Шпаргалка по "Финансовому рынку"

В цілому в країнах розвиненого ринку поширені три методи аналізу, а саме:

Ø фундаментальний аналіз ринку;

Ø технічний;

Ø інтуїтивний.

В Україні започатковано  використання фундаментального аналізу  лише на .фондовому ринку та ринку банківських кредитів, який використовують на практиці експертно-оціночні фірми та аналітичні відділи інвестиційних фондів із зарубіжним капіталом. В основному на цих ринках учасники використовують інтуїтивний підхід, який не завжди дозволяє правильно оцінити інвестиційні якості цінних паперів або вартість застави.

Фундаментальний аналіз вивчає зміну цін на макрорівні та вдосконалюється з розвитком прикладної економіки. Основою фундаментального аналізу є вивчення всіх факторів макроекономічного життя суспільства, що суттєво впливають на динаміку цін основних базових товарів, цінних паперів та валюти. До них належать погодні умови, стихійні лиха, війни, страйки, перевиробництва, високі врожаї тощо. Фундаментальний аналіз повинен передбачити основні напрями динаміки зміни ринкової ціни, або, як ще називають це явище фінансові аналітики, тренди. Головне покликання фундаментального аналізу – формувати та передбачати майбутні коливання цін і курсів.

Методи фундаментального аналізу є досить різноманітними. Аналітики можуть використовувати при аналізі інформації як звичайну інтуїцію, так і складні економетричні моделі на базі комп’ютерних програм. Цей вид аналізу передбачає довгострокове спостереження за ринком.

Фундаментальний аналіз — це аналіз, що ґрунтується на фундаментальних уявленнях про взаємодію попиту й пропозиції та основних показниках внутрішньої вартості активів.

 

 

 

 

 

 

 

 

15.Технічний аналіз (англ. Technical analysis) — прогнозування зміни ціни в майбутньому на основі аналізу зміни ціни у минулому. У його основі лежить аналіз часових рядів ціни — «чартів» (від англ. chart). Окрім цінових рядів, в технічному аналізі використовується інформація про об'єми торгів та інші статистичні дані. Найчастіше методи технічного аналізу використовуються для аналізу цін, що змінюються вільно, наприклад, на біржах.

У технічному аналізі розроблено безліч різноманітних інструментів та методів, але всі вони засновані на одному загальному припущенні — шляхом аналізу часових рядів за допомогою виділення трендів (на основі паттернів і технічних індикаторів) можливо спрогнозувати поведінку ціни в майбутньому.

Технічний аналіз ґрунтується  на впевненості, що в ринкових цінах  фінансових інструментів акумульовані всі ті дані, які в подальшому публікуються в звітах фірми й із запізненням стають об’єктом фундаментального аналізу.

За технічного аналізу  головним об’єктом спостереження (дослідження) стає зміна руху ринку цінних паперів, попиту та пропозиції на певні фінансові активи без урахування ролі фундаментальних чинників (економічного, політичного й технологічного характеру). Для цього будують спеціальні моделі руху ринкових цін і виявляють загальні тенденції ринку. На підставі результатів таких досліджень приймають конкретні тактичні інвестиційні рішення щодо купівлі та продажу цінних паперів.

Конкретні методи технічного аналізу базуються на твердженні, що динаміка цін на ліквідних ринках чітко підпорядкована загальним закономірностям. Ліквідні ринки — це ринки з великою кількістю учасників, на яких операції здійснюються безперервно у значних обсягах.

Технічний аналіз майже не використовується, оскільки для його успішного застосування необхідно  мати значну кількість даних про  ціни та обсяги торгів на постійних ринках, які в Україні лише починають своє становлення.

У рамках класичного західного технічного аналізу визначена нижченаведена класифікація:

  -Графічні  методи 

  -Методи, що  використовують фільтрацію і  математичну апроксимацію.

Під графічними розуміються методи, у яких для прогнозування використовуються наочні зображення рухів ринку. Складання і читання графіків може використовуватися в таких цілях: Прогнозування ціни. Технічний аналітик може передбачити зміну ціни на основі або одного технічного аналізу, або в сполученні з фундаментальним аналізом. Визначення кращого моменту проведення операції на ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

16.Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв’язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з кредиторами і позичальниками, які умовно можна назвати базовими суб’єктами ринку, з’являється третій — економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових суб’єктів він формує власні зобов’язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають інструментом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб’єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов’язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому — від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов’язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання — страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.

Фінансові інститути — будь-який із суб’єктів фінансових відносин, що реалізує відповідні функції фінансової системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17.Відсоткова ставка (ставка відсотка) – питомий показник, відповідно до якого у встановлений термін виплачується сума відсотка в розрахунку на одиницю капіталу. Звичайно ставка відсотка характеризує співвідношення річної суми відсотка і суми наданого (запозиченого) капіталу (виражене в десятковій дробі або у відсотках).

Структура відсоткових  ставок – наявність різних видів ставок відсотка, сутність яких і величина визначається певною сукупністю чинників розвитку всієї економічної системи, в т.ч. фінансово-кредитної. Такими факторами є:

-ризик що більша вірогідність  невиплати позички, то більша  виникає потреба в компенсуванні  можливих утрат вищою позичковою  ставкою,

-строковість за інших  рівних умов довготермінові позички  переважно надаються під вищі  відсоткові ставки, ніж короткотермінові,

-розмір позички як  правило, вищою є ставка відсотка  за позичку меншого розміру,  тому що абсолютні операційні  затрати на велику і малу  позички майже однакові,

-оподаткування,

-обмеження умов конкуренції  на фінансовому ринку.

