Сучасні проблеми регіонального розвитку транспортного комплексу України

            Основною річковою магістраллю, якою здійснюються міждержавні перевезення, є Дунай. Вверх по Дунаю везуть кам’яне вугілля, залізну і марганцеву руди, машини і устаткування, товари легкої промисловості. В зворотному напрямі перевозять різноманітні комплектуючі вироби, зерно, товари хімічної і харчової промисловості. Річковий транспорт держави має допоміжний характер, орієнтований на великі партії вантажів (в основному будівельних матеріалів) і не може конкурувати щодо тарифів і послуг із залізничним транспортом. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близко 20 %) порівняно з розвинутими країнами, які мають такі ресурси для цього виду транспорту.

     До  проблем річкового виду транспорту належать:

     - застарілість флоту;

     - застарілі навантажувально- розвантажувальне обланання;

     - сезонність перевезень;

     - недостатість гарантованих проектованих глибин на ділянці Дніпродзержинськ – Запоріжжя через відпрацьованість Запорізького водосховища;

     - обміління каналу Прірва, через що виникають проблеми з перевезенням вантажів з гирла Дніпра до Дунаю по території України;

     - недостатні обсяги перевезень з використанням системи «буксир-штовхач/баржа».

     6. Повітряний транспорт

            До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

             Сьогодні в Україні налічується понад 1,5 тис повітряних суден, які об’єднано в 67 авіакомпаній. Літаки українських авіакомпаній виконують польоти до 35 країн світу за 105 маршрутами. 28 іноземних компаній здійснюють регулярні перевезення до 9 міст України. На території України функціонують 36 аеропортів в 17 з яких відкрито міжнародні пункти перепуску.

           У спадщину від Аерофлоту СРСР авіаційний транспорт України дістав старі, зношені машини: ТУ-134, ТУ-154, Як-42. Спрацювання парку літаків становило 70%.

           З вересня 1995 року літаки державної авіакомпанії „Авіалінії України” працюють на 32 міжнародних маршрутах. Відкрилися повітряні лінії до Франкфурта, Парижа, Торонто, Нью-Йорка, Лондона, Ізраїлю. Розширюватимуться зв’язки за допомогою повітряного транспорту з країнами Близького Сходу – Ліваном, Сирією, Пакистаном, Індією, а також з країнами Тихоокеанського регіону. Важливого значення набувають польоти в Китай і Японію. Україна вступила до міжнародних авіаційних організацій.

           Найбільші міста України мають по два аеропорти: в Києві – це „Бориспіль” і „Київ”(Жуляни), в Одесі – „Центральний” і „Застава”, в Сімферополі – „Сімферопольський” і „Заводський”. Повітряні ворота столиці України – Бориспільський аеропорт. Тому було оголошено конкурс на участь у спорудженні нового міжнародного аеровокзалу в Борисполі.

           Найбільший обсяг перевезень пасажирів (близько 4 млн чоловік на рік) здійснюється повітряним транспортом Київської області. Це становить приблизно 87% усього її населення. Київській області належить перше місце в Україні і за перевезенням вантажів повітряним транспортом – понад 35 тис тонн щороку. Далі йдуть Харківська, Дніпропетровська і Донецька області. У транспортному вантажообігу частка повітряного транспорту менша за 1%.

           Для пасажирських перевезень в Україні характерна сезонність. Основний пасажиропотік припадає на літо. Перевагою повітряного транспорту є велика швидкість перевезень, недоліком – висока вартість, а тому він є переважно пасажирським.

     Проблемами  галузі зараз є:

     - в останні роки експлуатаційна діяльність була збитковою;

     - парк літаків морально та фізично застарів;

     - погіршення стану аеродромної сітки;

     - світова криза авіатранспорту;

     - вартість перевезення літаками є дорожчою порівняно з іншими видами транспорту.

                                         

 

      7. Трубопровідний  транспорт

           Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти, газу та інших рідких, газоподібних і сипучих речовин.

