Теоретичні основи управління прибутком комерційного банку

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

УКРАЇНИ 

Факультет фінансів та банківської справи 
 
 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Введення у сферу банківського бізнесу»

на тему: «Теоретичні основи управління прибутком  комерційного банку» 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка групи ФББ-11

Хардікова Юліана Андріївна

Перевірив кандидат економічних наук

Миргородська  Людмила Сергіївна 
 
 
 

Ірпінь-2012

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність та функції прибутку банку
2. Механізм формування та розподілу прибутку банку
3. Види прибутку банку та його класифікація

Висновок

Список використаних джерел  

1. СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ПРИБУТКУ БАНКУ 

 Прибуток комерційного банку є внутрішнім джерелом розвитку, а його розмір безпосередньо залежить від рівня організації фінансового менеджменту (рис. 1.1), що базується на кваліфікованій оцінці ступеня ризику при проведенні окремих банківських операцій. Від цього безпосередньо залежать ефективність роботи банку, захист капіталу від “розмивання”, скорочення втрат у процесі його діяльності.

 

Фінансовий менеджмент у банку 
 
 

Дослідження фінансової діяльності з метою розробки

і створення раціональних систем управління, що забезпечують планування та реалізацію стратегії банку 
 
 
 
 

Фінансова задача – визначення мети використання капіталу 

Вибір методу управління рухом фінансових ресурсів 

Співставлення програми дій 

Організація роботи 

Контроль виконання 
 
 
 
 

Аналіз

та оцінка результатів діяльності

_{(прибуток або збиток)} 
 
 

Розробка рекомендацій щодо управлінських рішень з метою підвищення ефективності діяльності банку 
 

Рис. 1.1. Взаємозв’язок фінансового менеджменту та управління прибутком банку

 

 Концепція прибутку як економічної категорії зазнала значних змін і розвитку. Виходячи з результатів проведеного дослідження, можна виділити такі теоретичні концепції, які, на нашу думку, не виключають, а доповнюють одна одну:

 · теорія, що визначає прибуток як результат ринкової нерівноваги;

 · теорія, що визначає прибуток як прояв монопольної влади;

 · теорія, що визначає прибуток як результат четвертого фактора виробництва – “підприємницького таланту”, і відповідно наявності доходу у власника даного фактора – підприємницького прибутку;

 · теорія прибутку як результат здійснення нововведень [29].

 У ретроспективному плані розвиток теорії прибутку здійснювався за двома провідними напрямами – компенсаторним та функціональним.

 Перший із них пояснює походження прибутку як винагороду, плату підприємцю, власникам підприємства за вкладений капітал, прийняття ризику, а також успішне виконання економічних та управлінських функцій.

 Друга група функціональних теорій належить до об’єктивних концепцій, у яких визначальна роль у створенні прибутку відведена економічному середовищу: монопольному становищу підприємства, кон’юнктурному та інституціональному поясненню виникнення прибутку.

 Концепції сутності та характеру прибутку доповнюються технологічними та інноваційними теоріями. Зміст їх полягає у тому, що прибутковість, вища за середній рівень, пояснюється результатами застосування новітніх методів виробництва й різних нововведень. Новітні методи управління, маркетингу, сучасні програми фінансування та обліку сприяють збільшенню обсягів продажу вдосконалених або нових товарів. Саме це і породжує різницю між існуючими цінами і витратами, зниження яких генерує прибуток.

 Практика підтверджує можливість отримання надприбутків тими компаніями, діяльність яких ґрунтується на інноваційній стратегії – впровадженні новинок у масове виробництво. Але переваги технічного прогресу окремої фірми поступово нівелюються. Це відбувається тоді, коли аналогічну продукцію починають виготовляти конкуренти компанії.

 Досліджуючи сутність прибутку як економічної категорії, ми встановили, що більшість вчених [30, 31, 32] єдині у своєму підході та розглядають прибуток як “частину додаткової вартості продукту, що реалізується фірмою, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відокремлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Додатковий продукт – це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їх успішного роз-витку.

 Прибуток – це перетворена, похідна форма додаткової вартості, яка за кількісним аспектом є різницею між ціною товару і витратами капіталу на її виробництво [33].

 Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Фірма отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набуде грошової форми [34].

 Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток – це форма прояву вартості додаткового продукту.

 У міжнародній фінансовій практиці при визначенні прибутку базуються або на фінансовій, або на фізичній концепції капіталу. Відповідно до фінансової концепції прибуток вважається отриманим, якщо фінансова (грошова) сума чистих активів наприкінці періоду перевищує фінансову (грошову) суму чистих активів на початку періоду після вирахування всіх розподілів і внесків власників протягом періоду. Відповідно до фізичної концепції капіталу прибуток вважається отриманим, якщо фізична продуктивність або операційна здатність компанії в кінці періоду перевищує фізичну продуктивність на початку періоду після вирахування всіх розподілів і внесків власників протягом періоду.