Існують теорії, що пояснюють відмінності у структурі відсоткових ставок у часі. Так, за теорією інфляційних очікувань, дохідність довготермінових фінансових вкладень відображає очікування учасників ринку щодо майбутніх відсоткових ставок. За теорією надання переваги ліквідності, дохідність довготермінових вкладень як більш ризикованих має включати премію за ліквідність. Теорія ринкової дохідності цінних паперів на підставі ринкового сегментування пояснює відмінності у дохідності фінансових активів тим фактом, що чинники попиту і пропозиції на ринку короткотермінових і довготермінових зобов’язань визначаються різними категоріями учасників, а рівень взаємозв’язку між різними ринками слабкий.

 

18.До теорій формування необхідного рівня дохідності інвестиційних операцій з урахуванням фактора ризику (до теорій ризику) відносять:

-o модель ефективного (раціонального) портфеля Г. Марковіца;

-o модель оцінки капітальних активів (МОКА) У. Шарпа;

-o модель арбітражного утворення Росса та ін.

Всі теорії пов'язані з формуванням портфеля цінних паперів. Портфель цінних паперів - це сукупність різних видів цінних паперів, які придбав інвестор з метою отримання доходу з урахуванням допустимих рівнів ризику.

При формуванні портфеля враховують такі фактори, як: ступінь ризику, дохідність, термін вкладання, тип цінного папера. Метою формування портфелів цінних паперів можуть бути:

=> отримання доходу;=> збереження капіталу; => забезпечення  приросту капіталу на основі  підвищення курсу цінних паперів.

 

 

 

 

 

19. Фондова біржа – це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції :

- відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу;

- слугує важливим координатором  розміщення державних цінних  паперів;

- забезпечує можливість  переміщення капіталу з однієї  сфери діяльності в іншу або  переміщення капіталу з однієї  країни до іншої;

- виступає своєрідним економічним барометром ділової активності.

   Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є :

- перевірка якості та  надійності цінних паперів ;

- обмін цінних паперів,  їх приймання, надання рекомендацій  щодо встановлення початкової  котирувальної ціни ;

- встановлення на основі  аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента ;

- оформлення угод щодо  купівлі продажу цінних паперів ;

- виконання централізованих  взаєморозрахунків у межах біржового  ринку цінних паперів ;

- забезпечення централізованого  інформування (гласності біржових  операцій) і курсового контролю;

Функції фондової біржі: а) створення постійно діючого ринку; б) визначення цін; в) поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їхціна і умови обігу; г) підтримка професіоналізму торгових і фінансових посередників; д) вироблення правил; е) індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондовогоринку.

У міжнародній практиці існують  різні організаційно-правовіформи бірж:

. неприбуткова корпорація (Нью-Йоркська біржа);

. членська неприбуткова  організація (Токійська біржа);

. товариство з обмеженою  відповідальністю (Лондонська і Сіднейська біржі);

. Напівдержавна організація  (Франкфуртська біржа);

. інші форми.

Всього в світі близько 150 фондових бірж, найбільшими є наступні:

Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульский,

Цюріхський, Паризька, Гонконгська  і біржа Куала Лумпур.

Щоб операції із цінними  паперами виконувалися правильно фондова  біржа повинен мати ефективну  організаційну структуру, яка б  забезпечити як нижчі витрати, а й ліквідність ринку, достатню кількість продавців і покупців, можливість отримання точної інформації про обсягах ув'язнених операцій та видах цінних паперів. Органи управління біржі діляться на громадську і стаціонарну структури.

 

 

 

 

 

 

8.Система регулювання ринку цінних паперів охоплює:

-регулятивні органи (державні  органи, СРО);

-регулятивні функції  та процедури (реєстраційні, ліцензійні, наглядові);

-законодавчу інфраструктуру  ринку (регулятивні норми, що  діють на фондовому ринку);

-етику фондового ринку  (правила ведення чесного бізнесу);

-традиції та звичаї.

Державне регулювання  має забезпечувати захист суспільних інтересів, справедливість і рівноправність ринку та доступність і відкритість інформації. Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів держава здійснює шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлена організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників ринку цінних паперів; специфікою способів регулювання, пов’язаних з контролем за наданням великих масивів інформації; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм фондового ринку, який швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широкого загалу інвесторів створення органу, здатного захистити їхні інтереси.

Нині в Україні функції  державного регулювання ринку цінних паперів розподілені між різними міністерствами та відомствами. Всі ці органи можна поєднати в чотири групи:

1.Верховна Рада України,  Президент України та Кабінет  Міністрів України, які шляхом  ухвалення законодавчих актів  та нормативних актів з питань  ринку цінних паперів, визначення  напрямів державної політики  щодо ринку цінних паперів,  призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні засади державного регулювання. До цієї групи належить також Міністерство юстиції, що виконує загальну нормотвірну функцію у державі.

2. Державна комісія з  цінних паперів та фондового  ринку (ДКЦПФР), яка безпосередньо  формує й забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку й функціонування в Україні ринку цінних паперів та їхніх похідних. ДКЦПФР підпорядкована Президентові України й підзвітна Верховній Раді України. До системи цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи.