Облік виробничих запасів у державному підприємстві «Таврія-2» ВАТ АПФ «Таврія» Херсонської області

Приклад оприбуткування насіння і  кормів, вирощених (заготовлених) протягом року і формування їх собівартості наведено в Табл.1. Слід звернути увагу, що у разі перевищення планової собівартості над фактичною, на рах.23 утворюється  кредитове сальдо, як результат проведення операцій вибуття запасів за плановою собівартістю, в той час як оприбуткування як такого на рах.23 не відбувається, адже на дебеті цього рахунка протягом року фактичні витрати тільки накопичуються.

Що стосується кормів та насіння, придбаних  на стороні, то оприбуткування цих запасів  не відрізняється від того, як оприбутковуються усі закуплені активи: Дт 208 Кт 631.

• Витрати на заходи з підвищення родючості земель (зокрема на гіпсування та вапнування ґрунтів), плануються та обліковуються як витрати майбутніх періодів і відносяться на собівартість сільськогосподарської продукції рівними частинами протягом сівозміни. (п.3.4.)

Тобто, факти проведення заходів  з підвищення родючості земель реєструються, по мірі їх здійснення, але витратами  того періоду, в якому це відбувається, не визнаються. Це пояснюється тим, що заходи з підвищення родючості земель провадяться з метою отримання економічної вигоди в цілому за рік, в той час як в період проведення означених заходів про отримання вигод говорити зарано.

• До статті «Насіння та посадковий матеріал» включається вартість насіння та посадкового матеріалу власного виробництва і придбаного, що використані для посіву (посадки) відповідних сільськогосподарських культур та насаджень, крім молодих багаторічних насаджень. Витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сортування тощо), навантаження та транспортування його до місця посіву не включаються у вартість насіння, а відносяться на виробництво певної сільськогосподарської культури (групи культур) за відповідними статтями витрат. (п.3.8.)

Йдеться про елемент «насіння та посадковий матеріал» у собівартості вирощених сільськогосподарських культур.

• До статті «Добрива» включаються витрати на внесені в ґрунт під сільськогосподарські культури органічні (гній, торф, компост, сидеральні добрива тощо), мінеральні, бактеріальні, інші добрива та мікродобрива. Витрати на підготовку добрив, навантаження їх в транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле та внесення в ґрунт списуються на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат і в дану статтю не включаються. (п.3.10.)

Йдеться про елемент «добрива» у собівартості вирощених сільськогосподарських культур.

• До статті «Засоби захисту рослин та тварин» включаються вартість пестицидів, засобів протруювання, гербіцидів, дефоліантів та інших хімічних і біологічних засобів, які використані для боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами рослин, а також біопрепаратів та дезінфікуючих засобів, які застосовуються у тваринництві. Витрати, пов’язані з обробітком посівів сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень зазначеними засобами (крім вартості використаних матеріалів), відносяться на відповідні культури (групи культур) або на багаторічні насадження за певними статтями витрат (пальне, оплата праці тощо). (п.3.11.)

Йдеться про елемент «Засоби захисту рослин і тварин» у собівартості вирощеної продукції рослинництва і тваринництва.

• У статті «Корми» відображаються: вартість кормів власного виробництва та придбаних, витрати на їх внутрішньогосподарське переміщення з поля на постійне місце зберігання. До цієї статті також відносяться витрати на приготування кормів в кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списуються безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляються між ними пропорційно масі згодованих кормів. Частина витрат на утримання кормоцехів відноситься на вартість кормів, які передані на склад для зберігання. Витрати з транспортування кормів з місць постійного зберігання до кормоцехів (кормокухонь) або безпосередньо на ферму відноситься на відповідні статті витрат (пальне і мастильні матеріали, оплата праці тощо. У допоміжних виробництвах на цю статтю списуються корми, використані на годівлю дорослої робочої худоби. (п.3.12.)