 Сутність прибутку як об’єкта обліку визначається у відповідних

 нормативних актах. Так, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати [35]. Аналогічно прибуток трактується і в Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України [36].

 Досліджуючи сутність поняття “прибуток банку”, яке досить часто використовується в економічній літературі для відображення якості банківської діяльності, можна зробити висновок про те, що більшість вітчизняних науковців трактують його саме з точки зору бухгалтерського підходу. Це значно спрощує розуміння даної категорії.

 Так, Банківська енциклопедія за редакцією професора А.М. Мороза дає таке визначення банківського прибутку: прибуток банків – це перевищення їх доходів над витратами [37].

 В Енциклопедії банківської справи України за редакцією В.С. Стельмаха наводиться таке визначення: прибуток банку – перевищення доходів банку над витратами (різниця між ними) до сплати податку на прибуток [38].

 У підручниках з банківської справи наводяться такі визначення банківського прибутку. Прибуток банку – це кінцевий фінансовий результат його діяльності, перевищення доходів над витратами [39]. Прибуток – це те, без чого банк не може існувати, без чого втрачається зміст його економічного обслуговування [40].

 У вищенаведених трактуваннях головний акцент робиться на порядку визначення розміру прибутку. Даний підхід достатньо обґрунтований, але він не може бути єдиним критерієм для визначення сутності поняття “прибуток” стосовно до банків.

 У результаті опрацювання теоретичного матеріалу щодо визначення сутності прибутку як економічної категорії, так і з позиції банківської діяльності, сформулювати визначення прибутку можна так: прибуток – це виражений у грошовій формі дохід власника на вкладений капітал, плата за працю, за ризик ведення підприємницької діяльності, який є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

 Прибуток розглядається в трьох аспектах:

 · прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик;

 · прибуток як вираження ефективного управління діяльністю суб’єкта господарювання;

 · прибуток як джерело самофінансування. При цьому чистий прибуток розглядається як відносно дешеве джерело фінансування потреби підприємства у капіталі і посідає основне місце у так званій ієрархії фінансування [41].

 Особливу увагу варто звернути на те, що прибуток являє собою форму доходу підприємця, який вкладає власний капітал з метою досягнення окремого комерційного успіху, в той же час він є визначеною платою за ризик здійснення підприємницької діяльності [42]. Отже, рівень прибутку та рівень ризику знаходяться між собою в прямо пропорційній залежності.

 Слід також зазначити, що прибуток є вартісним показником і характеризує лише ту частину доходу, яка звільнена від витрат, що були понесені в процесі діяльності.

 Економічний зміст прибутку розкривається у функціях, які він виконує. Потрібно підкреслити, що функція повинна відображати специфічний внутрішній зміст економічної категорії. Усі інші якості, що присвоюються їй, відображають ту чи іншу роль, яку відіграє дана категорія.

 Ключовими функціями прибутку вважаються три функції – стимулююча, розподільча і оціночна (показник ефективності діяльності) [43]. Водночас потрібно зауважити, що стимулюючу чи розподільчу функції виконує будь-яка інша економічна категорія (ціна, заробітна плата та ін.). Показник ефективності діяльності взагалі не може виступати функцією, слугуючи суб’єктивним уявленням про економічне явище у формі певних розрахунків.

 З урахуванням вищезазначеного ми вважаємо, що дані функції (стимулююча, розподільча і оціночна) визначають роль прибутку в ринковій економіці. До дійсних функцій прибутку, які відповідають названим категоріям, ми відносимо: міру ефективності суспільного

 виробництва, міру накопичення, засіб регулювання переливу капіталу.

 Прибуток перш за все виконує функцію міри ефективності суспільного виробництва, оскільки вона визначає кінцевий результат фінансово-господарської діяльності суб’єкта виробництва. У ринковій економіці вкладення капіталу в підприємство супроводжується певною оцінкою ефективності його функціонування. У протилежному випадку взагалі зникає стимул цієї економічної дії. В усі часи прибуток був ознакою компетентного управління трудовими, матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами, що знаходяться у розпорядженні компанії. У кінцевому випадку фінансові результати (валовий прибуток чи збиток) діяльності підприємств є основою валового внутрішнього продукту держави і відображають ефективність функціонування економіки країни.

 Прибуток також є мірою накопичення. У даній функції прибуток – це джерело суспільного виробництва на розширеній основі. Реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. Якщо частка чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків, буде недостатньою для фінансування розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального його розвитку, матеріального заохочення працівників, то процес суспільного відтворення може взагалі зупинитися.

 Виділяється функція прибутку як засіб регулювання переливу капіталу. Об’єктивно капітал знаходить таке місце в галузевій структурі, яке найбільш вигідне (різний рівень норми прибутку). Цей закон не знає ні господарських, ні державних кордонів. Тому у сучасній економіці можна спостерігати перелив капіталу не тільки між галузями всередині країни, але й між різними державами.