Теоретичні основи управління прибутком комерційного банку

 · купівля-продаж цінних паперів у торговому портфелі та портфелі на продаж для управління ліквідністю;

 · операції з хеджування процентних, валютних та інших ринкових ризиків комерційної діяльності;

 · довгострокові вкладення в дочірні та асоційовані компанії;

 · операції з власними акціями;

 · операції з борговими цінними паперами власної емісії з метою управління довгостроковою ліквідністю;

 · залучення коштів на умовах субординованого боргу тощо.

 За результатами діяльності з управління активами та пасивами банки отримують прибуток від участі в капіталі (прибуток від інвестицій в дочірні та асоційовані компанії).

 На формування прибутку як фінансового показника роботи банку, що відображається в обліку та в офіційній фінансовій звітності, впливає встановлений порядок визначення результатів діяльності банку; обчислення собівартості банківських продуктів; загальнобанківських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

 Встановлена методика визначення оподатковуваного прибутку відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” безпосередньо не пов’язана з формуванням облікового прибутку банку.

 Сума оподаткованого прибутку визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами. Однак інтерпретація доходу та витрат у межах цієї концепції має суттєві відмінності від методики визначення доходів і витрат з позицій міжнародних принципів і стандартів обліку. Тому виникають відмінності в сумі прибутку (збитку), який визначається в системі фінансового обліку, розраховується відповідно до вимог зазначеного закону і є базою для оподаткування.

 Згідно із Законом прибуток банків – платників податку оподатковується на загальних підставах за ставкою 25 % до об’єкта оподаткування.

 Чистий прибуток банку розподіляється за напрямками:

 1. Прибуток, що капіталізується (нерозподілений прибуток, що відноситься до капіталу банку):

 · формування фондів;

 · кошти, спрямовані на розвиток банку.

 Відповідно до п. 4 ст. 87 “Фонди господарського товариства” Господарського кодексу України “у господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п’ять відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п’яти відсотків суми прибутку товариства”. Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” “будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, … (далі – фінансові установи), зобов’язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

 … створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, …, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону”. Порядок формування резервного фонду банками України наведений у Положенні про порядок формування та використання банками резервного фонду.

 Відрахування до резервного фонду від чистого прибутку звітного

 року, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків та інших обов’язкових платежів, здійснюються після затвердження загальними зборами учасників банку річного бухгалтерського звіту та прийняття рішень про розподіл прибутку.

 Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду визначається статутом банку та має бути не меншим 5 % від чистого прибутку банку до досягнення ним 25 % регулятивного капіталу. Резервний фонд кожного банку повинен складати не менше 25 % зареєстрованого статутного капіталу.

 Якщо діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервного фонду та щорічних відрахувань до нього. Якщо внаслідок діяльності банку розмір регулятивного капіталу зменшився до суми, яка менша, ніж розмір статутного капіталу, то щорічні відрахування до резервного фонду повинні становити 10 % від чистого прибутку банку до досягнення ними розміру 35 % від статутного капіталу банку.

 У випадку витрачання резервного фонду відрахування з прибутку на його формування відновлюється до моменту досягнення заданого розміру. Кошти резервного фонду можуть бути використані тільки на покриття збитків банку за результатами звітного року згідно з рішенням спостережної ради банку та в порядку, що встановлений загальними зборами його учасників.

 Крім того, “розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи (з метою визначення прибутку для оподаткування), не може перевищувати для комерційних банків – 10 відсотків від суми боргових вимог, а сааме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

 …До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов’язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ.

 Терміном “основна діяльність” позначаються операції, викладені в ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, а також відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи”.

 Якщо за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв’язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень …, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду” (п. 12.2 “Особливості покриття безнадійної заборгованості банками та небанківськими фінансовими установами” Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).

 Із отриманого за підсумками року прибутку банки формують фонд розвитку банку, який використовується на цілі, пов’язані із забезпеченням діяльності банку, його подальшим розвитком і придбанням основних фондів. Також із отриманого за підсумками року прибутку банки формують фонд виплати дивідендів, який використовується для накопичення коштів, необхідних для планованих розрахунків з акціонерами (засновниками), і протягом періоду до затвердження таких виплат загальними зборами акціонерів (засновників) перебуває у розпорядженні банку.

 Статутами банків може бути передбачене формування інших фондів, необхідних для діяльності банку.

 2. Прибуток, що споживається (розподілений прибуток):

 · виплата дивідендів;

 · матеріальне стимулювання і соціальне забезпечення працівників банку.

 Отже, формування прибутку банку визначається специфікою його як комерційного підприємства, спектром операцій, а також діючою системою обліку та оподаткування.

 Банківська діяльність – це комплекс взаємопов’язаних господарських процесів, які залежать від численних факторів. Фактори, що впливають на прибуток, можуть класифікуватися за різними ознаками. Наприклад, виділяють зовнішні і внутрішні фактори.

 До внутрішніх відносяться фактори, які залежать від діяльності банку і характеризують різні сторони його роботи. Серед них можна виділити такі:

 1) якість управління персоналом (підвищення кваліфікації персоналу,

 поліпшення умов праці, добробуту працівників банку);

 2) якість маркетингової політики банку (організаційно-технічний рівень управління виробництвом і збутом банківських продуктів, конкурентоспроможність банківських продуктів, ефективність цінової політики банку, удосконалення банківських технологій);

 3) якість ризик-менеджменту в банку, у тому числі ефективність систем оцінки та мінімізації ризиків банку, зниження ризиків банківської діяльності шляхом збільшення обсягу і набору безризикових комісійних операцій;

 4) якість управління формуванням та використанням ресурсів банку, у тому числі таке формування пасивів та розподіл активів, які б забезпечували достатній ступінь надійності, ліквідності, рентабельності.

