Теоретичні основи управління прибутком комерційного банку

 Характеристика видів прибутку за основними видами діяльності подана в попередньому підрозділі цієї монографії.

 За джерелами формування прибутку банку відповідно до методики його обліку виділяють:

 · прибуток від операційної діяльності банку. Це прибуток від основної діяльності банку, що дає дохід, а також інших видів діяльності, що не є інвестиційними або фінансовими;

 · прибуток від інвестиційної діяльності банку. Це прибуток, що формується в результаті придбання і продажу довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не еквівалентні грошовим коштам.

 Особливого розгляду потребує поняття прибутку від фінансової діяльності, основні грошові потоки за яким пов’язані з забезпеченням банку ресурсами (залучення додаткового власного і запозиченого капіталу та його обслуговування). На перший погляд такий зміст грошових потоків не може впливати на прибуток банку.

 Крім того, у процесі діяльності банку як власний, так і запозичений капітал може бути отриманий на більш або менш вигідних для банку умовах, що суттєво впливає на результати операційного або інвестиційного прибутку. Тому прибутком від фінансової діяльності необхідно вважати непрямий ефект від залучення власного та запозиченого капіталу на більш вигідних умовах, ніж середньоринкові. Крім того, в процесі фінансової діяльності може бути отриманий і прямий прибуток на вкладений капітал за рахунок використання ефекту фінансового важеля.

 У сфері нормативного регулювання обліку і оподаткування банку залежно від порядку, визначеного в Україні, розрізняють обліковий прибуток (прибуток від операцій), прибуток до оподаткування, прибуток після оподаткування, оподаткований та чистий прибуток.

 Обліковий прибуток (прибуток від операцій) визначається як різниця між доходами (рахунки 6-го класу) та витратами (рахунки 7-го класу) відповідно до нормативних документів Національного банку України.

 В економічній літературі як синонім терміну “обліковий прибуток” досить часто використовують термін “балансовий прибуток”, що відповідає його економічному змісту та порядку визначення.

 Прибуток до оподаткування розраховується як обліковий прибуток, скоригований за чистими витратами на формування резервів банку та на дохід (збиток) від довгострокових активів, призначених для продажу. Необхідність відображення відрахувань у резерви окремою статтею зумовлена їх винятковим впливом на кінцевий фінансовий результат діяльності банку. Відрахування, як свідчить практика, складають значні суми і для здійснення витрат не потрібні грошові кошти, тому що ці витрати мають негрошову природу.

 Прибуток після оподаткування визначається як прибуток до оподаткування, скоригований на витрати, пов’язані зі сплатою податку на прибуток.

 Чистий прибуток – це прибуток від банківської діяльності за звітний період після відрахування податку на прибуток, скоригований на непередбачені доходи (витрати).

 Оподаткований прибуток – сума прибутку, з якої сплачується податок (податкова база), що визначається за правилами, встановленими Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” [49]. З точки зору даного Закону прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу за звітний період на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

 У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

 Валовий прибуток – це різниця між загальною сумою доходів та операційними витратами (собівартістю продукту, визначеного калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

 Операційний прибуток, який часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом неопераційних витрат.

 Маржинальний прибуток характеризує обсяг доходів від продажу банківських продуктів за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, якщо калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

 Залежно від методики оцінки традиційно виділяють:

 · номінальний прибуток – фактично отримана величина прибутку банку;

 · реальний прибуток – номінальний прибуток, перерахований з врахуванням інфляції.

 Існування двох підходів до визначення розміру витрат (бухгалтерського і економічного) зумовлює застосування двох підходів до розрахунку прибутку.

 Бухгалтерський прибуток – це різниця між валовим доходом і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. У даному розрахунку оцінюються лише поточні результати діяльності банку. Бухгалтерський прибуток – це прибуток, який відповідає балансовому.

 Економічний прибуток (чистий прибуток) – це різниця між валовим доходом і економічними витратами, які містять зовнішні (бухгалтерські) та внутрішні витрати, в тому числі й нормальний прибуток (рис. 1.3).

 Наявність економічного прибутку є показником ступеня вигідності ви_{лучення ресурсів з альтернативного використання їх в іншій діяльності.}

Економічний прибуток 
 
 

Внутрішні (неявні) витрати, включаючи нормальний прибуток 
 
 
 
 

_{Зовнішні (явні) витрати} 
 
 

Рис. 1.3. Економічний і бухгалтерський прибуток 
 

 Залежно від розмірів прибуток банку характеризується так:

 · мінімальний прибуток – прибуток, розмір якого після сплати податків задовольняє власників банку щодо отримання мінімального рівня рентабельності на вкладений капітал;

 · цільовий прибуток – прибуток, який визначає цільову функцію діяльності банку та залежить від обраної стратегії. Він може бути нормальним, тобто таким, що відповідає нормі прибутку на капітал, який склався на ринку, або необхідним, тобто таким, що відповідає потребам банку в коштах на фінансовий та соціальний розвиток;

 · максимальний прибуток – банк отримує його при такому обсязі діяльності, коли граничні доходи дорівнюють граничним витратам, тобто граничні доходи (витрати) зростають відповідно до зростання обсягів діяльності.

 За регулярністю формування виділяють прибуток, що формується банком регулярно і так званий надзвичайний прибуток. Термін “надзвичайний прибуток” досить широко використовується в країнах з розвиненою економікою та характеризує нетрадиційне для банку джерело його формування.

 За характером використання в складі чистого прибутку виділяють прибуток, що капіталізується (спрямовується на збільшення активів банку), та прибуток, що споживається (спрямовується на виплати акціонерам, персоналу або на реалізацію соціальних програм банку). У світовій практиці для характеристики цих видів прибутку використовуються відповідно терміни “нерозподілений прибуток” і “розподілений прибуток”.

 В українській практиці термін “нерозподілений прибуток” має більш вузьке значення “… це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в свою діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників (засновників) банку або згідно з чинним законодавством” [50].

 Незважаючи на доволі значний перелік класифікаційних ознак, що розглядаються нами в даному розділі, необхідно підкреслити, що він не відображає всього різноманіття видів прибутку, що використовуються у науковій термінології та практичній діяльності банків України.