           Трубопровідний транспорт (48% вантажообігу) сформувався на базі українських родовищ нафти та газу і отримав розвиток в 70–80-ті роки завдяки спорудженню трубопроводів для транспортування російської та туркменської вуглеводневої сировини. Трубопровідна система має потужну та розгалужену мережу магістральних нафто- та газопроводів: понад 35 тис. км газопроводів великого діаметру, 4 тис. км нафтопроводів, 4,5 тис. км нафтопродуктопроводів, 120 компресорних станцій, 13 підземних сховищ. Україна є одним з найпотужніших у світі транспортувальників нафти та газу (з Росії та Туркменії) до Європи. В перспективі планується будівництво великих трансєвроазіатських трубопроводів з Ірану через Північний Кавказ (Росія) в Україну, а також нафтопроводу з Ірану через Азербайджан до портів Грузії і далі морським транспортом в країну. В Україні діють нафтопроводи: Долина – Дрогобич, Битків – Надвірна, Качанівка – Охтирка, Гнідинці – Прилуки – Кременчук – Херсон, Кременчук – Черкаси, Лисичанськ – Кременчук – Херсон – Одеса. По нашій території проходить транзитний нафтопровід «Дружба», який є транс’європейською магістраллю. Має протяжність в межах України 680 км. До міждержавного належить і нафтопровід Мічурінськ(Росія) – Кременчук протяжністю в межах нашої держави 313 км. Діють також нафтопродуктопроводи, наприклад Кременчук – Лубни – Київ. Газопроводи України: Дашава – Львів – Київ – Москва, Шебелинка – Харків – Брянськ, Шебелинка – Полтава – Київ, Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів. Проектні потужності газотранспортної системи України дозволяють щорічно транспортувати в Європу 160 млрд м3 газу. Потужність нафтопроводів по прийому нафти – 125 млн т на рік, по транзиту – 65 млн т. Відомі й інші трубопроводи: гасопровід Грозний – Донбас, етиленопровід Угорщина – Калуш, аміакопровід Тольятті – Одеса.

           Середня відстань транспортування 1 т вантажів трубопровадами в Україні нині досягла 700 км і збільшилася порівняно з 1980 року  на 130 км. В перспективі планується зростання видобутку газу в Україні, будівництво нових газопроводів, у тому числі і магістральних із Ірану, а також інших країн світу. Зараз можливості системи на вході перевищують можливості на виході, тому планується розширення сітки трубопроводів, побудова нових ниток, побудова нових компресорних станцій на вже існуючих нитках.

     Зараз в цій галузі існують певні  проблеми:

     - фізичне старіння трубопроводів та великі фіксовані витрати, зокрема на підтримку системи в належному стані. Саме через фіксовані витрати загроза зменшення обсягів експорту майже рівнозначна загрозі припинення транзиту;

     - плани Росії щодо скорочення обсягів транзиту газу через територію України. Причиною таких планів є постійні крадіжки газу на території України. Зараз Росією розглядаються два альтернативні маршрути транзиту – через Прибалтику і далі по дну Балтійського моря та до Туреччини по дну Чорного моря.  
 
 
 

                                        

 

      8. Міський транспорт

           Основне призначення міського транспорту – перевезення пасажирів. Процеси урбанізації в Україні, швидкі темпи зростання населення, особливо великих міст, потребують постійного розвитку міського транспорту. Від ефективності його роботи значною мірою залежать ритмічність функціонування всього господарського комплексу країни, узгодженість і взаємодія магістральних транспортних ліній. Зростання масштабів перевезень, енергетична криза, екологічні проблеми призводять до постійної структурної перебудови міського транспорту.

           До основних видів міського транспорту належать трамвайне, тролейбусне, автобусне сполучення і метро.

           Трамвайне сполучення виникло в Україні ще наприкінці 19 столітті. Перший трамвай в Російській імперії було введено до експлуатації в 1892 році в Києві. Особливо швидкими темпами зростала кількість міст із трамвайним сполученням у 30-ті роки. Тепер таких міст налічується 24. довжина трамвайних колій становить понад 2000 км. Лінії швидкісного трамваю діяли у Києві та Кривому Розі. Нині за рік трамваями в країні перевозиться близько 2 млрд пасажирів.

           Тролейбусне сполучення виникло на 20 років пізніше від трамвайного, але за всіма показниками вже перевищило його. У 1996 році тролейбуси перевозили пасажирів у 46 містах країни. Експлуатаційна довжина колії одиничної тролейбусної лінії перевищила 4 тис км. Тролейбуси перевозять за рік приблизно 3 млрд пасажирів.

