Резервування комерційного підприємства

    Загальні резерви  створюються для відшкодування  можливого непередбаченого ризику. Це дуже суттєво, оскільки обсяг  капіталу може не зменшуватися  в разі сформованого загального  резерву в сумі, яка достатня  для покриття збитків. Враховуючи  цю обставину, керівництво банку  та збори акціонерів повинні  обрати правильну стратегію щодо  напрямів розподілу прибутку. Формуючи  спеціальні та загальні резерви,  банк не лише застраховує свою  діяльність від ризику втрат,  а й забезпечує успішне вирішення  проблемних питань банківського  менеджменту в майбутньому.

    З огляду на  якість активів обсяги сформованих  резервів (насамперед, спеціальних)  відіграють роль індикатора якості  банківських кредитних портфелів,  портфелів цінних паперів, дебіторської  заборгованості.

    Створення резервів - це визнання витрат для відображення  реального результату діяльності  банку із урахуванням погіршення  якості його активів або підвищення  ризикованості його операцій.

    Спеціальні резерви  створюються за всіма видами  активів у необхідних сумах.  Види спеціальних резервів:

- під знецінення боргових  цінних паперів, що рефінансуються  Національним банком України;

- під заборгованість  інших банків;

- під дебіторську заборгованість  за операціями банку;

- під заборгованість  за кредитами, які надані клієнтам;

- під дебіторську заборгованість  за операціями з клієнтами  банку;

- під знецінення цінних  паперів у портфелі банку на  продаж;

- під знецінення цінних  паперів у портфелі банку на  інвестиції;

- на можливі втрати  за сумнівною дебіторською заборгованістю.

Для визначення розрахункової  суми резервів під кредитний ризик  у банку проводиться ретельна робота, передусім, щодо класифікації позик за ступенем ризику. Це дає  змогу приймати відповідне управлінське рішення про якість кредитного портфеля банку та визначити напрями скорочення обсягів проблемних кредитів.

Комерційні банки формують резерви під стандартну й нестандартну кредитну заборгованість щокварталу.

Комерційні банки формують резерви на покриття можливих втрат  за активами у національній та іноземній  валютах, включаючи розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість та інші активи.

НБУ визначає розміри, порядок  формування та використання резервів  банків та кредитних установ для  покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютного, відсоткового та інших видів фінансового ризику банків.

    Резерви для  покриття можливого фінансового  ризику, а також фонду гарантування  вкладів громадян створюються  за рахунок доходу до оподаткування  відповідно до законодавства  України.

    Розрахунок резервів  за безнадійними активами комерційних  банків здійснюється відповідно  до порядку бухгалтерського обліку  формування і використання резервів, списання та повернення раніше  списаних безнадійних активів  у комерційних банках України,  затвердженого постановою Правління  НБУ від 16.12.1998 р. № 520, та  змін до нього.[1]

    Порядок розрахунку  резервів за можливими втратами  із кредитними операціями комерційних  банків здійснюється відповідно  до положення про порядок формування  і використання резерву для  відшкодування можливих втрат  за кредитними операціями комерційних  банків, затвердженого постановою  Правління НБУ від 27.03.1998 р.  № 122, та змін до нього.[1]

    Розрахунок резервів  під знецінення цінних паперів  комерційних банків здійснюється  відповідно до інструкції з  бухгалтерського обліку операцій  з цінними паперами комерційних  банків України, затвердженої  постановою Правління НБУ від  30.12.1997 р. № 466, та змін до  неї.[1]

   

 

2.3. Основи банківського резервування.

 

    Ефективна банківська  система - це основа ринкової  економіки. Призначенням такої  системи є мобілізація фінансових  ресурсів з метою здійснення  інвестицій в економіку. Тому  державні вимоги щодо формування  банками фондів грошових коштів, які б забезпечували страхування  (зменшення) ризиків банківської  діяльності, є зрозумілими, адже  країні потрібні стабільно працюючі, сильні та надійні банки. З  боку держави, в свою чергу,  суб'єкти правовідносин чекають  удосконалення нормативної бази  функціонування банківської системи  в напрямку захисту прав кредиторів, вкладників та власників інших  інвестицій.