Слід розуміти, що первісна вартість кормів (як виготовлених так і придбаних) включає не всі витрати, понесені у зв’язку їх придбанням, зберіганням та приготуванням. Виняток становлять витрати на їх транспортування до кормоцехів або на ферму. При цьому витрати на транспортування кормів з поля на склад зараховуються до первісної вартості цих запасів.

Щодо списання кормів, то в пункті вказується, що витрати кормів списується «безпосередньо на відповідні групи тварин прямо або розподіляються між ними пропорційно масі згодованих кормів». Одразу виникає запитання: Чому не на собівартість відповідної продукції тваринництва. Тому що одна й та ж тварина, як правило, дає не один, а як мінімум два види продукції: окрім харчового продукту – органічне добриво. Крім того, може статися, що корова в основному стаді, яка протягом року доїться, в кінці року здається на забій. Виходить, корова за рік дала одразу чотири види продукції: молоко, добриво, м’ясо, шкіру. Саме тому витрати на корми списують спочатку на поголів’я, і лише в кінці року – по групах отриманих видів продукції тваринництва. Один вид продукції дає лише робоча худоба. Але, замітимо, це тварина, від якої взагалі ніякої продукції не чекають, а «продукція» виходить. Отже, і її треба оцінити і взяти на облік. У розділ «Запаси» по статті «Добриво».

2. Теоретичні аспекти обліку виробничих запасів

Однією з обов’язкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) - сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливістю їх є одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

До виробничих запасів  на виробничих підприємствах надходить  сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, куповані напівфабрикати, комплектуючі вироби, тара, запасні частини та ін. На підприємствах у процесі  виробництва використовується велика кількість різних матеріалів [6].

У собівартості продукції  багатьох галузей питома вага затрат матеріалів становить 65-90 %. Тому з метою  скорочення матеріальних затрат у процесі  виробництва і втрат у відходах, зниження собівартості, ліквідації невиробничих втрат тощо необхідно вишукувати внутрішні резерви. При цьому  велике значення мають правильна  організація бухгалтерського обліку матеріалів, а також основи його побудови.

Матеріали сільськогосподарського призначення є виробничими запасами сільськогосподарського підприємства, або підприємства, що займається вирощуванням продукції сільського господарства в межах своєї звичайної діяльності.

Матеріали сільськогосподарського призначення:

• насіння та посадковий матеріал власного виробництва і придбаний
• добрива органічні, мінеральні та ін.
• засоби захисту рослин і тварин (пестициди, гербіциди, дефоліанти для рослинництва та біопрепарати і дезінфікуючі засоби для тваринництва)
• корми власного виробництва і придбані.

Для правильної організації  обліку виробничих запасів на підприємствах  потрібні складські приміщення з  відповідним обладнанням, пристосуваннями (стелажами, полицями, ящиками), вимірювальними приладами (міри, ваги). Матеріали в  складах мають розміщуватися  за секціями, а всередині останніх – за окремими групами і типосорторозмірами (на полицях, у штабелях, стелажах, засіках  тощо), аби можна було швидко їх прийняти, видати й перевірити наявність. У  місцях зберігання на кожному виді виробничих запасів прикріплюють ярлик, на якому наведено дані про місцезнаходження відповідного матеріалу.

Щоб правильно організувати облік виробничих запасів, потрібно встановити осіб, відповідальних за прийняття  і відвантаження матеріальних цінностей (завідуючих складами, комірників, експедиторів тощо), за зберігання довірених їм матеріальних цінностей, правильне і своєчасне  оформлення відповідних операцій щодо обліку матеріалів, а також скласти  список посадових осіб, яким надано право підписувати документи  на отримання і видачу зі складів  матеріалів, давати дозвіл (пропуск) на вивезення з підприємства матеріальних цінностей.

Облік виробничих запасів  здійснюється за такими напрямами [22]:

• кількісний і вартісний облік; облік заготівлі і придбання матеріалів та розрахунків з постачальниками;
• наявності і руху на складах; використання у процесі виробництва;
• продажу, реалізації матеріальних цінностей і розрахунків з покупцями.

Основою побудови обліку виробничих запасів є планово-облікова класифікація, оцінювання, документальне оформлення наявності та руху, система рахунків.

