Сучасні види кредитних операцій і тенденції їх розвитку

 

Таким чином, можна зробити  висновок, що в період з 2006 по 2008 рр. зросли доходи від відсотку за кредити, які надавалися суб’єктам господарської  діяльності. Вони являють собою основну  частину усіх доходів, отриманих  банком в результаті різних видів  діяльності, серед яких: продаж кредитних  ресурсів, розрахунково-касове обслуговування, вкладні операції, операції з цінними  паперами, операції на валютному ринку  тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Кредитний ризик: оцінка та методи зниження

Оцінка кредитоспроможності позичальників.

Перебудова кредитної системи  країни, утворення комерційних банків і перехід до дворівневої банківської  системи, орієнтація на ринковий характер економіки вимагають більш глибших  підходів до проблеми оцінювання банками  кредитоспроможності позичальників.

Дотепер серед економістів немає  єдиної думки . Так, автори однієї[8, ст.13]з  цього питання  з методик розуміють  під кредитоспроможністю позичальника "…його здатність вчасно і  повно розраховуватися за своїми зобов¢язаннями ", що часто звужує поняття кредитоспроможності до платоспроможності. Автори іншої методики вважають, що "…кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості й доцільності надання йому кредиту і визначає ймовірність повернення позик та виплати процентів за ними в майбутньому".

З нашого погляду, найбільш змістовне  визначення кредитоспроможності: запропоновано А.М.Мороз "…під кредитоспроможністю банківських клієнтів слід розуміти такий фінансово-господарський стан підприємства або організації, який дає впевненість в ефективному використанні залучених коштів, можливості і готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов кредитного договору" .[2 , ст. 26]

Я вважаю , що суть категорії "кредитоспроможність" - реальне правове й господарсько-фінансове  становище позичальника, на основі оцінки якого банк схвалює рішення  про початок (розвиток) або припинення кредитних відносин з позичальником. Зміст цієї категорії включає  наявність передумов для одержання  позик позичальником і можливість погасити їх у встановлені кредитним  договором строки,що в свою чергу  є передумовою зменшення кредитного ризику щодо позичальника.

Під репутацією(характером) позичальника розуміється його ступінь відповідальності, готовність і бажання погасити борг. Банк намагається з’ясувати , як позичальник  ставився до своїх обов’язків у  минулому , чи будуть у нього затримки з погашення позики, який його статус у діловому світі. Для цього використовуються:бесіда з позичальником, досьє з банківського архіву, консультація з іншими банками  та інша доступна інформація. [4 стор.36]

Для вироблення і схвалення оптимальних  економічних рішень кредиторам потрібна об’єктивна оцінка не лише наявної, а  й потенційної спроможності підприємства одержувати доходи. Необхідну для  цього інформацію містить річний звіт підприємства – баланс,звіт про  прибутки і збитки та про рух грошових коштів.

Фінансовий стан є комплексним  поняттям і характеризується системою показників, які відображають наявність  та розміщення коштів, реальні й  потенційні фінансові можливості. Його визначають на конкретну дату. Інформаційною  базою аналізу фінансового стану  є звітні дані підприємства (зокрема  його бухгалтерський баланс). [4 ,стор.54]

Всі показники, які характеризують фінансові ресурси підприємства, а й відповідно й фінансовий стан, доцільно класифікувати за показниками:

- ліквідності;

- фінансової стійкості;

- ділової активності;

- рентабельності.

Показники ліквідності дають змогу  оцінити кредитоспроможність підприємства залежно від структури його активів, величина яких співвідноситься із зобов’язаннями підприємства, вказуючи на ліквідність  його балансу. Основним критерієм виступає ліквідність оборотних активів, тобто час, необхідний для перетворення їх у грошову масу.

Наймобільніша частина оборотних  коштів - грошові кошти й короткотермінові цінні папери. Відношення мобільної  частини оборотних коштів до короткотермінових  зобов’язань підприємства є коефіцієнтом абсолютної ліквідності (КЛ 1). Він показує , наскільки короткотермінові зобов’язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними коштами та цінними паперами. [4 , стор.58]

Теоретичне значення КЛ 1 не менше 0,20-0,25, тобто 20-25 % короткотермінових  зобов’язань має бути негайно  погашено швидколіквідними коштами  та цінними паперами.

