Обязательные банковские резервы

У 1995 р. до механізму  обов'язкових резервних вимог  вносяться деякі зміни. З метою  розвитку ринку державних цінних паперів Національний банк дозволяє комерційним банкам, які на той час були єдиними покупцями на цьому ринку, скорочувати суму обов'язкових резервів на суму придбаних облігацій внутрішньої державної позики. В Україні швидкими темпами розвивається ринок державних цінних паперів. Ураховуючи високий рівень дохідності облігацій, своєчасне погашення емітентом боргових зобов'язань, державні цінні папери перетворюються в один із найпривабливіших банківських активів. Усе це дало змогу Національному банку поступово відмовитися від пільг, пов'язаних з облігаціями, у формуванні резервних вимог. Одночасно Національний банк, намагаючись стимулювати інвестиційну активність банків, дозволяє їм зменшувати обов'язкові резерви на суму довгострокових інвестиційних кредитів, наданих за рахунок самостійно мобілізованих ресурсів. Проте, як показала практика, для активізації інвестиційної діяльності банків такої пільги недостатньо.

Індекс цін  споживчого ринку у 1995 р. становить 286,6 %, що визначає і відповідний рівень процентних ставок, і структуру залучених банками коштів за строками, і тривалість строків залучення коштів. Середньозважені процентні ставки комерційних банків на кінець 1995 р. становили за кредитами 105 %, а за депозитами — 49,5 %, частка строкових депозитів у національній валюті у сукупній грошовій масі дорівнювала 8,5 %, а довгострокових кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання, — 10,5 %.

Установлені для  комерційних банків пільги щодо інвестиційних  кредитів призвели навіть до деяких негативних наслідків. Зокрема, банки почали маніпулювати складом своїх кредитів, прагнучи деяку частину виданих кредитів перевести до категорії пільгових, за якою Національний банк надавав пільги з резервних вимог. Усе це спричинило значне збільшення контрольної роботи з боку Національного банку.

Згідно зі світовим досвідом основою для розвитку інвестиційних  процесів є стійке зниження інфляційних  очікувань. Проте монетарна (фінансова) стабільність не є єдиною і достатньою умовою для зростання інвестиційної активності. Вирішальна роль належить ефекту взаємодії монетарної, бюджетної, податкової та структурної політики.

Упродовж 1995—1996 рр. НБУ не вносив кардинальних змін у механізм резервних вимог. Норма залишалася на рівні 15 % від суми коштів, залучених  комерційними банками у національній валюті. Водночас із метою підтримання української валюти, підвищення привабливості заощаджень у національній валюті Національний банк поступово вводить обов'язкове резервування коштів, залучених в іноземній валюті: поступово розширюється коло залучених коштів, на які поширюються резервні вимоги, підвищується норма резервування. За депозитами в іноземній валюті дозволяється створювати резерви в іноземній валюті і зберігати на коррахунку Національного банку України в одному з банків Нідерландів.

Згідно із механізмом резервних  вимог, який було затверджено Національним банком наприкінці 1996 р., для банків з 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина  норма резервних вимог у розмірі 11 % від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Новим було й те, що банки створюють обов'язкові резерви тільки в національній валюті й зберігають їх на коррахунку в Національному банку. Формування обов'язкових резервів тільки у національній валюті спрямоване на те, щоб загальмувати небажане зростання вкладення грошей в іноземну валюту.

До прийняття  Закону України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» і до впровадження системи гарантування вкладів у  банківську практику НБУ зобов'язав комерційні банки створювати резерви коштів за вкладами фізичних осіб через придбання державних цінних паперів (ОВДП) із передаванням їх Національному банку на зберігання й блокування в депозитарії. У разі ліквідації комерційного банку кошти від реалізації (погашення) розблокованих цінних паперів спрямовуються на виплату відшкодування вкладникам ліквідованого банку. Крім того, було передбачено скорочення обов'язкових резервів частково на суму готівки в касах комерційних банків, що є загальновизнаним засобом у світовій банківській справі, адже касова готівка є чистим резервом. Формування обов'язкових резервів здійснюється в цілому за консолідованим балансом комерційного банку, що дає змогу банкам підвищити оперативність управління ресурсними потоками. З цією самою метою період регулювання було подовжено з 10 до 15 календарних днів.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками. До залучених коштів належать кошти, розміщені на депозитних, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб.