     Банківські  резерви, зокрема ті з них,  які відомі під назвою обов'язкові  резерви, є інструментом грошової  політики держави. Вимога регулюючого  органу мати обов'язкові резерви  означає, що кредитні установи  в обов'язковому порядку повинні  зберігати частину своїх коштів  на рахунках у центральному  банку у формі безстрокового  вкладу. Порядок зберігання, склад  коштів, що резервуються, їх розмір, можливість використання встановлюються  центральним банком і можуть  змінюватися в залежності від  політики держави. Метою застосування  норм обов'язкового резервування  бачать скорочення мультиплікаційного  ефекту розширення депозитів  шляхом впливу на об'єм вільних  банківських ресурсів для підтримання  грошової маси на належному  рівні. Контролюючи грошову масу  і керуючи нею, центральний  банк впливає на рівень економічної  активності в країні та обмежує  темпи інфляції. [6,584]

    Змінюючи грошову  масу за допомогою обов'язкових  резервів, центральний банк впливає  також на облікову ставку, що  в свою чергу має вплив на  доходність цінних паперів. 

    Проблеми формування, функціонування та використання  банківських резервів до цього  часу були об'єктом досліджень, в основному, економістів. Серед  них: В. П. Бичков, О. В. Бердишева,  О. В. Васюренко, А. С. Гальчинський, О. І. Ларіна, В. І. Міщенко,  А. М. Мороз, О. І. Островська, О. М. Петрук, В. М. Столяренко, Р. І. Тиркало та інші.

     Правова ж  природа цього явища потрапила  до сфери інтересів правників  віднедавна. Загальні проблеми правового  регулювання формування та використання  резервів, що функціонують у банківській  системі, були предметом розгляду  в працях українських та закордонних  вчених: О. Г. Братка, Л. К. Воронової,  Є. Б. Карманова, В. Л. Кротюка,  В. В. Колесника, О. П. Орлюк,  С. В. Очкуренка, Г. А. Тосуняна  .

       Будь-які  негаразди з платоспроможністю  банків відразу ж дають себе  знати на фінансовому стані  кожної чи то юридичної, чи  то фізичної особи, яка є  учасником грошового обігу в  державі. Адже, як правило, крах  одного банку дається взнаки  не тільки безпосередньо його  клієнтам, а й одразу ж, за  принципом «доміно», впливає на його клієнтів та контрагентів. Достатньо згадати недавні банкрутства банків «Укргазбанк», «Надра», «Укрпромбанк», які рикошетом вдарили не тільки по клієнтах банків, а й спричинили ненадходження коштів їх контрагентам, бюджету, фондам соціального страхування.

        Енциклопедія  банківської справи України визначає  резерви як запас чого-небудь  на випадок необхідності, частину  матеріальних, фінансових ресурсів, тимчасово виключених з обороту,  джерело, з якого використовують  ресурси, що зберігаються на  випадок крайньої необхідності. До банківських резервів зазначена  енциклопедія відносить ту частину  банківського капіталу, яка передбачена  для компенсації кредитів, рекуперація  (погашення) яких ставиться під  сумнів, і розрізняє такі їх  види:

    оперативні - легко доступні активи на випадок раптового пред'явлення значних платіжних вимог вкладників банків;

    готівкові - частина капіталу чи активів, які можна легко перетворити в готівку;

    загальні - кошти на покриття сумнівних боргів, непередбачених витрат, збитків та інші потреби, що встановлюються в розмірі фіксованого відсотка від загальної суми активів, які вони покривають;

    обов'язкові - платіжні засоби, які зберігаються на спеціальних резервних рахунках в центральних банках і норми яких встановлюються в законодавчому порядку. Використовуються для забезпечення ліквідності депозитної заборгованості та інших пасивних операцій.

      У банківській  справі економісти найчастіше  розрізняють обов'язкові, загальні  та спеціальні резерви. Обов'язкові  резерви, як вже зазначалось, - це акумульовані комерційним  банком кошти, які зберігаються  на резервному рахунку в центральному  банку з метою забезпечення  ліквідності депозитної заборгованості  чи інших пасивних операцій  банків. Загальні резерви - це  кошти, мобілізовані банком за  рахунок прибутку банку після  оподаткування для відшкодування  непередбачених збитків від різних  видів невизначених ризиків (резерв коштів для покриття збитків від статутної діяльності). Спеціальні резерви - це кошти, мобілізовані комерційним банком на покриття сумнівних боргів, непередбачених втрат, збитків від проведення активних операцій. Формування спеціальних резервів здійснюється за рахунок витрат банку.

