Обязательные банковские резервы

Однією із складних проблем обов’язкового  резервування коштів є доволі жорсткий характер правового регулювання, що викликає незадоволення комерційних  банків, загострення інтересів, а  важливість питання призводить до судових справ [227; 214; 215; 216; 217] та ін. Цьому теж можна було завадити шляхом застосування певних правових інструментів. Костіна Н. І., наприклад, відмічає: "для того, щоб компенсувати комерційним банкам України втрати, які вони мають завдяки формуванню у центральному банку безпроцентних резервів, їм надаються певні пільги, наприклад, право безкоштовного здійснення платіжного обігу за допомогою Національного банку, або субвенційне рефінансування шляхом переобліку векселів тощо". Однак актами НБУ не передбачені можливості надання якихось пільг чи пом’якшення режиму обов’язкового резервування в інших формах.

4. ВИСНОВОК

Політика обов’язкового резервування має неоднакове значення для центрального банку і для підприємств, тому що, по-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. Щоб урятувати такі банки, центральному банку довелось би вживати компенсуючі заходи, наприклад посилити їх рефінансування чи збільшити купівлю цінних паперів, що буде розмивати регулятивний ефект від застосування інструменту обов'язкового резервування. Для центрального банку вигідні високі норми обов’язкового резервування, оскільки вони зменшують ліквідність банків і змушують їх звертатися до самого ж центрального банку за отриманням кредитів в порядку рефінансування. Оскільки для підприємств така ситуація є діаметрально зворотною, то доводиться говорити, що політика рефінансування і обов’язкових резервів взаємно доповнюють і в той же час суперечать одна одній. Але обов’язкові резерви мають ще одну властивість, вони є гарантією інтересів вкладників. Таким чином, обов’язкові резерви врешті-решт впливають на грошову масу в обігу. Однак різкий конфлікт інтересів примушує ще раз ставити питання про необхідність змістовного, причому зовнішнього контролю за діяльністю Національного банку України.

По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.

По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих  обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування (верх—вниз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків.

Костіна Н. І. також відмічає, що негативною рисою цього інструменту грошово-кредитної  політики є те, що невелика зміна, наприклад, зростання величини обов’язкових резервних вимог, може викликати великі зміни у пропозиції грошей за рахунок мультиплікації.

Зазначені недоліки цього інструменту  обумовили дуже обережне його використання в розвинутих країнах: норма резервування там установлюється на невеликому рівні і змінюється дуже рідко, а деякі країни взагалі відмовилися від нього. Він більш широко застосовується в країнах із перехідною економікою у випадках, коли необхідно зменшити пропозицію грошей і урівноважити кон'юнктуру ринку.

Отже, особливості обов’язкового резервування суттєво обумовлюють його використання. Він придатний для довгострокового вилучення коштів на стабільній основі і в силу цього не може бути інструментом оперативного, короткострокового регулювання, оскільки розміри норм обов’язкового резервування не можуть змінюватись часто – це є значним недоліком, який вносить дисонанс в роботу комерційних банків з кредитування господарюючих суб’єктів. Цей засіб придатний для вилучення коштів на стабільній основі на протязі тривалого часу, він потрібен для того, щоб немовби «знімати» ту частину коштів комерційних банків, яка є стабільно зайвою, але щоденно регулювати зміни у припливі та відтоці депозитів до комбанків він не може в силу своєї природи. Крім того, воно зменшує можливості кредитування для комерційних банків, а тим самим не сприяють політиці зменшення відсотків за кредитами. Тому у природі обов’язкового резервування закладено суперечливі риси, для банків він невигідний і викликає їх негативне ставлення, а в практиці роботи НБУ він має доповнюватися іншими інструментами впливу на грошовий ринок. В економічній літературі відмічається, що в багатьох країнах резервні вимоги розглядаються частіше як пасивний інструмент, що підтримує та супроводжує активніші монетарні інструменти. В багатьох країнах світу у зв’язку із цим суттєво обмежено розміри норми обов’язкових резервів. Часто вони застосовуються як інструмент антициклічного регулювання, коли розміри нормативу знижуються з метою посилення ділової активності і навпаки, підвищуються для її стримування. Якщо ж говорити в цілому, то цей інструмент грошово-кредитної політики залишається дієвим, але поступово втрачає свої позиції, оскільки його можливості із-за зазначеного вище дещо обмежені. Тому в Європейській системі центральних банків застосовується обмежена ставка – 2 %, встановлено діапазон її можливої зміни – до 10 %, а за строковими вкладами норма мінімальних резервів взагалі не встановлюється. Крім того, слід врахувати, що кошти у вигляді обов’язкових резервів у центробанку, не приносять ніяких доходів.

5. Список використаної літератури

1. Інструкція Про порядок формування комерційними банками  
   обов'язкових резервів http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v-900500-94
2. Климко Г.Н., Нестеренко В.П.Основи економічної теорії: Підручник/ Зв ркд. Г.Н.Климка, В.П. Нестеренка – 2-ге сид., перероб.і допов. – К.: Вища шк.. – Знання, 1997 – 743 с.
3. Карпенко Г. В. Кредитна діяльність вітчизняних банків та можливості їх інтеграції до світової фінансової системи // Фінанси України. — 2007. — № 2. — С. 89–96.
4. Костіна Н. І. Гроші та грошова політика. — К.: НІОС, 2001.
5. Савлук М.І., Мороз А.М., І.М. Лазепко. Гроші та кредит: підручник/За наук. ред. М.І. Савлука. – 6-те вид.,  перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2011. – 589 с.
6. Сало І. В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її роз-витку. — К.: Наук. думка, 1995.
7. Обов’язкові резерви./НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ Емісійно-кредитний департамент Про формування комерційними банками обов'язкових резервів (п.4) N 14-011/4184-9795 від 30 грудня 1998 року м.Київ/ http://zakon.nau.ua /doc/?uid=1078.7819.0
8. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку. Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.
9. Шелудько Н. М. Кредитна експансія та стійкість банківського сектора в Україні. // Фінанси України. — 2007. — № 10. — С. 148-156.