           Найпрогресивніший і зручний вид міського транспорту – метрополітен. В Україні нині метрополітени діють у 3 містах: Києві, Харкові і Дніпропетровську. Довжина колії метрополітенів у двоколійному обчисленні становить близько 100 км. Усього із 64 станцій метро в Києві знаходиться 37, Харкові – 21, Дніпропетровську – 6 станцій.

              Більшість міст України має  автобусне сполучення. За всіма  показниками цей вид міського  транспорту перевищує всі інші  види. Одним з основних недоліків автобусного сполучення, особливо у великих містах, є те, що автобус дуже забруднює навколишнє середовище. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

      9. Проблеми  та перспективи розвитку транспортного комплексу 

     Проблеми  подальшого розвитку транспортного  комплексу пов'язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі Ігреважно і визначають завантаженість транспортної системи.

     Актуальною  проблемою транспортного комплексу  України є незадо- вільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі приориетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Поряд з цим для створення системи інтермодальних перевезень передбачається нала-годження виробництва спеціалізованих технічних засобів — конвейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів. У перспективі планується здійснити поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління до-гавкою вантажів.

     Транспорт, як і будь-яка інша галузь економіки, сьогодні, в період прискорення темпів науково-технічного прогресу, не може стояти на місці, обмежуватися досягненнями минулих років. Економічно розвинуті країни мають значні успіхи в напрямку удосконалення традиційних і створенні нових видів транспорту, зростання швидкості перевезень, розширення географії транспорту.

     Значні  завдання стоять і перед транспортним комплексом України, який має бути суттєво  реорганізованим і технічно переоснащеним. Вони висуваються, насамперед, радикальною  структурною перебудовую економіки, котра, як показує перший досвід її проведення, буде здійснюватись немало років. В ході проведення структурної перебудови зміниться (у бік зниження) частка базових галузей економіки (видобування руд корисних копалин, виробництво чорних металів, лісозаготівля тощо). Суттєво має зрости виробництво сільськогосподарської продукції. Підвищиться економічна самостійність регіонів. Сукупність цих та інших обставин впливатиме на транспортну мережу, співвідношення між перевезенням вантажів і пасажирів різними видами транспорту, умови таких перевезень.

     Вигідне географічне розміщення території України через яку традиційно прилягають торгові шляхи між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю, також має впливати на формування довгочасної стратегії розвитку транспортних комунікацій України. Концепцією створення і функціонування в Україні національної мережі міжнародних транспортних коридорів (територіальна структура транс’європейських транспортних коридорів визначається Європейською економічною комісією при ООН) передбачено, що наша країна буде представлена в транспортних коридорах N 3 (Берлін - Вроцлав - Львів - Київ), N 5 (Трієст - Любляна - Будапешт - Львів), N 7 (Дунайський, водний), N 9 (Хельсінкі - Санкт-Петербург - Мінськ - Київ - Кишинів - Димитровград). Наявність на території України міжнародних транспортних коридорів зобов'яже транспортний комплекс нашої держави працювати у злагодженому, синхронному режимі, з більшою відповідальністю щодо дотримання графіків роботи і доставки вантажів до місця призначення. Рівень техніки, технології, організації, нормативно-правового забезпечення галузі матиме відповідати Європейському. Але тут ще багато невирішених питань.

     Повинен серйозно удосконалюватись залізничний  транспорт України. Він має високу частину зношеності основних фондів (з деяких їх головних видів до 90% ), переважна частина колій змонтована на дерев'яних шпалах, велика кількість яких непридатні до дальшого використання. Не відповідає сучасним вимогам і значна частина інфраструктури залізничного транспорту – засоби зв'язку і управління рухом поїздів, залізничні станції, вокзали, привокзальні готелі та інше. Відмінність ширини залізничної колії в Україні і Західній Європі знижує експлуатаційні та економічні характеристики цього виду транспорту.

     Не  відповідає сучасним вимогам і стан автомобільного транспорту. Низька за європейськими стандартами якість автомобільних доріг. Недосконалий автопарк та відсутність необхідного сервісу на дорогах роблять автотранспорт досить дорогим видом транспорту.