Оцінка факторингових послуг та шляхи їх розвитку в Україні

5.  поліпшення ділового іміджу та платоспроможності через можливість проведення своєчасних розрахунків зі своїми кредиторами;

6.  зміцнення ринкової позиції;

7.  відсутність застави;

8.  гарантована відсутність іммобілізації оборотних коштів у дебіторську заборгованість.

Основними конкурентними перевагами факторингу для покупців є:

1.  можливість проведення розрахунків із постачальниками з відстрочкою платежу після реалізації товару (робіт, послуг) кінцевому споживачу;

2.  можливість користування товарним кредитом, а тому відсутність необхідності в кредиті банку;

3.  можливість збільшення обсягів закупівель із відстрочкою платежу.

Основними перевагами факторингу для банку (фактора) є (за Ю. С. Скакальським):

•  посилення ділових відносин із клієнтами через пропозицію додаткової конкурентоспроможної послуги;

•   додаткова можливість збільшення клієнтської бази за допомогою залучення на обслуговування платоспроможних покупців (дебіторів)
постачальника;

•  збільшення ресурсної бази банку через збільшення у постачальників (клієнтів) обсягів грошових надходжень на поточні рахунки внаслідок збільшення обсягів їх поставок;

•      диверсифікація кредитного ризику між покупцями (дебіторами);

•      можливість для банку отримати додаткові джерела доходів;

•      зменшення обсягів резервування за факторингом порівняно з кредитними операціями.

              Таблиця 1.1

Функції, що виконують факторингові послуги[10]

Підсумовуючи, варто зазначити, що цей фінансовий інструмент має значно більше плюсів, ніж мінусів, особливо це стосується торгових підприємств, де питання достатності оборотних коштів стоїть дуже гостро. Багато таких підприємств вирішує дилему, коли хочеться залучити нових покупців, стимулюючи їх вигідними умовами товарного кредиту та підтримувати рівень оборотних коштів на належному рівні. У цій ситуації факторинг — оптимальне рішення. Це також стосується і потужних виробників, де проблема реалізації стоїть на першому плані.

Проаналізуємо перешкоди для поширення факторингу в нашій країні. Насамперед, це неврегульованість законодавчої та нормативної бази; в Україні відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював факторингову діяльність. Запровадження факторингу утруднюється також і прийнятою практикою ведення торгово-збутових операцій, яка передбачає, як вже згадувалося, передплату та майже повну відсутність комерційного кредиту. Важливу роль відіграє й обізнаність менеджерів, економістів та керівників з факторингом як економічним інструментом. Саме сучасна підготовка спеціалістів та фахівців українських підприємств повинна розкрити їм ефективні методи управління підприємством, які є загальноприйнятими в міжнародній практиці, серед яких і факторинг. Крім того, серед причин недостатньої розвиненості факторингових послуг у нашій країні досить часто зазначають відсутність економічного аналізу розрахунку, дієвого контролю за якістю обслуговування та практичного досвіду ведення факторингових операцій [1].

Використання факторингу не лише дає змогу підприємству уникнути кризових явищ, а й сприятиме подальшому розвитку підприємства, отриманню великих прибутків та збільшенню ринкової вартості підприємства.

2. ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ФАКТОРИНГОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої в 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом в тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, раніше всього обліку реалізації;

3) інкасування його заборгованості;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

Разом з тим до факторингу відносять і облік рахунків-фактур - операцію, що задовольняє лише одному, першій з вказаних ознак.

Фінансові інститути, які надають факторингові послуги називаються фактор-фірмами. Вони створюються найбільшими банками (або самі банки виконують функції фактор-фірм), що забезпечує високу надійність факторингових операцій і мінімальні витрати для клієнтів.

У операції факторингу звичайно беруть участь три особи: чинник (банк) - покупець вимоги, первинний кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу.

Операція факторингу полягає у тому, що факторинговий відділ банку купує боргові вимоги (рахунки фактури) клієнта на умовах негайної оплати до 80%  вартості відфактурованих поставлянь і сплати решти частини, за вирахуванням відсотка за кредит і комісійних платежів, в строго обумовлені терміни незалежно від надходження виручки від дебіторів. Якщо боржник не оплачує в строк рахунку факторингу, то виплати замість нього здійснює факторинговий відділ.

Факторинговому обслуговуванню не підлягають:

• підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких виражається невеликою сумою;

• підприємства, що займаються виробництвом нестандартної або вузько - спеціалізованої продукції;

• будівельні і інші фірми, що працюють з субпідрядниками;

• підприємства, що реалізовують свою продукцію на умовах після продажного обслуговування, практикують компенсаційні (бартерні) операції;

• підприємства, що укладають з своїми клієнтами довгострокові контракти і виставляють рахунки після закінчення певних етапів робіт або до здійснення поставок (авансові платежі).

