Розвиток фінансової науки в Україні

Слід зазначити, що в фінансовій науці є багато не розв'язаних проблем - це передусім пов'язано з тим, що економічне життя з часом змінюється, відповідно змінюються взаємозв’язки і сфери активного впливу фінансів на економіку Фінансова наука повинна бути впорядкованим процесом одержання знань, їхньою повною систематизацією вілповідно до існуючої економічної ситуації в державі.

Фінансова наука зможе  успішно виконати свою роль тільки при використанні певних методів пізнання фінансового життя, основними з яких, як і в кожній науці, є методи iндукцiї  і дедукції. шляхом вивчення окремих фактів, аналізу статистичних даних, даних опитувань, спостережень та інших способів пізнання, на основі яких вчений-фінансист доходить певних висновків щодо наявності закономірностей та залежностей між фінансовими явищами й процесами, а також їх впливу на економічне життя.

 При використанні методу дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється їі перевірка на фактичному матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків. При дослідженні із застосуванням будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування. Абстрагування це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із дослідження нетипових явиш або другорядних фактів. Фінансове життя як держави в цілому, так і окремих юридичних чи фізичних осіб дуже складе, тому при проведенні досліджень треба використовувати математичні методи й моделі, що дасть змогу зробити наукові висновки і пропозиції обгрунтованішими. На основі висновків фінансової науки встановлюється стійкість тих чи інших форм виявлення фінансів У цьому проявляється зв'язок фінансової науки з правовими. Фінансова наука - основа для відпрацювання принципів фінансової політики. Фінансова наука, фінансове право та фінансова політика - не напрями дослідження фінансових проблем. Усі вони однаково необхідні для всебічного вивчення фінансів. Фінансова наука включає такі розділи: науку про державний бюджет; науку про державні доходи і податки; науку про фінанси підприємницьких структур; науку про державний кредит; науку про місцеві фінанси, страхування тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Розвиток фінансових  відносин у суспільстві.

 

Фінансова наука в українcькому суспільстві розвивалася в контексті ії розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її розвиток. Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої половини ХІХ століття з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Мабуть немає такої проблеми в житті людського суспільства, яка б залишилася поза увагою цієї видатної особистості. Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії та статистики він порушує фінансові проблеми того часу. Праці І. Франка написані українською мовою, і якщо їх уважно читати, то вони не втратили своєї актуальності й по сьогодні. Його роботи мають різний рівень наукової завершеності, проте всім їм притаманний високий професіоналізм. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою "Сила податкова Галичини", в якій досліджує наявну податкову систему

імперії. Він вказує на непосильний  податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують справедливий розподіл національного багатства між верствами населення на користь капіталу. Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагуючи на постійне збільшення податків для Галичини та скорочення видатків на й економічні й соціальні цілі. Наприкінці ХІХ століття І. Франко проявив активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи в Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Схоже сталося і в умовах незалежної України, коли різні комерційні структури, створивши фінансову піраміду, призвели до втрати громадянами своїх заощаджень. Водночас І. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток Фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя в країні. До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного.[19, 144]

Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зростати також і заробітна плата, а відповідно - доходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, підприємця, працівника. Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії в довоєнній Чехословаччині. У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". М. Добриловський У своїх наукових твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним ним господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна досліджувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.

Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений фінансист  М.  I. Мітіліно. У своїй роботі "Основи фінансової науки", яка вийшла в 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та  громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні сплачують за це певну суму грошей у формі податків. До числа українських вчених-фінансистів належав професор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге. Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку ХХ століття є те, що в працях вчених-фінансистів цієї доби більше розглядаються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії. Зокрема, свого часу МЛ. Яснопольський працював професором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, започатковані М.П. Яснопольським, розвиваються сучасними вченими - у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального федералізму, а в Україні актуальні при розв'язанні проблеми міжбюджетних відносин.[13, 198]

Теоретично-змістовна спрямованість  наукових досліджень представників

української фінансової думки  свого часу сягала рівня тодішньої  світової фінансової науки, а в деяких випадках і випереджала її.

