Особливості розвитку ринку похідних фінансових інструментів в Україні

План

Вступ

Розділ 1. Значення та роль ринку деривативів у розвитку економіки країни

1.1.  Визначення, суть та види похідних фінансових інструментів.

2.2. Інфраструктура  ринку деривативів.

3.3. Механізм  регулювання ринку деривативів.

Розділ 2. Особливості  розвитку ринку похідних фінансових інструментів в Україні.

2.1. Тенденції  розвитку ринку деривативів в  Україні.

2.2. Вплив факторів на розвиток ринку похідних фінансових інструментів в Україні.

2.3. Стан інституційного забезпечення механізму функціонування ринку деривативів в Україні.

Розділ 3. Перспективи  розвитку ринку деривативів в  Україні.

3.1. Зарубіжний  досвід розвитку ринку похідних  фінансових інструментів.

3.2. Шляхи удосконалення  ринку деривативів в Україні. 
 
Вступ. 

Пізнання ринку  як економічної категорії неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів з яких він складається і які знаходяться у постійному взаємозв’язку і взаємозалежності. Так, фінансовий ринок виражає економічні відносини між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції з приводу реалізації фінансових активів. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою економіки у фінансових ресурсах. На фінансовому ринку діють закони попиту і пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх економічних суб’єктів відповідно до умов ринкової економіки. У більшості розвинених країн оптимальна структура національних фінансових ринків визначається за терміном реалізації майнових прав (боргових зобов’язань) і за групою фінансових активів (видом фінансових інструментів).

В Україні, де ринок  цінних паперів і фондовий ринок, як структурні складові фінансового ринку, створюються з фрагментів, що представляють законодавство і практику різних країн, питання про сутність й визначення похідних цінних паперів постає особливо гостро. Причинами цього є формальне визначення цінних паперів, а також своєрідне становлення і розвиток цих ринків з урахуванням сучасної національної специфіки української економіки.[1]

 

Розділ 1. Значення та роль ринку деривативів у розвитку економіки країни

1.1. Визначення, суть та види похідних фінансових  інструментів.

Похідні фінансові інструменти, або деривативи, — це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями — юридичними документами, в яких обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.

Ф'ючерсні, форвардні  та опціонні угоди можна розглядати як такі, що мають спільну основу. Всі вони пов'язані з купівлею-продажем певного активу у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною. Ця ціна має назву форвардної ціни на відміну від ціни продажу активу на реальному ринку в даний момент часу, як називають поточною ринковою ціною, ціною грошового ринку або ціною спот.

Одні зі строкових  угод є обов'язковими до виконання, інші дають право виконати чи но виконати угоду. Одні орієнтовані па поставку активу, покладеного в основу угоди, інші практично ніколи не закінчуються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно па біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. Причому біржові строкові контракти передбачають дострокове й односторонне припинення зобов'язань через укладання угоди, протилежної за напрямом операції відповідному строковому контракту.

Основною причиною появи  та розвитку ринку строкових угод було бажання виробників та покупців продукції зменшити вплив небажаних  цінових змін на результати проведення майбутніх операцій з купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реальному ринку.

Використання строкових  угод дає змогу учасникам ринку  зменшити ступінь ризику майбутніх  операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від таких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхується за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції — від можливого зростання ціп па момент купівлі даної продукції на ринку.

Таке страхування від  можливої несприятливої зміни цін  на цей актив на реальному ринку  за допомогою проведения операцій на ринку строкових угод називають хеджуванням. Причому стратегії хеджування за допомогою різних строкових угод різні.

Розрізняють довге та коротке хеджування. Якщо учасник  ринку придбав з метою страхування  від небажаної зміни цін на ринку строковий контракт на купівлю  певного активу, то вважають, що він здійснює хеджування купівлею, або довге хеджування. Якщо учасник ринку придбав контракт на продаж певного активу, то кажуть, що він здійснює хеджування продажем, або коротке хеджування. Вважають, що покупці мають підвищувальні тенденції, а продавці понижувальні. Тих, хто грає на підвищення ціп, називають "биками", а тих, хто на пониження, — "ведмедями".

Коротке хеджування використовують власники активу для страхування  від можливого падіння цін  на цей актив, якщо такий актив  потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування використовують майбутні покупці для страхування від небажаного зростання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними па ринку.

Під небажаними ціновими змінами на ринку можна розуміти зміни цін на широке коло фінансових, матеріальних активів, а також зміни різноманітних інструментів та індикаторів фінансового ринку. Це можуть бути зміни ціп на продукцію, акції, зміни процентних ставок, валютних курсів тощо. Тому можна стверджувати, що ринок строкових угод е ефективним механізмом страхування від ціпового, процентного, валютного та інших фінансових ризиків.

На строковому ринку  операції провадяться в основному  реальними власниками активів і  фінансовими посередниками. Власники активів займаються ходжуванням, тобто укладають строкові угоди з метою страхування від можливих ціпових змін на реальному ринку. Фінансові посередники рідко бувають зацікавлені в реальному володінні товарами чи фінансовими активами, що покладені в основу строкових контрактів, їх метою є отримання спекулятивного прибутку від різниці в цінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних учасників строкового ринку називають хеджерами, а інших спекулянтами.

У цілому ринок строкових  угод не тільки слугує ефективним механізмом страхування цінових ризиків, а й є високодохідним об'єктом інвестування вільних фінансових ресурсів.

