Проблеми наповнюваности мисцевих бюджетив в Украини

    У Львівській, Одеській, Волинській областях виявлено, що кошти додаткової дотації, яка, згідно з Бюджетним кодексом України, повинна спрямовуватися на виконання делегованих державних повноважень, безпідставно використані у 2004 р. та у І півріччі 2005 року у сумі 3,8 млн. грн. на фінансування місцевих програм  (на погашення раніше отриманих кредитів, газифікацію, благоустрій територій, ремонт житлового фонду, придбання тракторів, будівництво вертолітного майданчика та інших), що становило  7,2 %. загальних обсягів такої дотації, отриманої цими областями. Крім цього, у Львівській та Волинській областях у 2004 році додаткова дотація в сумі 600,2 тис. грн. спрямована на компенсацію зменшення планових показників доходних частин  окремих місцевих бюджетів. Таке використання не стимулює до мобілізації зусиль місцевих органів влади на забезпечення виконання доходів місцевих бюджетів.

    Внаслідок несвоєчасного прийняття рішень сесіями обласних рад  у Запорізькій, Львівській, Харківській та Хмельницькій областях щодо розподілу коштів додаткової дотації, станом на 01.07.2005 залишалися невикористаними 16,8 млн. грн. таких коштів, що є неефективним управлінням ними.

    В цілому, результати аналізу надання  та спрямування бюджетами адміністративно-територіальних одиниць додаткової дотації свідчать, що ці кошти, практично, виконували функції "резервного фонду", який надавався  з державного бюджету місцевим бюджетам без визначення напрямів, порядку використання і звітності, це супроводжувалося неефективним та безконтрольним їх використанням місцевими органами влади.

    Методика  визначення доходів не враховує досягнутого  у попередні роки високого рівня заробітної плати по окремих містах, який у поточному році суттєво вже не підвищиться, відтак не буде забезпечений прогнозний приріст надходжень до бюджетів таких міст з основного платежу - податку з доходів фізичних осіб. Податок з доходів фізичних осіб залишається основним джерелом доходів місцевих бюджетів, питома вага якого в обсязі власних та закріплених доходів загального фонду місцевих бюджетів станом на 1 травня 2006 року складала від 63,1 % по Одеській області до 78,3 % по Донецькій області. В цілому, приріст доходів місцевих бюджетів у 2006 році у порівнянні з минулим роком (від 28,8 % (по Луганській області) - до 43,4 % по м.Київ) було забезпечено саме завдяки приросту надходжень зазначеного податку, якого, в свою чергу, досягнуто завдяки зростанню рівня середньої заробітної плати у народному господарств у 2006 році, яке значно перевищило темп підвищення мінімальної заробітної плати. [15, ст 18-19]

    Тому, в формульних розрахунках доходів  місцевих бюджетів, що враховуються при  визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, доцільно передбачити застосування коригувального коефіцієнта в залежності від досягнутого рівня середньої заробітної плати по окремій адміністративно - територіальній одиниці у відношенні до середнього показника по Україні.

    Застосування  у формульних розрахунках показників очікуваних надходжень, обчислених Міністерством фінансів України на основі фактичних даних за січень-жовтень 2005 року без врахування надходжень за два наступні місяці та в цілому за рік, призвело до неточностей і перекосів при визначенні Мінфіном розрахункових показників доходів на 2006 рік.

    З метою реального прогнозування  доходів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, на 2007 рік доцільно коригувальний коефіцієнт для бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, що застосовується до 2003 року базового періоду, розраховувати, виходячи виключно з фактичних надходжень за 2005 рік.

    Таким чином, вітчизняна система місцевих податків і зборів потребує докорінного  вдосконалення. Місцеві податки  і збори в Україні повинні стати надійним інструментом регулювання економічного розвитку територій, вирішення різнопланових проблем, які там виникають, зменшення соціальної напруги. Ефективними напрямками реформування місцевого оподаткування в Україні повинні стати:

    І. Піднесення фіскальної ролі місцевих податків і зборів.

