1.2 Фінансова структура  капіталу підприємства

       Управління  капіталом підприємства є однією з визначальних ланок системи  фінансового менеджменту. У забезпеченні ефективного функціонування підприємства система управління капіталом є однією з найважливіших за своїм поширенням, інтенсивністю формування управлінських рішень та впливом на кінцевий результат господарювання.

       Глибоке розуміння капіталу та форм його руху є необхідною умовою ефективного  господарювання.  Система економічних знань, пов’язаних з управлінням капіталу підприємства, розвивається дуже динамічно.

       Капітал - категорія всеохоплююча, універсальна та багатоаспектна, через це трактувань капіталу існує дуже багато: від  спроби дати наукове пояснення до так званого здорового глузду. Є чотири основні підходи до визначення суті капіталу:

1. Капітал як фінансові ресурси у грошовій формі.
2. Як майно підприємства, сукупність ресурсів та засобів, вкладення в активи підприємства.
3. Як запас економічних благ, багатство.[24, с.67-68]

       Представниками  першого напряму можна вважати  А.А. Чухно, Л.М.Гаєвську, О.С. Рибак, А.Б.Гончарова, О.С. Бородкіна, О.М.Петрук.

       На  думку А.А.Чухно, вихідною і загальною  формою капіталу  є грошова. Гроші  перетворюються в капітал, коли накопичення їх дає змогу купити засоби виробництва та робочу силу, поєднати їх у процесі виробництва.[4, с.116-118]

       Самозростання капіталу відбувається в процесі  кругообігу капіталу , оскільки капітал  – це рух, процес кругообігу, який проходить  різні стадії  та набуває різних форм.

       Л.М.Гаєвська та О.С,Рибак стверджують, що капітал  – це матеріальні та грошові кошти, а також інтелектуальні надбання, що використовуються в процесі виробництва, його обслуговування і є  джерелом та засобом отримання прибутку.[3, с.97-101]

       Ці  визначення суті капіталу вказаними  авторами є дещо обмеженими. Авторами не враховані такі сутнісні характеристики капіталу, як інвестиційного ресурсу, носія фактору ризику та багато інших.

       До  представників другого напрямку можна віднести таких авторів, як В.З.Потій, П.В.Круш, В.І.Подвігіна та О.В.Клименко, Е.Б.Тютюкіна, В.В.Краснова, Б.О.Жнякін, І.В.Зятковський, О.С.Бородкін та О.М.Петрук.

       За  визначенням одного з представників  цього напряму В.З,Потій, із погляду  підприємця ( тобто на макроекономічному рівні) капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби.[5, с.35-37]

       Функціонування  капіталу на мікроекономічному рівні  характеризується процесом його індивідуального  кругообігу, тобто капітал будь-якого суб’єкта господарювання складається з трьох частин: засоби виробництва, готова продукція, гроші та грошові документи.

       Капітал є базою створення і розвитку підприємства. У процесі функціонування підприємства капітал забезпечує інтереси держави, власників і працівників. Він є основним джерелом добробуту його власників як у початковому, так і у майбутніх періодах. Будь-яке підприємство  веде  виробничу або іншу комерційну діяльність, мусить мати відповідний капітал як сукупність матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.[3, с.97]

       Капітал підприємства – головний вимірник його ринкової вартості. У цій ролі виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначається обсягом його чистих активів і одночасно обсягом залучених коштів, які сприяють одержанню додаткового доходу.

       Основний  капітал переноситься на кінцевий продукт (відтворюється в ньому) частинами  протягом тривалого строку за допомогою механізму амортизації. До основного капіталу відноситься та частина капіталу, яка авансується для  придбання засобів праці: основних засобів (машин, обладнання, споруд, будов, транспортних засобів тощо), нематеріальних активів, довгострокових фінансових  інвестицій, довгострокової дебіторської заборгованості, відстрочених податкових активів та інших необоротних активів.[4, с.116-117]

       Оборотний  капітал на відміну від основного  повністю  переноситься на кінцевий продукт протягом одного виробничого циклу, в кінці якого повністю відтворюється в цьому продукті. До оборотного капіталу відноситься капітал, який  авансується на  купівлю предметів праці (сировини, палива, напівфабрикатів тощо) та робочої сили.

       Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які внесені його засновниками (учасниками), або суми реінвестованого чистого прибутку, нагромаджені протягом строку існування підприємства, а також дарчий капітал. На момент створення підприємства його початковий капітал втілений у активах, інвестованих засновниками (учасниками), і оцінюється вартістю майна підприємства. У процесі  господарської діяльності у підприємства виникає заборгованість (зобов’язання). Власний капітал підприємства є часткою в активах підприємства, яка залишається після відрахування його зобов’язань. Власний капітал включає засоби власників або учасників у вигляді статутного капіталу, пайового капіталу, додаткового капіталу, нерозподіленого прибутку, резервного капіталу та вилученого капіталу.[18, с.257]

       Капітал формується постійно в процесі всієї  діяльності організації. Створений спочатку як стартовий капітал, у процесі функціонування організації він залишається сталим. Залежно від результатів діяльності величина капіталу збільшується або зменшується, а сам  він може видозмінюватися.

       На  стадії заснування організації основним джерелом капіталу є власний капітал  у вигляді статутного капіталу та цільового фінансування. Але може залучатися й позичковий капітал.

