Вступ

    Система ринкових відносин об’єктивно зумовлює існування ризику в усіх сферах господарської  діяльності. Ринкове середовище вносить  в діяльність підприємств елементи невизначеності і поширює «асортимент» ризикових ситуацій, які виникають  при присутності конкретних умов та обставин. Ризикові ситуації формують умови для існування і реалізації економічного ризику, з яким в процесі  своєї діяльності зіштовхуються  практично усі підприємства. Відсутність  повної інформації, існування протидіючих  тенденцій, елементи випадковості та інші нові економічні умови господарювання обумовлюють важкопрогнозованість процесу управління, оскільки більшість  управлінських рішень підприємства приймається в умовах невизначеності та економічного ризику. 

    Щоб вижити за цих складних умов підприємствам  необхідно приймати нетрадиційні та сміливі рішення, але це теж підвищує ступінь економічного ризику. При  означених обставинах підприємствам  потрібно не уникати ризику, а вміти  правильно оцінювати його ступінь  і безпосередньо управляти ним  з метою обмеження. Підприємствам  необхідні своєчасне врахування чинників ризику при прийнятті управлінських  рішень; кваліфікована організація  процесу управління ризиковою ситуацією, що спрямована на забезпечення адаптації  діяльності підприємства до мінливих умов зовнішнього та внутрішнього середовища. Стратегія управління ризиковою  ситуацією залежить від специфічних  ризиків, які можуть виникати в процесі  діяльності підприємства, можливості правильно оцінити конкретну  ризикову ситуацію, знайти оптимальний  варіант виходу з неї, враховуючи наявні у розпорядженні підприємства ресурси.

    По суті своїй процес управління комерційною організацією являє собою послідовність економічних і соціальних виборів, кожний з яких запускає визначені фінансові й організаційні механізми, що мають істотний вплив для даного бізнесу, які знижують або підвищують її ризикову позицію при досягненні тієї норми прибутку, що виявляється доступною в умовах конкретної соціально-економічний ситуації. Основна мета управління ризиками – їх мінімізація з метою уникнення або часткового зменшення можливих фінансових втрат від дії ризиків.

    Розділ 1. Сутність невизначеності та ризику 

1.1 Поняття невизначеності та ризику

    Поняття ризику пов'язується з усвідомленням  небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку.

    На  сьогодні немає однозначного розуміння  сутності ризику. Під ним розуміють, зокрема, багатоаспектність цього  явища, практично повним ігноруванням його нашим господарським законодавством у реальній економічній практиці й управлінській діяльності. Крім того, ризик – це складне явище, що має безліч незбіжних, а іноді  протилежних реальних основ. Це обумовлює  можливість існування декількох  визначень понять ризику з різних точок зору. Розглянемо ряд визначень  ризику, що даються вітчизняними і  закордонними авторами:

    Ризик – потенційна, чисельно вимірна  можливість втрати. Поняттям ризику характеризується невизначеність, зв'язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту  несприятливих ситуацій і наслідків.

    Ризик – імовірність виникнення втрат, збитків, недонадходжень планованих доходів, прибутку.

    Ризик – це невизначеність наших фінансових результатів у майбутньому.

    Ризик – це вартісне вираження ймовірної  події, що веде до втрат.

    Ризик – шанс несприятливого результату, небезпека, погроза втрат і ушкоджень.

    Ризик – імовірність втрати цінностей (фінансових, матеріальних товарних ресурсів) у результаті діяльності, якщо обстановка й умови проведення діяльності будуть мінятися в напрямку, відмінному від  передбаченого планами і розрахунками.

      Стан  невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень. Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб'єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосування, а тому його зміст потребує об'єктивного визначення. Отже, потрібний перехід від суб'єктивно сприйманої непевності, випадковості до об'єктивного поняття ризику, що на ній базується. Єдиний спосіб такого переходу — оцінити непевність (випадковість) кількісними методами, надавши їй реальних числових значень. Звідси випливає: ризиком буде визнано лише таку невизначеність, яку можна оцінити кількісно.

      Дати  найточнішу кількісну оцінку невизначених величин можна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту характерну особливість, що вона одночасно як два необхідні компоненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:

      1) частоту настання події щодо  місця та часу;

      2) розмір збитку, тобто абсолютну  величину від'ємного відхилення фактичного результату від очікуваного.

    Ризик виникає внаслідок специфіки й особливостей ринкових і регулюючих механізмів, у тому числі певної свободи дій суб'єктів ринку, впливу факторів навколишнього середовища (його економічної, політичної, правової, технологічної, соціальної, екологічної та інших складових), суб'єктивних особливостей осіб, що приймають рішення тощо.

    Ризик має місце тільки там, де може бути як мінімум два сценарії розвитку подій, відповідно - два і більше можливих альтернативних результатів. У ситуації, коли можливий тільки один результат, незалежно від того чи йде мова про втрати чи придбання, ризику немає, оскільки альтернатив немає.

    Невизначеність  і породжений нею ризик є невід'ємною  частиною практично всіх прийнятих рішень в економіці та бізнесі. Вони існують об'єктивно, незалежно від того, приймають їх до уваги, чи ігнорують. І, як показує досвід, у наш час без урахування невизначеності та ризику вже не обійтися. їхнє ігнорування може стати гальмом розвитку конкретних суб'єктів господарської діяльності і всієї національної економіки.

    Наслідком ризику є те, що прийняті рішення часто виявляються помилковими; вигоди - скромнішими, а витрати - більшими, ніж очікували. За помилки доводиться платити. Доводиться платити і за те, щоб застрахувати себе від помилок. Це є справедливим для всіх суб'єктів господарської діяльності - споживачів і виробників, покупців і продавців, і стає серйозним бар’єром на шляху до ефективного ринку, призводить до значних витрат сил, засобів, часу й енергії, неоптимального розподілу наявних ресурсів.