Сучасна світова наукова  фінансова думка  Багата історична спадщина фінансової науки, безумовно, створює хороше підґрунтя для сучасної фінансової думки, яка має вирішувати нині набагато складніші питання суспільного життя. На сьогодні фінансова наука досліджує процеси і явища у суспільстві, використовуючи значно вищі теоретичні підвалини та враховуючи певні гуманістичні засади життя людини. Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт.

Обов'язковою умовою для  цього є розвиток приватного підприємництва та ефективних державних структур, що мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал. Для сучасної фінансової науки характерно те, що вона не має ідеологічних уподобань. Йдеться про ідеалізм, матеріалізм, метафізику тощо. Основу нинішніх наукових досліджень становить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати ії з урахуванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії суспільного добробуту. Вперше основні положення теорії суспільного добробуту були розроблені італійським економістом В. Парето.

Відповідно до його тверджень  зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без погіршення його для інших. Згідно з ідеями Парето видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови, тати за певними напрямками тільки за умови, що це не зашкодить іншим напрямкам. Фінанси у системі Парето відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліпшення добробуту всіх. Парето стверджує, що коли існує великий розрив між багатими і бідними, то доцільно фінансовими методами здійснити перерозподіл на користь бідних верств населення. Мається на увазі, що при одних і тих же ресурсах можна збільшити добробут одних верств населення, не погіршуючи добробут інших.

      З оптимуму Парето випливає декілька дуже важливих висновків, що мають

для фінансової науки першорядне значення. Так, усілякі зміни або  реформи в фінансовій сфері недоцільні, якщо вони не покращують життя  населення, простіше кажучи, вони соціально безперспективні i не принесуть користі суспільству. Інший висновок із концептуальних положень Парето стосується морально-етичних аспектів фінансової науки. Ця проблема розглядається вперше, ії суть полягає в тому, що всі фінансові явища і процеси повинні мати хороше моральне підґрунтя, в іншому разі вони матимуть руйнівний характер. Суть сказаного полягає в тому, що всякі дії держави, підприємця, людини повинні враховувати інтереси людини. Словом, одна особа не може шкодити іншій або жити за її рахунок. Моральний бік фінансової діяльності будь-якого суб'єкта в сучасній фінансовій практиці набуває глибшого змісту, а в науці - всебічного дослідження. Дуже важливим для сучасної фінансової науки є дослідження про функціонування фінансів в умовах демократичного середовища. Відомо, що в демократичному суспільстві прийняття управлінських рішень в галузі фінансів має свої проблеми. Їхня суть полягає 13 тому, що кожна юридична чи фізична особа може впливати на ті чи інші процеси в галузі фінансів на всіх стадіях їх реалізації. На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли в деяких демократичних державах питання податків або видатків можуть вирішуватися або вирішуються на всенародних референдумах.

Фінансові програми політичних партій або об'єднань суттєво впливають  на результати виборів і розстановку політичних сил у державі. З огляду на це фінанси стають проміжним, але дуже впливовим інструментом між економікою та політикою, вони впливають на співвідношення центру, регіонів і мiсцевого самоврядування.

Дж. Бюкенен досліджував  передусім поведінку як окремих  громадян, так і політичних груп і партій при прийнятті рішень щодо кількісних і якісних параметрів державних доходів та видатків. Так, наприклад, які податки за можливості вільного вибору можуть сплачувати платники. За цикл робіт із розробки теорії суспільного вибору та методів прийняття фінансових рішень Бюкенену в 1986 р. була присуджена Нобелівська премія. До числа яскравих робіт із питань фінансів належить монографія М. Фрідмена "Податкові обмеження і зростання держави", яка вийшла в 1978 році. У ній дуже стисло та обґрунтовано викладено суть податків і їхній зв'язок з економічним розвитком держави. По суті, це теоретичне обґрунтування еволюції податків в сучасних умова еволюції податків в сучасних умовах.[20, 88]

Характерною рисою сучасної фінансової науки в світі є  насамперед плюралізм поглядів при єдиних методологічних підходах до аналізу явищ суспільного життя. Плюралізм є гарантією знаходження найраціональніших рішень. Не можна не звернути увагу на постійний прагматизм досліджень із позицій суспільних інтересів. Фінансова наука в працях зарубіжних вчених позбавлена ідеологічних нашарувань, примітивних класових та старомодних уявлень про експлуатацію народних мас, роль держави тощо.

