Параметрична оцінка фінансового стану підприємства

 

, де  (1.1)

ВВК – вартість власного капіталу;

П – прибуток підприємства – об’єкта аналізу за останній обліковий період з початку поточного року, що передує даті проведення оцінки;

ПП – податок на прибуток

А – сума нарахованої  амортизації;

- кількість кварталів у останньому  обліковому періоді з початку  поточного року;

- коефіцієнт прямої капіталізації;

ЗДБ – Залишок довгострокового  боргу.

Іншим методом оцінки вартості підприємства, яка може бути здійснена  винятково на основі інформації, наведеної  у публічній фінансовій звітності, є модель ЕВО (Edwards – Bell – Ohlson approach). Ця модель заснована на методі дисконтування очікуваних доходів (дохідний підхід) і має такий вигляд, формула (1.2):

, де (1.2)

V – вартість підприємства, що досліджується;

- вартість сукупних активів  (валюта балансу) підприємства  в 0 – му періоді;

t – проміжок часу, за який здійснюється аналіз очікуваних доходів;

- рентабельність сукупних активів  підприємства у період t;

- вартість сукупних активів  (валюта балансу) підприємства в періоді t – 1;

WACC – середньозважена вартість капіталу підприємства.

 

1. . Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану

Інформаційною базою аналізу  фінансового стану підприємства є, в основному, фінансова звітність.

Фінансова звітність являє  собою систему показників, що відображають інформацію про фінансовий стан організації  на звітну дату, а також фінансові  результати її діяльності за звітний  період [1].

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи фінансової звітності  на підприємствах України регламентовані новими Положеннями (стандартами) бухгалтерського  обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р  №87. Згідно з цим П(С)БО фінансова  звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників балансу, звіту про фінансові  результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до них [2]. Головними вимогами до фінансової звітності є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.

Баланс підприємства (форма  №1) служить індикатором для оцінки фінансового стану підприємства. Підсумок балансу дає орієнтовну суму коштів, що знаходяться в розпорядженні  підприємства [3].

Для загальної оцінки фінансового стану підприємства складають ущільнений баланс, у якому об'єднують у групи однорідні статті. При цьому скорочується число статей балансу, що підвищує його наочність і дозволяє порівнювати з балансами інших підприємств.

Для одержання загальної оцінки динаміки фінансового стану можна зіставити зміни результату балансу зі змінами фінансових результатів господарської діяльності (виручкою від реалізації продукції, прибутком від реалізації, прибутком від фінансово-господарської діяльності), використовуючи форму №2  "Звіт про фінансові результати" [4].

Примітки до фінансової звітності  повинні розкривати суть поданої  звітної інформації, облікову політику організації і забезпечувати  користувачів звітності додатковими  даними, які недоцільно включати в  баланс, звіт про фінансові результати та ін. звітні документи, але котрі  є необхідними користувачам фінансової звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану організації  і фінансових результатів її діяльності.

На вітчизняних підприємствах  часто здійснюють аналіз характеру  змін окремих статей балансу. Такий  аналіз проводиться за допомогою  горизонтального (часового) та вертикального (структурного) аналізу.

Горизонтальний аналіз полягає  в побудові однієї або декількох  аналітичних таблиць, у яких абсолютні  балансові показники доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Мета горизонтального аналізу полягає  в тому, щоб виявити абсолютні  і відносні зміни розмірів різноманітних  статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам. Для аналізу  беруть базисні темпи росту за декілька періодів. Найчастіше розбивка на періоди відбувається поквартально.

Цінність результатів  горизонтального аналізу суттєво  знижується в умовах інфляції, коливань цін на ресурси та частих нововведень  у податковому законодавстві, які  впливають на розподіл доходу. В  цій ситуації на деяких підприємствах  з високими темпами обіговості коштів (задіяних переважно у секторі роздрібної торгівлі та наданні послуг) доцільним було б здійснення горизонтального аналізу з врахуванням не щоквартальних, а щомісячних змін показників у статтях балансу підприємства.

Велике значення для оцінки фінансового стану має також  вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу, що дає представлення  фінансового звіту у вигляді  відносних показників. Мета вертикального  аналізу полягає в розрахунку питомої ваги окремих статей у  підсумку балансу й оцінці його змін. За допомогою вертикального аналізу  можна проводити міжгосподарські  порівняння підприємств, а відносні показники згладжують негативний вплив  інфляційних процесів.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їхній основі будується порівняльний аналітичний баланс. У порівняльному  балансі відображаються лише основні  розділи активу і пасиву балансу. Він характеризує як структуру звітної  бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників.

Таким чином, співставляючи структури змін в активі і пасиві, можна зробити висновки про те, через які джерела, в основному, відбувся притік нових коштів і в які активи ці нові кошти вкладені. Сама по собі структура майна і навіть її динаміка не дає відповідь на питання, наскільки вигідно для інвестора вкладання грошей у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність можливостей для погашення боргів.

 

2. . Оцінка ліквідності підприємства

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього  терміну. Підприємство, оборотний капітал  якого складається переважно  з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з  підприємством, оборотний капітал  якого складається переважно  з запасів [9].

Всі активи підприємства в  залежності від ступеня ліквідності, тобто  швидкості перетворення в  кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).
2. Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом  12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.
3. Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.
4. Важкореалізовані активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".

Перші три групи активів  протягом всього господарського періоду  можуть постійно змінюватися і відносяться  до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж  всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення  зобов'язань групуються наступним  чином:

1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).
2. Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.
3. Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".
4. Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний капітал".

Короткострокові і довгострокові  зобов'язання, разом  узяті, називають  зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові  зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня  ліквідності підприємства необхідно  провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань  підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну  погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності  балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається  абсолютно  ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 > П1

А2 > П2 (1.3)

А3 > П3

А4 < П4

Якщо виконуються перші  три нерівності, тобто поточні  активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується  остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто  дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.

Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про  те, що ліквідність балансу в тій  чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній  групі активів компенсується  їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній  величині, оскільки в реальній платіжній  ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних  коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання [9].

Загальну оцінку платоспроможності  дає коефіцієнт покриття, який в  економічній літературі також називають  коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в  такий спосіб:

                   _(1.4)

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою  поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць  поточних активів припадає на 1 грошову  одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього  показника рівний 2,0.

Коефіцієнт покриття є  дуже укрупненим показником, внаслідок  чого в ньому не відображається ступінь  ліквідності окремих елементів  оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним  коефіцієнтом покриття і показує  яка частина поточних активів  з відрахуванням запасів і  дебіторської заборгованості, платежі  по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:

(1.5)

                                             

Для підприємств України  рекомендована величина цього коефіцієнта  коливається у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно  високою через невиправдане зростання  дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності  визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань  і розраховується  за формулою:

(1.6)

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і  показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.

Показники ліквідності важливі  не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності  – для постачальників сировини і  матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності  – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій  і облігацій підприємства.