Політико-економічний аналіз розвитку банківського сектора в господарській системі України

Публікації. Результати проведеного дослідження за темою дисертації знайшли відображення у 13 наукових працях, з яких розділ у колективній монографії, 6 статей у фахових виданнях (5 одноосібних), 6 тез доповідей у матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 6,3 д.а., з них особисто автору належить 5,8 д.а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 188 сторінок. Робота містить 22 таблиці, 7 рисунків, 16 додатків. Список використаних джерел налічує 212 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано її мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, подано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, а також дані про апробацію і публікації отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження банківського сектору” розкрито сутність, ознаки та структуру банківського сектору, визначено економічний інструментарій аналізу закономірностей функціонування банківського сектору, висвітлено еволюцію поглядів представників основних економічних шкіл на банківський сектор.

Дисертант виходить з того, що банківський сектор необхідно розглядати, з одного боку, як складник системи національної економіки, а, з іншого, як систему банківських інститутів, які знаходяться у постійному взаємозв’язку і взаємодії між собою. Отже, у цій роботі поняття “банківська система” і “банківський сектор” є відносними і синонімічними.

Теорія банківської системи дозволяє методологічно повно розкрити зростання ролі банківського сектору в економічному розвитку, обґрунтувати необхідність і напрями поліпшення його функціонування. У ході дослідження цієї проблеми дисертант дійшов висновку, що банківська система – це  сукупність банків (центрального банку, комерційних банків і квазібанків), банківського ринку і банківської інфраструктури, які взаємодіють між собою у банківському інституційному середовищі й забезпечують ефективність монетарного регулювання економіки та задоволення потреб населення, підприємств і органів влади у продуктах банківської діяльності.

Як видно з рис. 1, основними елементами національної банківської системи є: центральний банк, комерційні банки, квазібанки, банківський ринок і банківська інфраструктура, а також банківське інституційне середовище.

Рис. 1. Банківська система та її елементи

Наголошено, що політико-економічну структуризацію банківського сектору трансформаційної економіки необхідно проводити за такими класифікаційними ознаками: величина статутного капіталу, величина власного капіталу банку, сума чистих активів, обсяг прибутку, величина регулятивного капіталу, сума сплачених податків, форма власності, чисельність працівників, кількість філій та відділень банку тощо.

Банківській сфері національної економіки властиві всі необхідні ознаки системності: цілісність, структурність, взаємозв’язок з середовищем, ієрархічність, множинність опису, наявність керівного суб’єкта, цілеспрямованість. Крім того, банківська система належить до складних систем, оскільки вона характеризується не тільки наявністю у ній процесів управління, а й здатністю до саморегулювання, яку забезпечує банківський ринок.

У дисертаційній роботі проаналізовано низку альтернативних теорій, що пояснюють сутність банку – основної ланки банківського сектору, зокрема: теорія банку як фінансового посередника; теорія банку як виробника фінансових продуктів; теорія банку як мультиплікатора зростання; теорія банку як делегованого контролера; кейнсіанська теорія банку як фірми, що забезпечує раціональне співвідношення між споживанням і заощадженням. Зроблено висновки про те, що названі теорії більшою мірою пов’язані з інституційно-соціологічним напрямом розвитку економічної науки.

В економічній науці сформульовано фундаментальні положення і теорії, що дають змогу простежити особливості й закономірності розвитку банківського сектору в Україні. У цьому зв’язку дисертант простежив еволюцію поглядів представників основних економічних шкіл (банківської і грошової) на сутність та місце банківського сектору в товарній економіці. Перша обґрунтувала теорію банківської системи з ЦБ, виступила за збереження привілеїв банкам, тобто на банки не мали поширюватися традиційні принципи права, що дозволяло їм пропорційно до резервів збільшувати кредити; друга – теорію вільної банківської діяльності, наполягала на тому, що банки повинні підкорятися традиційним принципам права і не збільшувати кредити за рахунок резервів. Окрім того, аналіз за матричним підходом показав, що ідеї банківської школи, школи вільної банківської діяльності, грошової школи і школи центрального банку, збігаються не в усьому і не завжди (табл. 1).