Факторингові операції також не виробляються за борговими зобов'язаннями фізичних осіб, філіалів або відділень підприємства. Подібні обмеження обумовлені тим, що у вказаних випадках факторингової компанії достатньо важко оцінити кредитний ризик або невигідно брати на себе підвищений об'єм робіт, а також додатковий ризик, що виникає при переуступці таких вимог, оплата яких може бути не вироблена в строк унаслідок невиконання постачальником яких-небудь своїх договірних зобов'язань.

Крім цього, постачальник повинен виробляти товари або надавати послуги високої якості, мати перспективи швидкого розширення виробництва і збільшення прибутку (тільки в цьому випадку підприємству вигідно оплачуватиме достатньо високу вартість послуг факторингової компанії) і суто тимчасові причини браку грошових коштів — через невчасне погашення боргів дебіторами, а також недостатнього рівня прибули, надмірних товарних запасів і труднощів, зв'язаних виробничим процесом.

На практиці фінансові інститути, що надають факторингові послуги, (фактори-фірми) створюються найбільшими банками (або спеціалізовані факторингові підрозділи банків виконують функції факторів-фірм), що забезпечує високу надійність факторингових угод і мінімальні витрати для клієнтів.

Таблиця 2.1

Характеристика суб’єктів факторигових послуг

Схема факторингу виглядає досить просто (рис. 2.1). Постачальник відвантажує продукцію покупцеві на умовах відстрочення платежу. Накладні передаються у факторингову компанію. Вона у свою чергу платить компанії по накладним за відвантажений товар від 50% до 90% боргу покупця (розмір цієї суми залежить від величини операції, тривалості відстрочення оплати, ризиків, пов'язаних з роботою клієнта, і кількості відвантажуваного товару). Пізніше покупець переводить на рахунок факторингової компанії гроші у розмірі вартості товарів, поставлених компанією на умовах відстрочення платежу. Після цього факторингова компанія переводить залишок суми постачальникові [5, ст. 72].

Рис. 2.1. Схема роботи факторингу

Розглянемо схему взаємодії постачальника, покупця і факторингової компанії на числовому прикладі. Постачальник переуступає факторинговій компанії грошові вимоги до своїх клієнтів на суму 1000 грн. Згідно з угодою, факторингова компанія після надання документів, підтверджуючих виконання зобов'язань постачальника перед покупцями (постачання товарів або надання послуг), перечислює постачальникові перший платіж, наприклад, у розмірі 80% від суми перезданих грошових вимог, мінус комісія, наприклад, у розмірі 3%. Таким чином, постачальник отримує 770 грн (1000*0,8-1000*0,03). Суму (200 грн), що залишилася, факторингова компанія перераховує на рахунок постачальника після отримання грошей від покупців.

Комісія, яку стягує факторингова компанія, зазвичай включає:

1) відсоток від обороту постачальника;

2) фіксований збір за обробку документів по кожній доставці;

3) відсоток за користування грошовими ресурсами (повністю відноситься на собівартість продукції);

4) крім цього факторингова компанія може стягувати і інші платежі, наприклад, за кожен день прострочення платежу покупцями.

3. КОНКУРЕНТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ НАДАННЯ ФАКТОРИНГОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ ЗА 2000-2011РР.

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку та створення конкурентоспроможної економіки є сьогодні найважливішими завдан­нями українського уряду. їх вирішення не можливе без модернізації ви­робничого потенціалу підприємств, без забезпечення їх фінансової під­тримки. Хронічний дефіцит оборотних коштів у реальному секторі еко­номіки України гальмує розвиток інноваційних технологій у сфері ви­робництва та знижує конкурентоспроможність продукції вітчизняних підприємств на внутрішньому та зовнішньому ринках. Держава повинна заохочувати розвиток виробничого сектору шляхом зміцнення фінансо­вого потенціалу підприємств на національному ринку, тим самим виводячи їх на траєкторію економічного зростання.

Для розвитку і навіть звичайного існування в конкурентному ринко­вому середовищі компаніям недостатньо мати якісну й конкурентоспро­можну продукцію, досконалу мережу дистрибуції або сприятливі ринко­ві умови для успішного функціонування. Каталізатором будь-якого біз­несу є гроші. Одним із найдоступніших способів отримання необхідних коштів є факторинг.

Слід зазначити, що в Україні початок становлення ринку факторин­гових послуг розпочався ще в 1988 р., коли Промбудбанк СРСР вперше використав цей інструмент на практиці. Порядок здійснення факторин­гових операцій регулювався листом Державного банку СРСР “Про поря­док здійснення операцій з поступлення постачальником банківських прав отримання платежу згідно з платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги” від 12.12.1989р.