Зарубіжній фінансовій науці  притаманна висока етика наукової полеміки, суперечливість і багатоваріантність наукового пізнання сьогодення, плюралістичне змагання ідей та пізнавальних підходів.

 

 

Висновки

Фінанси, на думку переважної більшості вчених, як економічна категорія  являють собою систему економічних  відносин, в процесі яких утворюються  і використовуються фонди коштів. За матеріальним змістом фінанси - це централізовані і децентралізовані фонди коштів. Для функціонування держави необхідні величезні суми фінансових ресурсів, тому держава за допомогою правових норм ретельно регламентує відносини, що виникають при зборі, розподілі і використанні фондів коштів за допомогою правових норм, сукупність яких складає фінансове право.

Фінансово-правові норми  дуже рухливі, оскільки в них втілюється фінансова політика держави, яка  взяла незмінний курс на ринкову  економіку, а перехід до неї докорінно  змінює характер цих норм.

У фінансовому законодавстві знаходить своє відбиття політика, скерована на використання фінансових ресурсів в інтересах розвитку незалежної держави, змістом і направленістю діяльності якої, як визначено статтею 3 Конституції України, є права й свободи людини та їх гарантії.

     Значні зміни фінансове право повинно зазнати в зв'язку з прийняттям Конституції України. Конституція України встановила засади всіх галузей права, в тому числі і фінансового, тому її норми мають найвищу юридичну силу.

Конституційні норми закріплюють  найбільш характерні риси фінансового  порядку, властивого нашій країні, яка  має на меті побудувати правову державу, тому вони найбільш стабільні в порівнянні з іншими нормами права, в тому числі й фінансового, і охороняються приписами всіх галузей права та забезпе-чуються всіма органами держави.

Конституція має глибокий правовий вплив на розвиток усіх суспільних відносин, в тому числі й фінансових, але не підміняє фінансового законодавства. Наша Конституція вказує напрям по спільному застосуванню її норм з нормами фінансового законодавства.

З прийняттям Конституції нормативно-правова база фінансових відносин одержує тверду основу. Десять статей Конституції містять приписи прямого впливу на фінансово-кредитні відносини.

Реалізація конституційних норм вимагає фінансового забезпечення, і тому всі вони є базою фінансового законодавства. Рівень фінансового регулювання, передбачений Конституцією України, вимагає приведення у відповідність з нею всього діючого законодавства і неухильного дотримання його приписів всіма юридичними особами і громадянами, оскільки так чи інакше всі вступають у фінансово-правові відносини з державою (через бюджет, податки, державний кредит, бюджетне фінансування, банківські кредитно-розрахункові або валютні відносини).

Фінансові ресурси необхідні державі завжди для забезпечення всіх сторін ії діяльності, причому чим більше розвивається держава, тим більше їй потрібно коштів і тим ретельніше вона повинна регулювати фінансові відносини за допомогою фінансово правових норм. Це робить фінансове законодавство держави розгалуженим. Знати його необхідно як державним службовцям, які виступають від імені державного органу, що є стороною фінансових відносин і без правових приписів не можуть ні залучити, ні витратити жодної грошової одиниці, так і другій стороні відносин - юридичним особам і громадянам. Але є особлива категорія фахівців, яким знання фінансово-правових норм необхідно незалежно від того, де вони працюють і яку посаду займають, - це юристи. Юрисконсульти роз'яснюють клієнтам прийняті державою приписи, слідчі розслідують фінансові злочини, судді і адвокати беруть участь у процесі при розгляді цієї категорії справ, прокурор забезпечує нагляд за точним дотриманням фінансового законодавства.