Розвиток фінансової науки в Україні

 

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ-КОЛЕДЖ

ГАЛИЦЬКОГО ІНСТИТУТУ  ІМЕНІ В'ЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

 

 

 

Циклова комісія

Професійної та практичної

Підготовки спеціальності

«Фінанси і кредит»

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Фінанси»

на тему:

«Розвиток фінансової науки в Україні»

 

 

 

 

 

  Виконав:

  Студент групи Ф-23

  Андрусишин В.І.

 

  Науковий керівник:

  Вавричук О.С.

 

 

 

 

 

Тернопіль-2011

 

Зміст

Вступ............................................................................................................3

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки.........5

2. Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів...............19

3. Розвиток фінансових відносин у суспільстві.....................................26

Висновки...................................................................................................31

Список використаної літератури............................................................33 
Вступ

Громадянське суспільство  не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організації публічної  влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій  передбачає наявність державних фінансів.

Державні фінанси - це цілісна система суспільних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об'єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.[11, 43]

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному  суспільствах фінансові потреби  держави задовольнялись переважно  шляхом встановлення різноманітних  натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних  держав були видатки на утримання  монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд - доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а також видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші видатки держави, разом взяті.

Головними доходами держави  в цих суспільствах були: надходження  від доменів (державного майна) і  регалій (монопольного права монарха  на окремі промисли і торгівлю певними товарами - сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні натуральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, позики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва  все більшого значення стали насувати чисто грошові доходи і видатки  держави, а питома вага натуральних  зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі ХVІ-ХVП століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів - повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з'явилися власне кредит, а дещо пізніше - державний бюджет.

Державні фінанси зіграли  роль потужного важеля первісного нагромадження  капіталу, що мало місце головним чином  у ХVІ-ХVIII століттях. З їх допомогою  з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у  капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись  у виробничих інтересах для створення  і розвитку перших капіталістичних  підприємств. Важлива роль у нарощуванні  первісних капіталів належала системі  протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати  на товари і послуги, що вони виробляли  чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно  на розширене відтворення.

Головною метою даної  роботи є дослідити розвиток фінансової науки в  Україні з точки  зору її становлення і розвитку, а також пізнання сутності фінансів.

Головним завданнями, що випливають з поставленої мети, є:

• проаналізувати історичний аспект становлення та розвитку фінансової 

науки.

• визначити предмет фінансової науки, як пізнання сутності фінансів.
• визначити розвиток фінансових відносин у суспільстві.                                                               

Об’єктом даної роботи є фінансова наука України, а предметом – дослідження історичного аспекту становлення фінансової науки та процес розвитку фінансових відносин у суспільстві.    

 

 

 

 

 

1. Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки

 

Фінансова наука як соціальне  явище досить молода. Вона виникла  у середині XV століття, тобто тоді, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задоволення різноманітних потреб держави.

Треба зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так, у стародавньому Римі поряд із натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки в грошовій формі, а також проводилися грошові виплати найманцям в армії.

До XV ст. фінансової науки як окремої галузі наукових знань не існувало, хоча окремі її аспекти розглядались філософією, зокрема представниками античної науки Арістотелем, Платоном, Ксенофонтом, Ціцероном та іншими. Практичні питання фінансів за часів рабовласницького ладу вирішувалися державною елітою у контексті задоволення державних потреб. Поширеними на той час були натуральні повинності, податки і збори у грошовій формі. Ставлення до податків більшості членів суспільства було негативним, хоча у Флоренції і Венеції можна було спостерігати успішну організацію практичних фінансів.

 XIV ст. пов'язане з появою великих монархій, необхідністю утримання великих армій, розширенням сфери і функцій правлячих структур, що зумовило зростання потреби у великих обсягах коштів. Вирішення цих завдань було можливим за умови пошуку додаткових джерел доходів. Саме на цей час припадає розквіт фінансової науки, налагодження її зв'язку із фінансовою практикою.[13, 312]

 У 1577 р. французький науковець Ж. Боден опублікував працю "Фінансові нерви держави", яку вважають початком публічної фінансової науки. З того часу фінансова наука набула нової якості. З'являються цікаві наукові праці з фінансів таких італійських вчених, як Дж. Баторо, Н. Макіавеллі, Ф. Петрарки та ін. Хоча опубліковані праці характеризувалися практичним спрямуванням, однак для фінансової науки вони мали дуже велике значення.

 Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу -Арістотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так у ІV столітті до нашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробуту в державі, рекомендує правителям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджувати податки та мито, будувати готелі, магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.

Після розпаду Римської імперії  настає період культурного і наукового застою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки. Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них - Фома Аквінський, У ХІІІ столітті він у своїх працях рекомендує правителям досить раціональні правила ведення державного господарства, ґрунтуючись на релігійних i моральних принципах, що дуже важливо, оскільки у подальшому мораль і фінанси мало перетиналися.

