Провідне місце в перехідному періоді економіки України до ринків

·         національні інвестиційні компанії (фонди) інноваційного розвитку, національні асоціації інвесторів, у т. ч. і венчурного капіталу;

·         венчурні фонди та фонди прямого інвестування, венчурні компанії;

·         техно- та промпарки, наукові парки, інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу), технополіси, інноваційні центри(технологічні, регіональні, галузеві);

·         міжнародні фінансово-кредитні інституції (ЄБРР, інвестиційні банки розвитку тощо),  міжнародні асоціації венчурного бізнесу ;

·         банківські та фінансово-кредитні установи, страхові компанії;

·         центри інноватики та патентно-інформаційних послуг, центри трансферу технологій;

·          венчурні ярмарки та форуми, виставки передових досягнень, демонстраційні центри;

·         спеціалізовані біржові системи для високотехнологічних компаній;

·         інформаційно-аналітичне забезпечення інвесторів (спеціалізовані видання, сучасна система науково-технічної інформації, аналітичні прогнози та  моніторинг ринку новітніх технологій тощо);

·         консалтингові компанії та юридичне супроводження ведення інвестиційної діяльності на ринку, аудиторські фірми;

·          технологічне та програмне забезпечення діяльності інвестора (комп'ютерні та internet системи, комунікаційні системи тощо);

·         заклади з підготовки фахівців, у т.ч. державних службовців у інвестиційно-інноваційній сфері тощо.

Не дивлячись  на те , що кількісно основні елементи інвестиційної інфраструктури відносно сформовані, говорити про їх розвиненість зарано – функціональне навантаження, яке вони несуть не відповідає потребам ринку та спотворене головне призначення  інфраструктурних інститутів.  Так, непослідовність державної політики щодо фінансової підтримки інноваційних проектів та надання пільг господарюючим суб’єктам при їх реалізації у межах технопарків, вільних економічних зонах та територій пріоритетного розвитку призвело до їх часткової дискредитації як надійних інструментів із залучення інвестицій.

Пунктом 1 статті 325 глави 34 «Правове регулювання  інноваційної діяльності»  Господарського Кодексу зазначається наступне: «інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадженням нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя» (2).  Основним у даному визначенні є те, що інвестиції являються головним ресурсом фінансування створення та впровадження інновацій. Отже, переорієнтація державної політики з фінансової підтримки^[2] окремих галузей та підприємств на створення привабливих умов і середовища для інвестування саме у об'єкти інтелектуальної власності та інновації являється одним з провідних завдань державних органів управління у інвестиційно-інноваційній сфері. Інституційне оформлення даних умов передбачає подальший розвиток таких інвестиційних інститутів як венчурні фонди.

За даними ДКЦПФР станом на 1 жовтня 2009 року в  Україні діяло 968 інститутів спільного  інвестування, що досягли нормативів, із них 730 (75,4 %) – венчурні фонди    (рис. 1). Загальний обсяг активів венчурних фондів в Україні на початок 2009 року складав 58,7 млрд. гривень. Основними споживачами інвестицій венчурних фондів були компанії зі сфер промисловості, споживчих товарів та змішаної галузі .  Динаміка зміни кількості венчурних ІСІ протягом останніх років свідчить про бурхливий розвиток даного інфраструктурного інституту – кількість пайових та корпоративних венчурних ІСІ складала 22 у 2003 році, тоді як 0 за 9 місяців 2009 року цей показник складав 730. Однак, відсутність чітко визначеного на законодавчому рівні поняття венчурного фонду як ризикового та такого, що вкладає кошти у започаткування високотехнологічних виробництв спотворює саму ідею венчурного інвестування.

Загальновідомо, що венчурні фонди в Україні використовуються не для фінансування інновацій, а  для оптимізації оподаткування, тоді як у світі  венчурні інвестиції залишаються одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, які працюють у високотехнологічних галузях та потребують зовнішніх інвестицій. В Україні тенденції протилежні — існуючі венчурні фонди надають однозначну перевагу низько- та середньоризиковим короткотривалим операціям з фінансовими активами та нерухомістю й поки слабо орієнтовані на "хай-тек" технології (1).  Якщо дослідити структуру портфелів цінних паперів венчурних ІСІ станом на 31.12.2009 р., можна констатувати, що лише 28,76 % таких портфелів носить визначений характер - з них на традиційні для класичного венчурного капіталу галузі (телекомунікаційну, медицину, розвиток технологій, енергетичну) припадає не більше  0,37 % у структурі портфеля цінних паперів венчурних ІСІ.