    ІІ. Надання статусу місцевих окремим  загальнодержавним податкам і зборам, які здатні забезпечити надходження  коштів достатніх для фінансування місцевих потреб. Потрібно переглянути  склад місцевих податків і зборів і віднести до них, зокрема, податок на доходи фізичних осіб. Доцільно надати статус місцевого податку платі за землю, оскільки цей податок повністю надходить до місцевих бюджетів, але функції по його адмініструванню все ще залишаються покладеними на центральні органи виконавчої влади. Це є альтернативним шляхом з погляду підвищення рівня матеріально-фінансової стабільності місцевих бюджетів. Питома вага зазначеного податку станом на 1 травня 2006 року коливалася від 6,4 % у Закарпатській області до 17,8 % у Дніпропетровській області. Згідно Закону України "Про плату за землю", значна кількість гірничодобувних підприємств, підприємств залізничного транспорту та інших підприємств сплачують земельний податок за зниженими ставками, що призводить до суттєвих втрат місцевих бюджетів. Враховуючи, що згідно Бюджетного кодексу України 75 % плати за землю входить до складу доходів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів бюджетів міст обласного значення та 60% - бюджетів сільських та селищних рад, вказані втрати загострюють проблему фінансового забезпечення виконання власних повноважень органами місцевого самоврядування. Тому, при підготовці проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" доцільно передбачити надання місцевим бюджетам згідно статті 103 Бюджетного кодексу України субвенції на компенсацію втрат доходів внаслідок застосування понижених ставок земельного податку. [9, ст. 15]

    У переліку надходжень до місцевих бюджетів акцент повинен бути зроблений на таких податках, які, виходячи із світового досвіду, найбільш придатні для місцевого оподаткування. Це — податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток суб’єктів господарювання і податок на нерухомість.

    ІІІ. Наданя самостійних прав органам  місцевого самоврядування у місцевому оподаткуванні. Важливою видається розробка механізму щодо забезпечення територіальним громадам прав самостійного надання місцевим підприємствам пільг функціонального характеру, спрямованих на підтримку діяльності у депресивних для даної території сферах: розвитку зайнятості, розвитку інфраструктури, реструктуризації та зміні або розширенні місцевої спеціалізації (зокрема, стосовно моногалузевих міст), надання певних соціальних послуг на місцевому рівні. Сфера діяльності, щодо якої територіальній громаді може бути делеговане повноваження щодо надання функціональних пільг має визначатися на центральному рівні, на основі певних, офіційно встановлених, об’єктивних критеріїв функціональної депресивності. Такі пільги можуть також встановлюватися шляхом надання „вилки” податкової ставки з можливістю вибору органом місцевого самоврядування її конкретної величини. З метою забезпечення цільового використання отриманих внаслідок податкової пільги коштів видається за доцільне здійснювати надання пільги на основі конкретної угоди між уповноваженим державним органом та платником податку. Така угода має передбачати зустрічне зобов’язання платника щодо цільового використання отриманих коштів чи виконання ним певних супутніх функцій (наприклад, дотримання цінових умов, підтримка розвитку територіальної громади, соціальні витрати тощо) та його відповідальність у разі порушення цього зобов’язання. Для укладення такої угоди на місцевому рівні украй важливим є забезпечення правосуб’єктності територіальної громади як юридичної особи.

    ІV. Розвиток місцевих податків і зборів, які відображають політику органів місцевого самоврядування в галузі зайнятості, соціального захисту населення, охорони навколишнього природного середовища. Перспективними видами є місцеві екологічні податки, місцеві акцизи. [13, ст 346]

    На  думку спеціалістів-податківців  в Україні основу місцевого оподаткування  повинні забезпечити майнові  податки, зокрема місцеві податки  на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Насправді у багатьох західних та європейських країнах податок на нерухомість є фінансовою основою місцевих бюджетів. Порівняно з іншими потенційними джерелами податкових надходжень місцевих органів влади, податки на майно мають характерні особливості, які роблять їх зручними для використання у якості місцевих: податкова база є відносно немобільною; вона є потенційно великою і відносно пропорційно розподілена по території всієї країни; надходження від майнових податків не залежать в значній мірі від коливань ділової активності; сума сплачених податків через надані місцеві послуги капіталізується у вартості самої власності.