Якщо на покриття кредитних зобов’язань  мобілізувати ще й кошти в розрахунках, включивши їх до складу показника, то одержимо коефіцієнт поточної(проміжної) ліквідності(КЛ 2). Він показує наскільки  короткотермінові зобов’язання може бути погашено за рахунок коштів на поточному рахунку, та інших рахунках в установах банку, за рахунок  коштів у короткотермінових ЦП, а  також дебіторською заборгованістю, тобто, яку частину короткотермінових  зобов’язань можна сплатити за рахунок  готівки та інших коштів у розрахунках. Теоретичне значення КЛ 2 має становити  не менше ніж 0,7-0,8.

Найбільш узагальнюючим показником ліквідності є загальний коефіцієнт ліквідності(покриття, КЛ 3), що показує  частку поточних платіжних зобов’язань, які можна сплатити , коли мобілізувати всі оборотні кошти.

Теоретичне значення КЛ 3 не менше 2,0-2,5.Нижня межа зумовлена тим, що оборотних коштів має бути в крайньому  разі достатньо для погашення  короткотермінових зобов’язань. Якщо ж ця умова не виконується, то підприємство постане перед загрозою банкрутства

Показники фінансової стійкості відображають рівень використання власних і залучених  коштів у формуванні ресурсів підприємства, з’ясовуючи його залежність від тих  чи інших джерел коштів , а відповідно і спроможність погашати заборгованість.

Коефіцієнт співвідношення залучених  і власних коштів(КС) характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних  коштів, тобто показує , скільки залучених  коштів підприємство використало на 1 грн. вкладених в активи власних  коштів. Цей коефіцієнт характеризує залежність підприємства від зовнішніх  позик. Чим він вищий, тим більше позик у фірми й тим ризикованіша ситуація , що може призвести до банкрутства. Високий рівень коефіцієнта відображає також потенційну небезпеку виникнення у підприємства дефіциту грошових коштів. Теоретичне значення КС не більше 1,0.

До основних показників фінансової стабільності входить і коефіцієнт фінансової незалежності(автономії,КН), який свідчить про питому вагу власних  коштів у загальній сумі джерел фінансування. [4 , стор.43]

На основі цього показника встановлюють , яка частка власних коштів у  загальній сумі майна підприємства. У більшості розвинутих країн  вважається, що якщо цей коефіцієнт вище 0,5 , тобто більше 50%, то ризик  кредиторів зведено до мінімуму:продавши половину майна , сформовано за рахунок  власних коштів, підприємство зможе  погасити боргові зобов’язання , навіть якщо друга половина, в яку було вкладено залучені кошти, з якихось  причин знеціниться.

Показники ліквідності та фінансової стійкості розраховані в основному  на основі бухгалтерського балансу  й характеризують стан позичальника на час складання, тобто це статистичні  оцінки. Показники оборотності ресурсів і рентабельності характеризують ефективність діяльності підприємства в динаміці та повніше відображають реальний хід  виробничої діяльності. Оцінювання оборотності  та рентабельності здійснюють за змінами  цих показників.

Оборотність обігових коштів на практиці визначають такими показниками: коефіцієнтом оборотності обігових коштів і часом  обороту(тривалістю в днях одного обороту)

Методика розрахунку їх загальновідома. При розрахунку та оцінюванні показників використання оборотних коштів потрібно брати їх сукупну величину,незалежно  від матеріально-речової структури  і джерел утворення оборотних  коштів, з урахуванням їхнього  кругообороту. При цьому необхідно  враховувати особливості індивідуальних кругооборотів у кожному виді коштів. У зв’язку з цим показники  оборотності коштів мають доповнюватися  частковими (індивідуальними) показниками, які передбачають вивчення та облік  специфіки руху кожного виду коштів і дають можливість здійснювати  глибший аналіз оборотності всієї  величини оборотних коштів підприємства. Такими показниками можуть бути:

 

     -оборотність запасів, яка визначається як відношення собівартості реалізованої продукції до середньої вартості запасів;

- оборотність дебіторської заборгованості, яка визначається як відношення виручки(валового доходу) від реалізації продукції до середньої суми дебіторської заборгованості;

- оборотність готової продукції,яка розраховується як відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції до середнього обсягу готової продукції за звітний період.