Таблиця 1

Матриця основних наукових шкіл розвитку банківництва

Джерело: складено автором.

Аналіз поглядів представників банківської та грошової шкіл, а також їхніх різновидів, дав змогу виявити цілу низку ідей і концепцій щодо функціонування й розвитку банківництва в товарній економіці. Дисертант дійшов висновку, що не дивлячись на те, що нині домінує банківська теорія центрального банку з частковим резервуванням, дедалі більшої популярності в економічній теорії набуває грошова школа центрального банку зі 100 %-им резервуванням депозитів.

У другому розділі “Аналіз розвитку банківського сектору в господарській системі України” розглянуто становлення та розвиток банківського сектору в трансформаційній економіці України, досліджено особливості функціонування механізму монетарної трансмісії у вітчизняній економіці, здійснено політико-економічний аналіз впливу банківської діяльності на економічне зростання в Україні.

Дисертант підкреслює, що становлення банківського сектору в Україні відбувалося в складних умовах трансформаційного спаду, який мав певні особливості й супроводжувався гіперінфляцією, руйнуванням виробництва, труднощами приватизації, різкими коливаннями курсу гривні та процентних ставок, зростанням частки проблемних кредитів, зниженням рівня капіталізації банківської системи, незбалансованим зростанням капіталу та активів, відставанням законодавчої бази від реальних процесів,  що відбувалися в економіці. При цьому з’ясовано, що показники ефективності діяльності банківської системи України у 2000–2010 рр. (зокрема, ROA і ROE) мали “хвилеподібну” динаміку (табл. 2).

Таблиця 2

Показники ефективності функціонування банківської системи України, 2000–2010 рр., млрд грн

Джерело: складено автором на підставі даних інтернет-сторінки НБУ http://www.bank.gov.ua.

В умовах, коли темпи зростання власного капіталу суттєво відстають від темпів зростання активів, особливого значення набуває проблема капіталізації банківської системи. Окрім того, на думку автора, основними напрямами підвищення капіталізації банківської системи є: податкове стимулювання зростання власного капіталу банку за рахунок прибутку, консолідація банківського капіталу, залучення у статутні капітали банків коштів населення, вихід банків на ринок ІРО, збільшення інвестицій підприємств у власний капітал банку, покращення загальноекономічної та соціально-політичної ситуації у країні.

У дисертації запропоновано запровадити механізм звільнення капіталізованого прибутку банку від оподаткування. На думку автора, необхідно запровадити механізм за яким інвестор, що вклав у статутний капітал банку частину свого прибутку, звільняється, наприклад, від сплати 50 % податку на прибуток у цій частині.

Дисертант дійшов висновку, що головною причиною розвитку фінансових супермаркетів (ФСМ) є значне загострення конкуренції на фінансовому ринку, а метою – необхід­ність збільшення прибутковості фінансових установ шляхом максимі­зації задоволення потреб роздрібних клієнтів. Механізм створення ФСМ має два головні аспекти: 1) надання комплексу якісних послуг; 2) можливість вільного вибору послуг покупцями.

У дисертації виявлено тенденції розвитку кризового банківництва в Україні, а саме: посилення ролі державного банківського сектору; зменшення кількості філій і відділень; підвищення мінімального обсягу гарантування вкладів фізичних осіб; розкриття проблемними банками списку своїх неблагонадійних позичальників; посилення конфліктності інтересів між Урядом та НБУ; прийняття Верховною Радою України антикризових банківських законів. Водночас відносні показники динаміки розвитку банківського сектору економіки України за 2000–2010 рр. свідчать про його більше як трикратне зростання (табл. 3).

Таблиця 3

Показники розвитку банківського сектору економіки України, 2000–2010 рр., %