    Запровадження органами місцевої влади додаткових місцевих податків на доходи громадян є можливим варіантом розширення меж фінансової автономії територіальних громад. Як правило, надбавки, що їх застосовують місцеві органи влади у країнах Європи, є пропорційними, а отже, не перешкоджають досягненню цілей державної політики перерозподілу доходів й макроекономічної стабілізації. Вони можуть встановлюватись або у вигляді єдиної ставки для всіх груп доходів (країни Скандинавії), або як процент відрахувань від зобов’язань із сплати національного прибуткового податку (Швейцарія). Головна проблема із впровадженням додаткового податку на доходи фізичних осіб на місцевому рівні в Україні полягає у визначенні оптимального способу адміністрування. З огляду на низьку культуру сплати податків й обмежені можливості податкової служби, стягнення податку за місцем проживання шляхом подання індивідуальних податкових декларацій ймовірно призведе до суттєвих втрат у надходженнях. Стягнення податку біля джерела, тобто за місцем роботи, є більш прийнятним варіантом, оскільки у даному випадку уточнення потребує лише механізм перерозподілу надходжень між юрисдикціями (та лише за умови, що місце проживання й роботи платника податку не співпадають). Водночас, така система не виключає можливостей для поширення зловживань шляхом подання робітниками неправдивих відомостей про місце фактичного проживання.

      Можуть бути запроваджені податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, рибальство, використання кар’єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються у багатьох країнах.

      Необхідно, щоб у законі про  місцеві податки і збори було  чітко визначено механізм розрахунків  з кожного виду податків і  зборів, їх облік, відповідальність  за зберігання коштів, що надходять  у рахунок сплати податків.

    V. Зменшення кількості дотаційних бюджетів та надання бюджетних трансфертів лише тим місцевим бюджетам, які їх реально потребують. Забезпечення регулювання і контролю за використанням бюджетних трансфертів.

    VI. Фінансове забезпечення делегованих  повноважень. Нормативи, встановлені у законодавстві, часто не враховують обсягів наявних фінансових ресурсів місцевих бюджетів. За таких умов органи місцевого самоврядування, отримавши від держави повноваження на надання публічних послуг населенню, не дістають достатнього фінансування, щоб забезпечити якісне надання цих послуг.

Висновки

    Бюджет  є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних  процесів в ринкових умовах. Вагоме значення у формуванні бюджетного фонду  країни відіграють місцеві бюджети. Місцеві бюджети концентрують потоки бюджетних коштів певного населеного пункту, району чи області. Через них здійснюється перерозподіл бюджетних коштів з метою виконання бюджетних зобов'язань, визначених законодавством, зокрема надання соціальних благ та послуг населенню. Через видаткову частину місцевих бюджетів перерозподіляється близько 7% ВВП. Від того, наскільки стабільним і ефективним є процес формування і виконання бюджету, від наповненості доходної частини місцевих бюджетів залежить розвиток соціальної сфери і місцевого господарства.

    За  дев'ять місяців 2006 року обсяг місцевих бюджетів за їх доходами, збільшився у  порівнянні з відповідними минулорічними  показниками в 1,5 раза. Водночас, як і в попередні роки, в 2006 році продовжувалася централізація бюджетних ресурсів для подальшого розподілу їх між місцевими бюджетами. За січень-вересень 2006 року частка трансфертів з державного бюджету в доходах місцевих бюджетів становила 45,2 відсотка і збільшилась у порівнянні з аналогічним періодом минулого року на 5,2 відс. пункти. При цьому питома вага власних та закріплених доходів місцевих бюджетів у загальному їх обсязі зменшилась, відповідно, на 6,8 відс. пункти і становила 53,2 відсотка.

    Сьогодні  ведуться значні наукові і практичні  дискусії навколо питань зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, наукового обґрунтування концепції розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи, взаємовідносин між місцевими бюджетами і Державним бюджетом. Усі ці питання тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у Бюджетному кодексі. Проте реформування бюджетної системи залежить від того, який рівень самостійності і незалежності буде надано місцевим Радам. Самостійність місцевих Рад повинна мати в своїй основі законодавче закріплений розмір доходів, що надходять до місцевих бюджетів залежно від обсягу створюваних і використовуваних фінансових ресурсів на певній території.

    Доходи  місцевих бюджетів формуються за рахунок  місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами залежить від функцій, що покладені на регіональні органи управління, від потенційних можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.