Система загальних та часткових  показників оборотності дає змогу  виявити, де і з яких причин виникло  сповільнення, і вжити відповідних  заходів для поліпшення ефективності використання оборотних коштів.

Важливе значення для аналізу кредитоспроможності  позичальника має також загальна оцінка економічної ефективності його діяльності. Найповніше таку оцінку можуть дати показники, що характеризують рентабельність(прибутковість) роботи підприємства:

- рентабельність активів, що  визначається як відношення прибутку  позичальника до загальної суми  його активів і показує, який  прибуток одержить підприємство  з кожної гривні, вкладеної в  майно;

-рентабельність продажу - відношення чистого прибутку до обсягу реалізації продукції, робіт, послуг відображає, скільки прибутку одержить підприємство на кожну гривню реалізованої продукції;

-рентабельність власних коштів, що розраховується як відношення чистого прибутку до власних джерел коштів підприємства, характеризує ступінь дохідності його власного капіталу(наприклад, акціонерного). [4 , стор.73]

Показники рентабельності відображають глибинний, якісний бік роботи підприємства, тому для оцінювання здатності клієнта  вчасно погашати свої платіжні зобов’язання ці показники слід розраховувати  у динаміці за низку років. Це зумовлює необхідність для банку з’ясувати  загальні тенденції в ефективності роботи позичальника та впливу їх на використання банківських позик.

Аналіз грошового потоку підприємства базується на зіставленні банком обсягів припливу й відпливу коштів позичальника за певний період. Елементами припливу коштів є прибуток,нарахована амортизація, вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, з інших активів, приріст акціонерного капіталу. Елементи відпливу коштів - це додаткові вкладення в запаси, дебіторську заборгованість, основні  засоби, інші активи, погашення позик, сплата податків, процентів дивідендів.

Оцінювання кредитоспроможності  позичальника здійснюється шляхом зіставлення  фактичного значення коефіцієнтів і  показників з їхніми критеріальними рівнями. Унаслідок такого зіставлення  встановлюється клас підприємства, відповідно до якого банк організовує з ним  кредитні відносини.

Оцінка фінансового стану позичальника-комерційного банку здійснюється на підставі:

- Дотримання обов’язкових економічних  нормативів та оціночних показників  діяльності комерційного банку  , передбачених інструкцією №10 НБУ  та змінами до неї;

- Наявність прибутків та збитків;

- Аналізу якості активів та пасивів;

           - Створення резервів;

- Виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

- Якості банківського менеджменту;

- Інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

- Щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового  стану позичальника - фізичної особи , мають бути враховані:

- соціальна стабільність клієнта,  тобто наявність власної нерухомості,  цінних паперів тощо, постійної  роботи, сімейний стан;

- наявність реальної застави;

- вік та здоров’я клієнта;

- загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

- інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків по них, а також користування іншими банківськими послугами;

- зв’язки та репутація клієнта у діловому світі.

       Слід зазначити  , що методика визначення фінансового  стану (кредитоспроможності) позичальника, рекомендована НБУ, не завжди  дає можливість зробити однозначний  висновок щодо кредитоспроможності,  оскільки різні показники позичальника  можуть відповідати різним класам  і досить розпливчастими є  критерії їхньої оцінки.

Як показує практика, роботі з  оцінювання кредитоспроможності позичальника вітчизняними комерційними банками  приділяється недостатньо уваги. Незважаючи на те, що в сучасних умовах банки  посилили розрахунки з визначення фінансової стійкості клієнтів, поки що ці операції носять значною мірою формальний характер.

Проведений аналіз дає змогу  зробити висновок про необхідність урахування таких чинників при оцінюванні кредитоспроможності клієнта:

- аналіз кредитоспроможності має носити характер експрес-аналізу: проводитися часто, максимально швидко й охоплювати максимум інформації;

- доцільне створення незалежних  від банків структур, які зайнялися  б експрес-аналізом кредитоспроможності  підприємств і організацій;

- "класність" клієнта ( з  погляду кредитоспроможності) повністю  залежить від "класності"  працівника банку. Його досвід, часом інтуїція й багато в  чому й принциповість вирішують  на даний момент долю клієнта;