Шпаргалка по "Финансовому рынку"

3. Державні органи, які  в межах своєї компетенції  здійснюють контроль або функції  управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація.

4. Державні органи, що  виконують спеціальні функції  контролю та нагляду за дотриманням  законодавства в державі. До цієї групи належать Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, Вищий арбітражний суд.

 

 

 

 

9.До системи органів, покликаних забезпечити валютне регулювання і валютний контроль, насамперед слід віднести Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, ряд міністерств та відомств (Міністерство зовнішніх економічних зв’язків, Міністерство фінансів, Державний митний комітет та ін.).

Функції, повноваження та деякі інші елементи правового статусу цих органів у сфері валютного регулювання визначені в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Аналіз норм цього декрету (ст. 11—13) дає можливість зробити висновок про те, що в ньому визначені здебільшого повноваження Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Кабінет Міністрів України  у сфері валютного регулювання  виконує такі функції: визначає і  подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; бере участь у складанні платіжного балансу України; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Держав­ного валютного фонду України; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Щодо повноважень Національного  банку України у сфері валютного регулювання, то вони зводяться до таких. НБУ здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України; складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видає у межах, передбачених зазначеним Декретом, обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків. Крім того, Національний банк України є головним органом валютного контролю.

Функції контролю у сфері  валютного регулювання покладені й на інші органи, зокрема на уповноважені банки, Державну податкову адміністрацію України, Міністерство зв’язку України, Державну митну службу України.

 

 

 

 

 

 

 

10.Регулювання грошового обігу — сукупність заходів, що відбуваються в сфері грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово-кредитної політики держави.

Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Державне регулювання  грошової сфери в ринковій економіці  означає сукупність заходів, які  проводить держава в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу.

Головним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного  банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці.

Головним суб'єктом грошово-кредитної  політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної  політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – міністерства фінансів, економіки, безпосередньо  уряд, Верховна Рада.

 

13.Фінансовий ризик за своєю природою передбачає невизначеність, тому його оцінка не може бути ідеальною. Будь-який метод оцінки ризику має на меті максимальне наближення до реального результату, але не дає змоги зовсім уникнути помілок.

До основних методів управління ризиком, які можна використовувати як незалежно, так і в комплексі, належать:

-ухилення від ризику - це просте уникнення заходу, пов'язаного  з ризиком. Однак уникнення  ризику для підприємця означає відмову від отримання прибутку, ризик залишається за інвестором, тобто на його відповідальності;

- передача ризику іншій  особі - означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. В даному разі передача ризику відбувається шляхом страхування фінансового ризику;

- зниження рівня ризику - скорочення ймовірності та обсягу втрат. Для зниження ступеня фінансового ризику застосовуються різні способи: диверсифікація,придбання додаткової інформації,лімітування,страхування.

Методичною основою ризик-менеджменту  є сукупність методів якісного і кількісного аналізу фінансових ризиків.

Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення  джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зонризику, виявлення  можливих вигод та негативних наслідків  від реалізації ризикового рішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Ринок похідних цінних паперів — це фінансовий ринок, де торгують похідними цінними паперами та іншими фінансовими інструментами, такими як ф'ючерсні контракти чи опціони похідні від інших активів.

Особливість похідного цінного  папера полягає в тому, що він  випускається на основі вже емітованих класичних цінних паперів — акцій  та облігацій. Поява та бурхливий розвиток похідних цінних паперів пояснюється такими причинами:

1) можливістю страхування  (хеджування) спот-угод шляхом укладання  строкових угод на цінні папери;

2) потребою фінансового  ринку в створенні нових фінансових  інструментів;

3) потребами спекулянтів  цінними паперами.

Функції: посвідчення прав, які випливають із володіння основним папером (сертифікат акцій, облігацій); надання додаткових пільг власникам  основного папера (опціон, варант, ордер); забезпечення функціонування основного  папера (купон); прогнозування динаміки курсів і страхування власників  цінних паперів від їх падіння (ф'ючерс, опціон); можливість заміни основного папера його сурогатною формою (сертифікати акцій та облігацій, депозитарні розписки); забезпечення проникнення основного папера на іноземні фондові ринки (депозитарні розписки).