Якщо фактична середньоарифметична сума залишків коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку за звітний період буде меншою від середньоарифметичної суми залучених банком коштів у межах установленої норми обов'язкових резервів, то з банку стягується штраф. Розмір штрафу визначається залежно від суми неправомірно одержаного доходу від недозарезервованої' суми залучених коштів. У свою чергу, сума неправомірно одержаного доходу визначається на основі діючої у відповідному періоді облікової ставки Національного банку. При цьому одноденна сума недозарезервованих банком коштів помножується на одноденну облікову ставку та на кількість днів періоду регулювання.

У разі збиткової  діяльності комерційного банку або  переведення його в режим фінансового  оздоровлення до нього не може застосовуватися такий захід впливу, як стягнення штрафу в розмірі неправомірно отриманого доходу, а застосовуються інші заходи впливу передбачені законодавчими та нормативними документами

Національний  банк України в 1997 р. у складних економічних  і соціально-політичних умовах дотримувався основних орієнтирів монетарної політики, узгоджених із Міжнародним валютним фондом. У першому півріччі 1997 р. інфляція становила 5,3 % проти 24,9 % за відповідний період 1996 р. Спостерігалася поступова ревальвація гривні. У другому півріччі 1997 р. ситуація дещо змінилася. Зростання бюджетного дефіциту в умовах відсутності зовнішнього фінансування, спад активності на ринку корпоративних цінних паперів, падіння обсягів розміщення державних цінних паперів, кризові події на фінансових ринках світу спричинили падіння курсу гривні. Кабінет Міністрів і Національний банк восени 1997 р. розробили систему заходів, спрямованих на підтримання гривні. Цільова спрямованість монетарної політики НБУ — це обмеження попиту на іноземну валюту і скорочення пропозиції національних грошей. Що стосується політики резервних вимог, то вона, природно, також була підпорядкована загальній спрямованості монетарної політики центрального банку. Національний банк підвищив норму резервних вимог до 15 % від суми залучених банками коштів, зменшив частку резервів, яка може бути покрита готівкою в касах комерційних банків. Одночасно з метою активізації діяльності комерційних банків на ринку розміщення облігацій внутрішньої Державної позики їм було дозволено зараховувати облігації, куплені на первинному ринку, як виконання обов'язкових резервних вимог.

У 1998 р. ситуація на грошовому ринку України продовжувала погіршуватися. Уряд проводив недостатньо  виважену політику відносно розвитку ринку державних цінних паперів. У зв'язку з поглибленням кризи на світових грошових ринках продовжувався відплив капіталу з України. Країна не отримувала зовнішнього фінансування (кредитів МВФ і Світового банку). Наприкінці літа почалася стрімка девальвація гривні, поштовхом для якої стала криза на російському грошовому ринку.

Кабінет Міністрів  і Національний банк України вжили  ряд заходів щодо стабілізації ситуації на грошовому ринку. Зокрема, була проведена конверсія облігацій внутрішньої державної позики, встановлені нові параметри валютного коридору, внесені зміни у порядок здійснення банківських операцій, у тому числі на валютному ринку. Крім того, НБУ використовував інструменти грошово-кредитної політики з метою регулювання банківської ліквідності. Так, щоб зменшити обсяг гривневої маси на валютному ринку, НБУ підвищив у вересні норму обов'язкових резервних вимог з 15 до 16,5 % і вніс деякі зміни у механізм резервування. По-перше, НБУ зобов'язав комерційні банки тримати суму обов'язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунках не у середньому за розрахунковий період, а щоденно. По-друге, НБУ заборонив комерційним банкам зараховувати на покриття обов'язкових резервних вимог готівку в касі і облігації внутрішньої державної позики.

Метою монетарної політики НБУ на перспективу є забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні як необхідної (але не єдиної і недостатньої) умови для відновлення безінфляційного економічного зростання. Монетизація економіки, тобто насиченість економіки грошима, в майбутньому неминуче збільшуватиметься. Із зростанням попиту на гроші Національний банк поступово зменшуватиме норму резервних вимог, що сприятиме активізації кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, дасть змогу їм інтенсивніше підтримувати реальний сектор економіки.

На сьогоднішній день, основним актом, який регулює відносини у галузі обов’язкового резервування, є Положення, затверджене постановою Національного банку України16 березня 2006 р. № 91. Крім того, в самому ж Положенні встановлюється, що залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо: а) звітного періоду резервування; б) нормативів обов'язкового резервування; в) складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), до яких встановлюються нормативи обов'язкового резервування; г) обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку; д) порядку формування та зберігання коштів обов’язкового резервування на окремому рахунку в Національному банку. Про будь-які зміни в порядку визначення та формування банками обов'язкових резервів Національний банк повідомляє банкам не пізніше, ніж за 10 календарних днів до набрання ними чинності. Ця норма має на меті дотримання стабільності у нормуванні обов’язкового резервування (хоча до прийняття цього Положення цей термін становив 30 днів). Крім того, Національний банк має право окремим рішенням Правління встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов'язкових резервів.