       Енциклопедичні  економічні статті інших словників  підтримують зазначену вище економічну  суть обов'язкових банківських  резервів і визначають норму  резервування, як відсоток до  депозитних зобов'язань банку.  Величина і структура обов'язкових  банківських резервів неоднакові  в різних країнах і з часом  змінюються під впливом кон'юнктури  ринку та з врахуванням банківської  практики. Що ж до інших резервів комерційних банків, то вони відокремлюються як оперативно доступні активи на випадок раптових значних платіжних вимог вкладників банку.

    Обов'язкові резерви  виконують роль коригуючих факторів  у процесі грошово-кредитного  регулювання. В сучасних грошових  системах, основою яких є фідуціарні  грошові знаки, їх емісія часто  визначається не тільки економічними  факторами. Всього тільки три  країни в світі не використовують  резервні вимоги з метою грошово-кредитного регулювання .

 

2.4. Норми і зміни   обов'язкових резервів банків.

 

Норма обов'язкових резервів — встановлена законом строго певна доля зобов'язань комерційного банку по притягнених їм депозитах, яку банк повинен тримають в резерві  в центральному банку. Норма обов'язкових  резервів встановлює величину гарантійного фонду комерційного банку, що забезпечує надійне виконання його зобов'язань  перед клієнтами. Використовується центральним банком як інструмент регулювання діяльності комерційних банків.

Обов'язкові банківські резерви, які комерційні банки зобов'язані  перераховувати на рахунки центрального банку, є умовою нормального функціонування платіжно-розрахункового механізму банківської системи, страхують ненадійні позики, знижують ризик банківських вкладів, мінімізують втрати від банкротств банків, тобто є гарантією стабільності банків. Найбільш поширена форма визначення норми резерву - відсоток від банківських депозитів на термінових і рахунках до запитання.

У Україні в 1995г. з врахуванням  зниження інфляції дисконтна ставка понижена з 225 до 71%, надалі вона мінялася залежно від ситуації. Процентні  ставки комерційних банків, як правило, вище за дисконтну ставку центрального банку. Операції на відкритому ринку - це купівля-продаж державних облігацій  державними органами з одного боку, банками, підприємствами, населенням з іншою. В разі покупки центральний банк перераховує відповідні суми на рахунки комерційних банків

Одним з найбільш потужних засобів дії на пропозицію грошей є зміна центральним банком норми  резервних вимог. Величина резервів, тобто частина банківських активів, яку будь-який комерційний банк зобов'язаний зберігати на рахівницях центрального банку, багато в чому визначає його кредитні можливості, адже банк може видавати позики і розширювати тим самим  грошову пропозицію лише тоді, коли у нього є вільні резерви, що перевищують  встановлену законом мінімальну норму. Збільшуючи або зменшуючи офіційні резервні вимоги центральний банк може регулювати кредитну активність банків і, тим самим, контролювати пропозицію грошей. На зміну пропозиції грошей, при зміні норми резервів, величезний вплив робить банківський мультиплікатор. Його суть розглянемо на прикладі.

Допустимо, у нас є група  банків, в яких розмір обов'язкових  запасів знаходиться на рівні 20%. Тепер уявимо собі наступну ситуацію: клієнт A прийшов в банк №1 і поклав туди на рахунок 100 000$. Банк №1 надав  позичальникові B позику у розмірі 80 тисяч доларів, а 20 000$ відповідно до закону залишив в резерві. Позичальник  заплатив за щось 80 000$ клієнтові C, який поклав ці гроші в банк №2. Банк №2 виділив позику позичальникові D у розмірі 64 000$, залишивши 18 000$ в запасі. Позичальник D віддав гроші клієнтові E і все повторилося. Згідно цієї моделі, в обігу реально з'явиться близько 500 000$, хоча реально сума грошей складає 100 000$.

Таким чином, при підвищенні норм резервування, кількість циркулюючих  грошей збільшується з врахуванням  мультиплікаційного ефекту.

Висновок:

Вперше резервні вимоги стали використовуватися як інструмент регулювання банківської діяльності з появою в банківській сфері в квітні     1989 р. комерційних .