       Статутний капітал – це сума коштів засновників  для забезпечення статутної діяльності. На державних (унітарних) підприємствах статутним капіталом є вартість майна, закріпленого державою за підприємством на правах господарського відання чи оперативного управління, в акціонерних товариствах – номінальна вартість усіх видів акцій, в інших товариствах – сума паїв власників тощо.[3, с.98-99]

       Цільове фінансування – це кошти бюджетів усіх рівнів, а також благочинні пожертвування (в тому числі ті, що передаються за договором дарування) від юридичних та фізичних осіб.

       Позичковим  капіталом є короткострокові  та довгострокові кредити і позики, а також лізинг.

       У процесі діяльності організації  її капітал, як правило, збільшується. У цьому випадку джерелами  фінансування (розширення) капіталу є  власні, прирівняні до них, позичкові та залучені кошти.[21, с.3-4]

       Наявний капітал організація розміщує (вкладає) у різноманітні активи (споруди, обладнання, нематеріальні активи, товари,  продукцію, цінні папери та інше), сукупна вартість яких дорівнює величині капіталу.

       Третій  підхід до визначення суті капіталу можна знайти у працях І.О.Бланка, Г.П.Ляшенко та А.Б.Гончарова.

       Як  вважає один з представників третього напряму Г.П.Ляшенко, капітал –  це багатство (цінні папери, грошові  засоби, матеріальне майно), що використовується для його власного збільшення.[3, с.101]

       Капітал – це економічна категорія, яка відома вже давно, але набула нового змісту в умовах ринкових відносин.

       Економічна  сутність капіталу визначається такими його характеристиками:

• капітал підприємства є основним фактором виробництва;
• капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що забезпечують дохід;
• капітал є головним джерелом формування добробуту його власників;
• капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості;
• динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня ефективності його господарської діяльності.[17]

       Під загальним поняттям “капітал підприємства”  розуміють різні його види за найважливішими класифікаційними ознаками (за належністю підприємству, за цілями використання, за формами і об’єктом інвестування, за формами власності тощо).

       Отже, капітал – це запас економічних  благ у формі грошових коштів, ресурсів та засобів, що накопичений шляхом заощаджень і залучається його власником  до економічного процесу як інвестиційний  ресурс і фактор виробництва з метою отримання прибутку, які функціонують в економічній системі на підставі ринкових принципів і пов’язані з факторами часу, ризику і ліквідності. Капітал є головним вимірником вартості підприємства та за умови ефективного його використання здатний до самозростання.    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. Методи організації  фінансової діяльності  підприємства 

       Функціонування  фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допомогою цілеспрямованої  їх організації.

       Під організацією фінансів підприємств  розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинним законодавством.[6, с.69]

       В основу організації фінансів підприємств  покладено комерційний розрахунок, який базується на принципах:

       • саморегулювання;

       • самоокупності;

       • самофінансування.

       Комерційний розрахунок полягає в постійному порівнюванні витрат та результатів  діяльності. Комерційний розрахунок передбачає справжню фінансову незалежність підприємств, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробляти, кому реалізовувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитись прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їх поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах, тобто підприємства приймають рішення самостійно, але в рамках чинного законодавства.[4, с.116-117]

       Держава не втручається в самостійність прийняття рішень підприємств із приводу фінансової діяльності, але впливає на співвідносний господарюючих суб'єктів за допомогою економічних методів (податкової, амортизаційної, валютної політики).

       В умовах переходу до ринкових відносин і отримання підприємствами повної самостійності майже у всіх галузях підприємництва принципи організації фінансів підприємств повинні забезпечувати прийняття ефективних стратегічних і тактичних фінансових рішень. На їх основі розробляється фінансова політика підприємства, тобто формування власного і залученого капіталів, активів, способів збільшення майна і об'єктів продажу, формування і використання прибутку, оптимізації грошових потоків. Реалізація фінансової політики та стратегічних завдань підприємства за допомогою фінансового механізму базується на певних принципах, адекватних сучасним умовам господарювання.[5, с.35-38]

       Принципи  сучасної організації фінансів підприємств:

       1. Принцип плановості — забезпечує  відповідність обсягу продажу  і витрат, інвестицій потребам ринку.

       2. Фінансове співвідношення термінів  — забезпечує мінімальну різницю  в часі між отриманням і  використанням коштів, що особливо  важливо в умовах інфляції  і зміни курсів валют. При  цьому під використанням коштів  розуміється і можливість їх  збереження від знецінення при розміщенні в швидколіквідні активи (цінні папери, депозити тощо).

       3. Гнучкість (маневрування) — забезпечує  можливість маневру у випадку  недоотримання планових обсягів  продажу, перевищення планових  витрат із поточної чи інвестиційної  діяльності.

       4. Мінімізація фінансових витрат  — фінансування фінансових інвестицій  та інших витрат має забезпечуватись  "найдешевшим" способом.

       5. Раціональність — вкладення капіталу  в інвестиції повинно мати  достатньо високу ефективність  і забезпечити мінімальні ризики.

       6. Фінансова стійкість — забезпечення  фінансової незалежності, тобто  дотримання критичної межі частки  власного капіталу в загальній  його величині (0,5) і платоспроможність  підприємства, тобто його здатність  погасити свої короткострокові  зобов'язання.