Слід зазначити, що перераховані вище елементи обов’язкового резервування є найбільш суттєвими. Тут можна  провести деяку віддалену аналогію з податковим правом (хоча обов’язкові резерви – це не податок) за елементами оподаткування – суб’єкт, об’єкт, ставка, строки внесення платежів (якісь пільги з обов’язкового резервування не передбачені). На розмір обов’язкових резервів впливає не лише ставка, але і об’єкт резервування, а тому стабільність в обов’язковому резервуванні означає не тільки зміну ставок, але і всі зазначені елементи, перш за все – його об’єкт.

Останні сім років характеризуються послідовною політикою НБУ, спрямованою  на зменшення обсягів обов’язкових резервів та їх диференціацію за видами залучених коштів, внаслідок чого ці роки характеризуються великою кількістю щодо розмірів обов’язкових резервів. Починаючи з 2000 р. Національним банком ці ставки змінювалися 12 разів , що саме по собі ніяк не означає стабільність. За цей період розміри обов’язкового резервування зменшилась із єдиної ставки у 16 відсотків у 2000 р. до 4 відсотків для строкових коштів і вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті та 6 відсотків для коштів (вкладів) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках Звичайно, зменшення розмірів обов’язкових резервів має позитивне значення (хоча в деяких іноземних країнах ця ставка ще менша), але НБУ має усунути практику занадто частих змін до порядку обов’язкового резервування, надавши йому більшої стабільності.

Отже, розглядаючи  підсумки діяльності банківської системи  України в І півріччі 2012 року можна  побачити деякі позитивні зрушення. В той же час, по ряду параметрів українські банки виглядають скромніше, ніж до початку економічної кризи 2008-2009 рр. Таблиця 1. Ключові показники діяльності банківської системи України

Можливості  зростання є присутніми, проте  залишаються обмеженими. Темпи посткризового  відновлення банківського сектору залишаються повільними. Зокрема, спостерігається відчутна питома вага проблемних кредитів і уповільнення приросту об'єму нових кредитів. Загрозу для банківської системи України, як і раніше, представляють події на світових фінансових ринках. Проте, на відміну від попереднього року, загальні фінансові результати банківської системи в І півріччі поточного року були позитивними. Законодавчі зміни, які сталися в 2011 році, дозволили банківським установам в подальшому списувати безнадійну заборгованість.

Упродовж останніх двох років питома вага засобів від НБУ і нерезидентів в загальному об'ємі зобов'язань  банків поступово скорочується, що пояснюється як плановим погашенням позик, так і обмеженими можливостями розміщення на вітчизняному ринку валютних ресурсів, притягнених від нерезидентів(ряд міжнародних банків змінили стратегію розвитку дочірніх підрозділів в Україні з метою переорієнтації останніх на внутрішні ресурси). З початку поточного року НБУ трохи пом'якшив монетарну політику: облікова ставка знизилася до 7,5%%, знизилися ставки за кредитами "овернайт" як під забезпечення

ОВДЗ, так і  без забезпечення. З 31 травня був  понижений норматив об'єму обов'язкових  резервів, які блокуються на окремому рахунку в Національному банку(з 60% до 50%). При цьому об'єм обов'язкових резервів, який повинен зберігатися щодня на початок операційного дня на коррахунку банку в НБУ, повинен складати не менше 40%  (раніше - не менше 30%) від суми обов'язкових резервів, які сформовані за попередній звітний період.  НБУ планує також до кінця поточного року розглянути можливість відмови від практики перерахування банками обов'язкових резервів на окремий рахунок, що повинне підвищити ліквідність системі.

Незважаючи на вищесказане, з урахуванням  того, що значна частина коштів притягується на короткий термін по підвищеними ставкам, актуальною залишається проблема певного дефіциту вільних ресурсів. Це, як і в 2011 році, зумовлює підвищену активність ряду банків на внутрішньому ресурсному ринку і залученні короткострокового фондування від НБУ. Якщо загальні об'єми кредитів, які надаються на міжбанківському ринку останні півроку змінюються трохи (щомісячні об'єми)то середньозважена процентна ставка за такими кредитами збільшилася з 6,12% в січні 2012 року до 18,64% в травні і до 16,16% в липні