У працях учених цього часу зустрічаються поради правителям не розоряти народ непомірними податками, не продавати публічних посад, не псувати монети. Загалом пропагувалося негативне ставлення до податків. У часи середньовіччя лише в державах Флоренція та Венеція було помічено досить успішну організацію фінансів у практичному сенсі.

Розквіт фінансової науки  почався наприкінці ХV століття, коли  в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов'язані з появою великих абсолютних  монархій, та коли з'явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки  з фінансовою практикою.

Найзначніші наукові дослідження  кінця ХVІ століття належать представникові франції Ж. Бодену.

У ХVII столітті значний внесок у  розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову системи податків на раціональних засадах.

Досить вагомий внесок у  розвиток фінансової науки в  ХVІІ – ХVІІІ століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, Зоннефельд. Вони належали до представників німецької школи - камералістики. значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

В 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю "Система фінансового господарства", в якій вперше системно були викладені основні положення фінансової науки. З огляду на це деякі вчені - послідовники Ф. Юсті вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах.[4, 74]

У XVII ст. були опубліковані наукові  праці з проблем оподаткування  англійськими вченими Т. Гоббсом, Дж. Локком, Т. Меном. Більшість вчених того часу підтримували ідеї непрямого оподаткування, рекомендували спростити чинну і побудувати нову систему оподаткування на раціональних засадах.

У цей час В. Петті опублікував  працю "Трактат про податки  і збори", яка за своїм змістом  розкривала засади політичної економії, що стало підставою для присвоєння автору звання першого професійного економіста. Заслугою В. Петті є наукові трактування про багатство держави, значення грошей в економіці, методи їхнього використання, про ціну речей, яка визначається кількістю затраченого на її виробництво часу. Він підкреслював, що праця — це батько багатства, а земля — його мати. Наукові здобутки В. Петті суттєво вплинули на розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема.

У XVII—XVIII ст. вагомий внесок у розвиток фінансової науки зробили німецькі вчені — представники німецької школи камералістики — Л. фон Се-кондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. Вони акцентували увагу на системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів з економікою, залежності добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

У 1746 р. була опублікована основна  праця Ф. Юсті "Система фінансового  господарства'', у якій вперше викладено основи фінансової науки. Його погляди на фінанси і фінансову науку мали істотний вплив на розвиток фінансової теорії і практики у багатьох країнах.

З працями Ф. Юсті, Ж. Неккера ("Про  стан фінансів нації") пов'язується створення нової самостійної  галузі економічної науки — фінансової, яка виділилася із політичної економії. Вони дали поштовх до розширення сфери  фінансових наукових досліджень.

Пожвавленню фінансової науки сприяли  ідеї Великої французької революції. Завдяки новим поглядам Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта світ змінив своє ставлення до питань державотворення, економіки, фінансів, політики.

На той період припадає опублікування  праць у галузі фінансової науки  французьких вчених-фізіократів  Д. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. їхні ідеї про  справедливе оподаткування, джерела  доходів, розмір участі кожного, зокрема, у витратах держави підтримувалися прихильниками у багатьох країнах  Європи. Важливим теоретичним висновком фізіократів у фінансовій теорії є те, що лише земля дає чистий дохід, тому держава може одержувати його частину у формі плати за землю. Таке твердження було помилковим, оскільки чистий дохід створюється найманою працею.

Позитивними результатами фінансових наукових досліджень фізіократів, зокрема  Ф. Кене, е розроблення економічної  таблиці, у якій чітко проглядається  схема взаємозв'язку фінансів, їхні ролі у процесі суспільного відтворення.                    Проте найбільшою заслугою фізіократів є те, що вони, критикуючи тодішню фінансову систему, вплинули позитивно на розвиток класичної школи політичної економії.

Відповідний внесок у розвиток фінансової науки зробили класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо. Вони розробили положення, які безпосередньо стосуються сутності фінансів держави, показали, що держава зобов'язана захищати свої кордони, приватну власність і вільну конкуренцію, а фінанси є необхідною матеріальною базою для утримання державного апарату і відображають непродуктивне використання коштів.

Позитивним у роботах А. Сміта  є обґрунтування поділу витрат на загальнодержавні і місцеві, а також  формулювання принципів оподаткування, наприклад таких: податки повинні  сплачувати всі відповідно до одержаних  доходів; податки повинні бути визначені  завчасно; податок повинен сплачуватися у зручний для платника час; стягнення  податків повинно бути дешевим. Ці положення є актуальними і сьогодні. Цікавими з позиції практичних фінансів є погляди А. Сміта про обмеження підприємницької діяльності держави, що відповідало інтересам капіталістів, які бажали монополізувати своє місце в економіці.[2, 784]