Сучасні види кредитних операцій і тенденції їх розвитку

- при аналізі кредитоспроможності  банк має розв’язати такі питання:  чи здатний позичальник виконати  своє зобов’язання вчасно, чи  готовий він його виконати?На  перше запитання відповідь дає  розгляд фінансово-господарських  аспектів діяльності підприємств  та організацій. Друге запитання  має юридичний характер, а також  пов’язане з особистими рисами  керівників підприємств та організацій.  Надаючи кредит, банк має враховувати  репутацію підприємства та його  керівництва. Якість управління  діяльністю організації визначається  кінцевими результатами роботи  підприємства в цілому;

- аналіз кредитоспроможності позичальника - комплексна оцінка, яку можна  систематизувати в декілька етапів: збір та аналітична обробка  вихідної інформації за період, що аналізується; обґрунтування  системи показників, які використовують  для оцінювання кредитоспроможності  підприємства та класифікації  їх; вибір і економічне обґрунтування  критеріїв оцінювання кредитоспроможності  та встановлення обмежень зміни  їх; підсумкова рейтингова оцінка  кредитоспроможності підприємства  і визначення його класності;

- банківський аналіз кредитоспроможності  може бути обмежений або охоплювати  велике коло показників. Це залежить  від багатьох чинників, у т.ч.  й від розмірів та строків  надання позик, результатів попередньої  діяльності позичальників, наявного  забезпечення товарно-матеріальними  цінностями необхідних позик,  а також від того , чи були  в минулому відносини клієнта  з банком, та ін.

- для одержання комплексної  оцінки необхідно визначити поточну  та перспективну( до моменту погашення  позики) кредитоспроможність позичальника. Поточна оцінюється шляхом порівняння  розрахованих коефіцієнтів і  показників з їхніми оптимальними  значеннями(встановлення відповідності  оптимальним тенденціям зміни). Для  визначення прогнозної оцінки  кредитоспроможності позичальника  слід проаналізувати виявлені  тенденції зміни оборотності  та рентабельності діяльності  позичальника ( якщо не відбудеться  суттєвих змін умов її здійснення  і правового статусу позичальника);

- ефективність аналізу кредитоспроможності залежить від частоти проведення , компетентності й досвіду банківського працівника;

- доцільно включити до Положення про кредитування систему необхідних показників, що дають можливість визначити кредитоспроможність позичальника та рекомендувати її для запровадження в діяльність комерційних банків України.

З метою зниження кредитних ризиків  цілком зрозумілою є необхідність формування комерційними банками страхових  резервів на покриття можливих збитків  від кредитної діяльності. [9 , стор.18]

На теперішній час комерційні банки  зобов’язані формувати резерв для  відшкодування можливих втрат за позиками згідно із положенням про  порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків,затвердженим НБУ.

Резерв регулюється щоквартально залежно від обсягів фактичної  заборгованості та класифікаційної  групи, до якої віднесена конкретна  позика.

На підставі класифікації позик  банк створює резерв за кожною групою позик у таких розмірах:

- стандартні –2%;

- під контролем –5%;

- субстандартні –20%;

- сумнівні –50%;

- безнадійні –100%.

Як видно, розмір резерву, який потрібно сформувати комерційному банку, прямо  пропорційно залежить від ступені  ризику кредитів. Згідно цієї схеми, на формування резерву на нестандартні кредити, особливо на сумнівні та безнадійні, відволікається значно більше коштів, чим на стандартні кредити. Якщо в  кредитному портфелі комерційного неприпустимо велика кількість кредитів, які за класифікацією НБУ віднесені  до сумнівних або безнадійних, банк зазнає фінансових втрат.

Ось чому так важливо для стабільного  функціонування комерційного банку  мати оптимальну структуру кредитного портфеля. Ось чому ступінь кредитного ризику повинен бути мінімальним.

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення. [4 , стор.63]

Комерційні банки повинні формувати  загальний та спеціальний резерви. Загальний резерв формується за стандартними позиками, спеціальний – за нестандартними позиками.(Див.рис.2.1.)

РИС.2.1. ВИДИ РЕЗЕРВІВ ЗАЛЕЖНО ВІД  ХАРАКТЕРУ ПОЗИКИ

Аналіз принципів формування страхових  резервів на покриття можливих збитків  від кредитної діяльності виявляє  низку суттєвих недоліків, а саме:

- Розглянутий порядок формування  резервів вимагає досить жорсткого  віднесення кредиту до однієї  з груп позик, однак очевидним  є той факт, що позики, віднесені  до однієї класифікаційної групи,  можуть мати різну ймовірність  збитків;

- Графік формування резервів  ніяким чином не пов’язаний  із фактичними строками закінчення  дії кредитних угод;

- Основна мета формування резервів  – перерозподіл доходів і прибутку  банку на користь резервного  фонду на покриття можливих  збитків за позиками банку.  Наслідками такого принципу формування  резервного фонду є збільшення  капіталу банку та зменшення  бази оподаткування, однак інших  вимог до реальних грошових  коштів, що відповідають фактичному  обсягу створених фондів, крів 30% резервування коштів на коррахунку, немає.

Враховуючи вищенаведені недоліки, пропонується застосовувати альтернативний принцип формування резервного фонду  на покриття можливих збитків за позиками комерційних банків, який у першу  чергу ставить за мету забезпечення ліквідності банку.

Тобто на кожну дату прогнозується  обсяг можливих збитків. Втрата частини  боргу впливає не тільки на фінансовий результат діяльності банку, але  й робить досить імовірним порушення  ліквідності, оскільки строк повернення кредиту, як правило, синхронізується  зі строком виконання банком своїх  зобов’язань.

Створення такого фонду проводиться  як у момент надання позики , так  і протягом дії кредитних угод рівними частинами .

