Про товарну біржу” - практично єдиний правовий акт, що регламентував діяльність товарних бірж в Україні до середини 90-х років. Починаючи з цього періоду було прийнято ряд нормативно-правових актів, спрямованих на розвиток біржового ринку в країні і на ліквідацію прогалин у його правовому регулюванні. Ці документи сприяли активізації біржової діяльності. Однак, на жаль, ця активізація була нетривалою або сприяла ще більшому посиленню позицій небіржового товару на українських товарних біржах. Очевидно, що появу цілого ряду нормативно-правових актів варто розглядати не як юридичне оформлення наслідку розвитку економічних умов для діяльності товарних бірж, а як форму адміністративного впливу, за допомогою якого була почата спроба штучного створення цих самих економічних умов. Спроба ця, як показала наступна практика діяльності товарних бірж в Україні, виявилася невдалою, оскільки в умовах формування ринкової економіки адміністративні заходи діють або нетривалий час, або їхній вплив виявляється дуже незначним.

          Найбільш тісно з адміністративними  заходами пов’язане створення  аграрного біржового ринку, спад  і піднесення біржової активності  на ньому внаслідок не завжди  послідовних і не до кінця  продуманих дій держави у відношенні  розвитку й удосконалювання біржової  торгівлі.  
 
 

Розділ 3

Аналіз  діяльності бірж в Україні. Основні проблеми та шляхи їх вирішення

          За І квартал 2010 р. на біржах України проведено 19тис. торгів, на яких для продажу було запропоновано товарів і послуг на суму

22,4 млрд.грн.  і укладено 31,2 тис. угод на суму  майже 19 млрд. грн. Середній обсяг  одного торгу за вказаний період  на біржах становив 999 тис.грн., що  у 1,6 рази більше, ніж за І  квартал 2009 року. Таким чином,  можна відзначити тенденцію зростання  кількості проведених біржових  торгів на товарних біржах  України. У той же час правове  регулювання відносин, які виникають  у процесі організації та проведення  біржових торгів на товарних  біржах Україні, істотно відстає  від сучасних потреб розвитку  біржової торгівлі. Зокрема, Закон  України «Про товарну біржу», використовуючи у ряді статей  термін «біржові торги», не дає  легального визначення поняття  біржових торгів [1]. Це призводить  до того, що на рівні локальних  нормативно правових актів, а  саме Правил біржової торгівлі, які діють на різних товарних  бірж України, мають місце суттєві  протиріччя у підходах до врегулювання  таких питань як порядок проведення  біржових торгів, умов допуску  та складу учасників біржових  торгів, тощо. Такий стан стає  причиною відмови суб’єктів господарювання  від укладення

угод на товарній біржі, а також втрати довіри інвесторів до біржових операцій на товарних біржах України. Важливе значення щодо забезпечення належного рівня правового забезпечення біржових торгів мають положення Господарського кодексу України (далі - ГК України), де зокрема у ч.3 ст.281 отримало закріплення поняття «біржові торги» [2]. Вперше на законодавчому рівні було закріплено поняття біржових торгів, яке дає змогу визначити як

загальні вимоги щодо біржових торгів, так й принципи їх проведення. Разом із тим, сучасні тенденції розвитку біржової торгівлі в Україні вимагають значного доопрацювання національного законодавства, яке регулює організацію та проведення біржових торгів на товарних біржах України. Деякі правові аспекти біржових торгів розглядалися у роботах таких вчених юристів як О.А.Беляневич [3], О.М. Вінник [4], Ю.М. Павлюченко [5], О.М. Сохацька [6], В.С. Щербина [7], Ю.В. Чижмарь [8] та інших, однак біржові торги як конкурентний спосіб укладення біржових угод на товарній біржі, є мало дослідженим.

          Новизна полягає в удосконаленні порядку ведення біржових торгів на основі такого методу, як електронна торгівля. Перша електронна система  була встановлена на Новозеландській ф’ючерсній і опціонній біржі й почала функціонувати в січні 1985 року. Предметами електронної біржової торгівлі в основному є ф’ючерсні контракти на фінансові інструменти (валюту, фондові індекси, процентні ставки й т.п.), однак на європейських і американських біржах активно ведеться електронна торгівля традиційно біржовими товарами. Більшість систем електронної торгівлі застосовують для підбору покупців і продавців алгоритм „ціна/час”, тобто  пріоритет при укладанні  угод одержують ті команди брокерів, які містять найкращу ціну (найвищу ціну покупця й найнижчу ціну продавця), а серед команд із однаковою ціною пріоритет віддається тієї команді, яка була уведена в систему раніше.

Укладання біржової угоди в електронній системі  складається з декількох послідовних етапів:

-  введення  учасником заявки через термінал;

-  перевірка  у спеціальному контролюючому  модулі кредитоспроможності учасника (за параметрами, виробленим членами  розрахункової палати);

          Всі функціонуючі системи сучасного електронного біржового трейдингу будуються за однією схемою, яка включає три головних компоненти:

- центральна  біржова система, яка забезпечує  зведення всієї ринкової інформації  та виконання наказів трейдерів;