 Серед внутрішніх факторів можна виділити групи екстенсивних та інтенсивних факторів.

 До екстенсивних належать фактори, які відображають обсяг ресурсів, наприклад, зміни обсягів ресурсної бази, кількості регіональних підрозділів або чисельності працівників, їх використання в часі (прискорення оборотності одиниці ресурсів, зміна тривалості робочого дня), а також неефективне використання ресурсів (втрати через ризики, значні відволікання коштів у фонди та резерви).

 До інтенсивних відносяться фактори, що відображають ефективність використання ресурсів або сприяють цьому, наприклад, підвищення кваліфікації працівників, впровадження прогресивних технологій тощо.

 До зовнішніх факторів відносяться фактори, які не залежать від діяльності самого банку, хоча деякі з них можуть суттєво впливати на темпи зростання прибутку і рентабельності.

 Зовнішні фактори можна розділити на ринкові та адміністративні. До ринкових факторів відносяться фаза економічного розвитку країни, рівень конкуренції на ринку, попит i пропозиція на кредит, ціна на кредитні ресурси, рівень довіри населення до банківської системи та рівень їх доходів, структура ринку та ін. До адміністративних факторів належать державне регулювання, податкова система, фінансова та грошово-кредитна політика НБУ.

 Особливе значення для успішної діяльності банку має фаза економічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи в цілому

 знижуються доходи суб’єктів економічної діяльності, відносно і навіть абсолютно скорочуються масштаби прибутку підприємств, зокрема і банків, внаслідок погіршення структури розміщення активів. Це призводить до зниження ліквідності та надійності. У період кризи зростає кількість неплатежів, а в результаті цього і кількість випадків банкрутств банківських установ.

 На фінансову стійкість і прибутковість банків суттєво впливають також рівень, динаміка та коливання реальних доходів юридичних і фізичних осіб. Отже, рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу.

 Крім того, у банківській сфері зростає як міжбанківська конкуренція, так і конкуренція банків із різноманітними фінансово-промисловими групами, коопераціями, інвестиційними фондами та компаніями, страховими і пенсійними фондами, кредитними спілками тощо. Гостра конкурентна боротьба – важливий фактор впливу на прибутковість банківської діяльності.

 Фінансова стійкість і рівень прибутковості банків залежить також від економічної стабільності в державі. Одним із несприятливих факторів є інфляція.

 Крім вищезазначеного, на можливість банків формувати прибуток впливає такий зовнішній фактор, як відсутність правової бази, що сприяє зменшенню ризиків банківської діяльності, зменшенню витрат, збільшенню доходів та набору банківського інструментарію.

 Отже, можна зробити висновок, що на формування прибутку банку здійснюють вплив ряд чинників, які можна поділити на внутрішні і зовнішні. Тобто прибутковість банку, з одного боку, визначається організацією роботи з управління активами i пасивами, ефективністю використання банківських pecуpciв, стратегічною політикою розвитку банку, а з іншого – економічними умовами господарювання, державним регулюванням, грошово-кредитною політикою та ін. Для ефективного формування прибутку необхідно значну увагу приділяти цим факторам, проводити аналіз їх впливу на величину отримуваного прибутку. 

3. ВИДИ ПРИБУТКУ БАНКУ ТА ЙОГО КЛАСИФІКАЦІЯ 

 Для побудови ефективної системи управління прибутком банку необхідно провести його класифікацію. Якщо звернутися до праць сучасних українських і зарубіжних економістів, присвячених дослідженню проблем управління прибутком банку, можна констатувати, що в даний час немає єдиної думки про те, як можна і потрібно класифікувати прибуток банку, і тому практично кожен автор пропонує свою класифікацію.

 Як правило, класифікація прибутку банку здійснюється за озна_{ками, наведеними в табл. 1.1.} 
 
 

Класифікація видів прибутку банку 

Таблиця 1.1

 

 

Класифікаційна ознака	Вид прибутку банку
Джерела формування прибутку банку за основними видами діяльності банку	Прибуток від комерційної діяльності банку. Прибуток від торгової діяльності банку. Прибуток від діяльності з управління активами та пассивами
Джерела формування прибутку, що використовуються в його обліку	Прибуток від операційної діяльності. Прибуток від інвестиційної діяльності. Прибуток від фінансової діяльності
Від порядку визначення	Обліковий прибуток. Прибуток до оподаткування. Прибуток після оподаткування. Чистий прибуток. Оподаткований прибуток
Від методики оцінки	Номінальний прибуток. Реальний прибуток
Від мети визначення	Бухгалтерський прибуток. Економічний прибуток
Від розмірів	Мінімальний прибуток. Цільовий прибуток. Максимальний прибуток
Період формування прибутку, що розглядається	Прибуток попереднього періоду. Прибуток звітного періоду. Прибуток планового періоду
Регулярність формування прибутку	Прибуток, що регулярно формується. Непередбачений прибуток
Характер використання прибутку	Прибуток банку, що капіталізується. Прибуток банку, що споживається
За джерелом формування	Прибуток банку. Прибуток філії, відділення. Прибуток структурного підрозділу Прибуток центру фінансової відповідальності
За приналежністю	Прибуток клієнтських груп, клієнтів. Прибуток за видами операцій. Прибуток за продуктами. Прибуток за окремими інструментами і портфелями