Стратегія поступового створення  резервного фонду є досить гнучкою , бо дає можливість здійснювати  адаптивне управління резервами.

Здійснюючи моніторинг щодо фінансово-економічного стану позичальників та ступеня  кредитного ризику, що пов’язаний із позичальниками,банк у змозі уточнювати ймовірність  настання можливих збитків,а отже , й відповідним чином управляти  обсягом резервів. [9 , стор.23]

Кожний кредитний менеджер, кредитний  комітет обирає конкретний спосіб зниження кредитного ризику щодо позичальника. Способи зниження кредитного ризику щодо позичальника ділять на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх відносяться  способи забезпечення позики. Найпоширенішими  з них є гарантія ,порука, застава. Тепер широко використовується і  такий вид забезпечення виконання  кредитних зобов’язань, як страхування.

Застава – найпоширеніший метод  управління кредитними ризиками в нашій  країні. Проте він дуже складний, оскільки потребує врахування ризиків, пов’язаних із власне забезпеченням  упродовж усього терміну дії кредитної  угоди.

Застава як спосіб забезпечення повернення кредиту означає, що банк має право в разі невиконання позичальником забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (ст.181 ЦК України).Застава оформляється у вигляді угоди про заставу відповідно до закону «Про заставу».

Якщо сума, виручена від продажу  заставленого майна, недостатня для  погашення боргу банкові, останній має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, але вже на загальних підставах, не користуючись перевагами заставотримача.

Таким чином, застава як спосіб забезпечення позики - це, по-перше, конкретизація  та посилення права кредиторської  вимоги, а по-друге - права переваги. Для застави характерною є  властивість підпорядкованості  чинності основного боргового зобов’язання.

Інші методи мінімізації кредитного ризику

Найважливіший інструмент управління ризиками - лімітування обсягів кредитних  вкладень. Лімітування - це встановлення межі кредиту.

Межа ( ліміт ) кредиту-може встановлюватися  окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає змогу уникнути ризику концентрації кредитних вкладень в окремих  суб’єктів, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних  операцій.

Лімітуватися можуть також права  окремих банківських менеджерів і структур відносно ухвалення рішення  про надання кредиту.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх  грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фінансових результатів  діяльності суб’єкта, що кредитується, за квартальний термін. Через квартал  необхідно робити уточнення потреб і можливостей позичальників.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія. Вона являє собою  юридично оформлене зобов’язання банку  перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу до року) позички в межах узгодженої суми. [3 , стор.79]

Кредитна лінія встановлюється у разі тривалих зв’язків між банком і позичальником. Вона має декілька переваг порівняно з одноразовим  кредитом. Позичальник має змогу  точніше оцінити перспективи  свого розвитку, скоротити витрати  часу, пов’язані з переговорами про укладання окремих угод на кредитування. Зазначені переваги стосуються і банку. При цьому у нього  з’являється можливість детальніше ознайомитися з діяльністю позичальника.

Установивши кредитну лінію, банк, незалежно  від ситуації на ринку позичкових капіталів, зобов’язується надавати кредити  у повній відповідності з укладеною  кредитною угодою. [3 , стор.86]

Лімітування прав менеджерів і підрозділів  може здійснюватися в системі  одного банку, і "розмір" права  на видачу кредиту залежить від рівня  кваліфікації відповідного фахівця  та обсягу капіталу, яким оперує банківська установа (відділення, філія тощо).

Зазначене вище лімітування - це засіб  захисту від кредитного ризику , який застосовується з ініціативи банку-кредитора. Існує певне лімітування, ініціатором  якого є Національний банк України. Це нормативи кредитного ризику , які  є складовою економічних нормативів регулювання банківської діяльності. Вони обмежують кредит одному позичальнику (великий кредит, кредит інсайдерам тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3.Проблеми та перспективи подальшого  розвитку кредитних операцій  у комерційному банку

Сучасний етап розвитку економіки  України ставить перед банками  нові складні задачі, особливо в  сфері інвестиційного забезпечення економічного зростання.

Вирішення цих задач потребує нових підходів до розробки та реалізації грошово-кредитної політики, організації  та функціонування самих банків, та насамперед їх кредитної діяльності.

Підвищення банком якості кредитних операцій неможливо без  проведення активної маркетингової  політики, вивчення в повному обсязі потенціалу клієнтів, регіональних ринків.

Проведення маркетингових  досліджень є обов’язковою умовою прийняття рішення за основними  питаннями банківської діяльності: наданням кредитів, в тому числі  на інноваційні цілі, залученню клієнтів, розширенню спектру банківських  послуг.

Проведення маркетингових  досліджень економічного розвитку та інноваційної діяльності полягає в  виявленні нових груп споживачів банківських послуг з динамічним потенціалом розвитку. Ці дослідження  є основою для підвищення якості кредитних операцій, привабливості  банку, підвищення обсягів інвестиційного кредитування. [7 , стор.34]

Основними задачами маркетингових  досліджень є:

1) Розробка методології  та інструментів маркетингової  діяльності в банку;

2) Проведення постійних  комплексних досліджень ринку,  підприємств, населення, конкурентів,  інвестиційного клімату та інших  складових ринку;

3) Розробка маркетингових  стратегій діяльності банку в  залежності від умов ринку;

4) Максимальне задоволення  попиту клієнтів на банківські  продукти, підвищення їх асортименту,  обсягів та підвищення якості;

5) Залучення нових клієнтів  в банк.

У відповідності з цими задачами банківський маркетинг  спрямований на досягнення високих  якісних та кількісних показників діяльності: кількості клієнтів та рахунків, обсягів залучених депозитів та кредитних вкладень, обсягів проведених банком операцій та наданих послуг, нарощення обсягів та підвищення ефективності діяльності.