Великого розвитку ринок  строкових угод набув на міжнародному та розвинених національних фінансових ринках. Причому ринки строкових  угод більшою мірою розвинулись  на ринках з більш мінливими цінами та процентними ставками. Збільшення мінливості процентних ставок не треба ототожнювати з інфляційними процесами або дефляцією. При досить рухливих процентних ставках у різних учасників ринку існують різні прогнози щодо майбутнього розвитку подій, що дає їм змогу укладати велику кількість угод протилежного характеру. Розвиток інфляційних процесів породжує однакові очікування і прогнози у різних учасників ринку, що не сприяє укладанню строкових угод.

 

1.2. Інфраструктура ринку деривативів

Економіка України розвивається з інноваційним та інтеграційним пріоритетами. Налагодження ефективного механізму функціонування інноваційної інфраструктури є дуже важливим для вітчизняної економіки.

Ринок деривативів, що є частиною світового фінансового ринку, дозволяє збаланссувати міжнародний рух капіталу та зменшити ступінь існуючих ризиків. В сучасних умовах глоблізаційних процесів корисним буде центральноєвропейський досвід розвитку ринку деривативів.

В регіоні Центральної  та Східної Європи функціонує централізована депозитарна система, що забезпечує консолідацію біржової торгівлі. Операції на біржовому ринку більш стандартизовані, мають розвинену міжбіржову систему електронного звязку та високу злагодженість розрахункових механізмів. На сучасному етапі здійснюється активний перехід на електронні торги, що надає можливість брати в них участь з будь-якого місьця пербування, не користуючись послугами брокерів.[3] 

Ринки країн  Центральної та Східної Європи характеризуються наступним: 

-важлива роль належить державі , яка виступає і як регулятор (для підвищення ліквідності ринку), і як учасник ринку; 

-створення умов  для активної участі не лише інституційних інвесторів, а й домогосподарств на ринку, завдяки чому підтримується попит на ресурси;  

-опорою функціонування ринку є грунтовна законодавча база, що забепечує гарантію захисту прав його учасників.

Саме завдяки  даним чинникам ринок деривативів  ЦСЄ почав жваво розвиватись.  До альянсу  фондових бірж  Центрально-Схдної Європи , що остаточно сформувався у 2008 році,   належать: Будапештська, Віденська, Празька таЛюблянська фондові біржі. Вони об’єднані брендом “СЕЕ Stock Exchange Group” (офіційно з 3 вересня 2009 року). Така політика дозволяє утвердити позиції бірж та вивести на новий рівень розвитку.[4]

В Україні функціонування ринку строкових контрактів супроводжується  деякими негативними тенденціями, зокрема:  

-наявність великої  кількості правопорушень і зловживань, зумовлний недостатнім рівнем  контролю та регулювання; 

-неналежний  рівень проінформованості учасників та відсутність їх правового захисту; 

-відсуня єдина  система државного нагляду та  контролю. 

Як наслідок - повільний розвиток торгівлі на організованих ринках та невиконання основних функцій та завдань фінансового ринку. 

Використовуючи надбання зарубіжного досвіду та враховуючи особливості функціонування вітчизняної економіки, для забезпечення ефективної діяльностістрокового ринку в Україні необхідно застосувати чимало заходів, основні з яких: 

-удосконалення  та впорядкування законодавчої бази; 

-посилення контролю(нагляду)  з боку держави; 

-забезпечення  збалансованості держвного регулювання  та механізмів саморегулювання; 

-створення умов  для належного рівня достовірного  інформування учасників ринку.[3]

Важливим фактором, яий визначає характер ринку деривативів є його інфраструктура.

 

Інституційна  інфраструктура включає елементи, що забезпечують можливість функціонування ринку деривативів: посередники, інформаційно-технічні технології, депозитарні, реєстраційні структури ринку цінних паперів, фінансово аудиторські та консультаційні суб’єкти.

Законодавча –  складається з виконавчих органів  державної влади, які відповідають за організацію та функціонування ринку  деривативів.

Правова – охоплює  увесь спектр взаємовідносин та норм між учасниками ринку як по горизонталі, так і по вертикалі. Система нормативних актів покликана забезпечити ефективне, швидке, усіма визнане вирішення проблемних ситуацій між учасниками ринку деривативів.

Саме існування  такої інфраструктури забезпечить такі чотири умови:

1) Дотримання  прав власності, та прав контрагентів.

2) Вільний доступ  усіх зацікавлених до інформації  про ринок цінних паперів та  гласність проведення угод з  ними.

3) Захищеність від настання нещасних подій посередників та інвесторів. Держава повинна захищати інвесторів від недобросовісних емітентів та надання недостовірної інформації.

4)  Захист  від фінансового краху посередників  та ринкових інститутів, таких  як розрахункові палати. Врегулювання  відносин між посередниками забезпечує також певний ступінь стабільності ринку, сприяє зменшенню кількості затримок у виконанні посередницьких контрактів, та в перспективі звести до зменшення  кількості банкрутств.

 

1.3. Механізм регулювання ринку деривативів

 

Саме регулювання  ринку похідних фінансових інструментів проводиться через призму нормативної бази, яка в свою чергу будується на трьох рівнях:

 

 

Отже, перший рівень – це вищи нормативні акти (перший і  найвищий рівень нормативного регулювання) – Закони України.

До другого  рівня відносяться нормативні акти міністерств та відомств.

Третій рівень становлять інструкції, методики, положення, що розробляються самими учасниками ринку.

Лише за наявності  правової бази на всіх трьох рівнях існує можливість забезпечити ефективне  функціонування системи регулювання ринку. Найважливішими вимогами до нормативно–правової бази є :

• Доступність;
• Несуперечливість;
• Неможливість подвійного тлумачення одного і того ж твердження.