    Більшість господарських (підприємницьких) рішень, наслідки яких проявляться в майбутньому, мають невизначений результат. Особливо значний ризик властивий інноваційній діяльності. Наприклад, новий (модернізований) товар вже в ході виробництва може виявитися непотрібним, тоді як на момент рішення про його розробку і виробництво, що спиралося на результати аналізу кон'юнктури ринку, потреб і запитів споживачів, напрямків і темпів розвитку НТП тощо, уявлялося, що попит на нього буде стійким. Ризик може виявлятися й у тім, що на даному ринку або його ділянці новий товар може бути і не реалізований у тих обсягах, які були розраховані за результатами маркетингових досліджень. Приймаючи рішення про проведення великомасштабної рекламної кампанії нової продукції, як правило, не можна бути цілком упевненим у її ефективності. Так само, як і вибираючи варіанти цінової стратегії для проникнення на нові ринки, не можна з повною впевненістю стверджувати, що підприємство очікує успіх, оскільки конкуренти можуть відповісти адекватними діями. Як наслідок цих ситуацій - можливість понесений збитків або недоодержання доходу.

    Однак, ризик варто розглядати і як рушійну силу підприємництва, можливість досягнення успіху тими, хто здатний ризикнути. Як показує вітчизняний і зарубіжний досвід, більшість з успішно працюючих підприємств зобов'язані своїми успіхами розробці і виведенню на ринок нових товарів, упровадженню нових методів виробництва і збуту, проникненню на нові ринки, хоча це і пов'язано з ризиком. Бездіяльність же в сфері бізнесу пов'язана з ризиком невикористаних можливостей.

    Найчастіше  доводиться вибирати ступінь ризику. У які галузі доцільніше направляти інвестиції? На які сегменти ринку слід, у першу чергу, орієнтуватися? Де краще працювати - на великому підприємстві, яке тривалий час працює на ринку де забезпеченість роботою надійна, але обмежені можливості просування по службі, чи на новому підприємстві, що дає меншу гарантію зайнятості, але великі можливості для росту? Щоб відповісти на подібні питання, необхідно спочатку кількісно визначити ризик, щоб порівняти ступінь ризику альтернативних варіантів.

    Проблема  ризику займає важливе місце в  обґрунтуванні варіантів господарських  рішень, як пов'язаних з активною діяльністю, так і з пасивною поведінкою. Розумність поведінки при прийнятті тих чи інших господарських рішень полягає в тім, щоб не ігнорувати невизначеність і ризик, діючи за принципом фіктивного зниження невизначеності (чим більша не-визначеність, тим більшою мірою формулюється однозначність висновку про наслідки рішення), а належним чином їх враховувати й обґрунтовано розробляти заходи, спрямовані на їхнє запобігання, зниження чи компенсацію. Тому виникає об'єктивна необхідність у кількісній оцінці величини ризику і пов'язаних з ним втрат, оцінці частки кожного з факторів ризику в загальній сумі втрат.  
 

1.2 Фактори невизначеності і ризику

    Виділяють наступні групи причин виникнення невизначеності і спричиненого нею ризику:

• індертермінованість багатьох процесів і явищ, які впливають на економіку (НТП, стихійні лиха, поведінка конкурентів і споживачів);
• неповнота, неточність і суперечливість інформації, які викликані як технічними утрудненнями при її одержанні й обробці, так і суто економічними причинами - занадто великими витратами на одержання інформації, що перевищують можливі вигоди від володіння нею;
• нерівний ступінь поінформованості учасників ринкових угод, наприклад, продавців і покупців, про предмет і умови угод (асиметрія інформації);
• багатокритеріальність і конфліктність в оцінці рішень,коли доводиться свідомо йти на компроміси, наприклад, приформуванні системи товароруху доводиться йти на компроміс між швидкістю обробки замовлень і витратами на підтримку запасів готової продукції.

    Усі фактори, що визначають ступінь ризику, поділяють на дві групи - об'єктивні  або зовнішні і суб'єктивні або  внутрішні.

    До  об'єктивних належать фактори, які не залежать безпосередньо від конкретного підприємства. Конкретне підприємство повинне будувати свою діяльність таким чином, щоб згладжувати їхній деструктивний вплив і використовувати виникаючі сприятливі можливості.

    У свою чергу, об'єктивні або зовнішні фактори ризику поділяють на фактори  безпосереднього впливу і фактори  опосередкованого впливу.

    До факторів безпосереднього впливу належать:

• законодавчі і нормативно-правові акти, які регулюють господарську і підприємницьку діяльність;
• бюджетна, фінансово-кредитна та податкова системи;
• дії органів влади;
• дії економічних контрагентів (постачальників, споживачів, торговельних і збутових посередників тощо);
• конкуренція;
• дії криміналитету тощо.

    До факторів опосередкованого впливу належать:

• політична, економічна, демографічна, соціальна ситуації та їхні зміни;
• стихійні лиха;
• міжнародні економічні зв'язки та торгівля;
• НТП.

    До  суб'єктивних належать фактори, які характеризують безпосередньо конкретне підприємство:

• стратегія розвитку;
• маркетинг;
• виробничі потужності;
• технології;
• кадри та мотивація;
• якість продукції;
• система управління.

    Виділені  групи факторів ризику мають спільні  елементи, що тісно взаємодіють один з одним. Тому розглядати ці дві групи  факторів слід разом у їхньому  логічному взаємозв'язку.  
 

    1.3 Класифікація ризиків

    Ризики  класифікують за різними ознаками з  використанням різних підходів, єдиної загальновизнаної класифікації ризиків  немає. Розглянемо ряд найбільш відомих класифікацій.