Побудова бухгалтерського  обліку виробничих запасів здійснюється за ознаками: кількісний та вартісний, і такими напрямами [19]:

• заготівлі та придбання,
• наявності та руху на складах,
• передачі у виробництво,
• продаж зайвих (невикористаних),
• інше вибуття.

У виробничому процесі  використовують велику кількість матеріалів. Вихідним моментом побудови їх обліку є класифікація. Розрізняють економічну і технічну класифікацію.

В основу економічної класифікації виробничих запасів покладено їх значення для процесу виробництва, оскільки використовувані в ньому  матеріали відіграють різну роль. Одні формують речовинну основу (субстанцію) майбутнього продукту (наприклад, яблука для виготовлення яблучного соку, метали для виготовлення обладнання тощо), інші беруть участь у процесі  виробництва, або надаючи виробам  відповідних властивостей (наприклад, фарби), або сприяючи виробничому  процесу (обтиральні, тарні та ін.).

Першу групу називають  основними матеріалами, другу –  допоміжними. Зі складу основних матеріалів виокремлюють куповані напівфабрикати.

Допоміжні матеріали поділяють  на такі групи: допоміжні матеріали, приєднувані до основних матеріалів; використовувані засобами праці (мастило  тощо); такі, що забезпечують нормальний хід процесу виробництва (паливо, тара і т. ін.); господарські матеріали  для ремонтів (запчастини), електролампи.

Використання матеріалів у процесі виробництва часто  призводить до появи відходів. Частина  з них (клітковина, кісточки на плодоконсервних  заводах, залізний лист, труби, прокат тощо на машинобудівних заводах) мають  певну цінність і використовуються ще раз як повторні матеріали або  для виготовлення продукції, або  для реалізації іншим підприємствам. Решта матеріалів є безповоротними для підприємства, і їх вважають втратами. Ці відходи оцінці не підлягають [18].

У першому випадку відходи  оцінюють, і їх вартість зменшує  витрати виробництва. У другому  – виробництво втрачає всю  вартість невикористаної частини матеріалів. При цьому воно може завдавати  шкоди навколишньому середовищу, а штрафні санкції за це є від’ємною вартістю втрат. З огляду на це необхідно впроваджувати безвідходну технологію.

Зауважимо, що у бухгалтерському  обліку, класифікація виробничих запасів  доцільна за групами (субрахунками):

Сировина і матеріали, в т. ч.: основні; допоміжні.

• куповані напівфабрикати;
• тара і тарні матеріали;
• паливо;
• будівельні матеріали, конструкції, деталі та обладнання до встановлення;
• запасні частини;
• матеріали, передані у переробку;
• матеріали сільськогосподарського призначення, в т. ч. насіння і корми тощо;
• інші матеріали.

При значній (великій) кількості  для правильного планування потреби  у виробничих запасах, раціональної організації їх обліку і контролю за використанням у виробництві, крім економічної класифікації, використовують класифікацію за технічними ознаками. Залежно від технічних ознак  матеріали класифікують (поділяють) на групи та підгрупи за найменуваннями, типом, ґатунком, розміром і т. ін. Така класифікація матеріалів відображується у розроблюваних на підприємствах номенклатура систематизованого переліку матеріалів.

Облік матеріальних цінностей  запасів організовують за назвою (видами) сировини і матеріалів, а  в межах кожного виду – за розділами, типами, групами, ґатунками і окремими найменуваннями, тобто за окремими номенклатурними номерами, одиницями  виміру кількості та якості та історичною собівартістю [28].

Усі матеріали в кінцевих розрахунках (калькуляціях, балансових узагальненнях тощо) мають бути оцінені  за їх історичною (фактичною) собівартістю придбання. Але собівартість заготовлених матеріалів може бути виявлена лише після  відображення й обліку всіх заготівельних  затрат. Документи на надходження  і затрати матеріалів, що їх передають  до бухгалтерії, потребують повсякденної обробки і відображення в тих  чи інших облікових реєстрах. Для  такого обліку потрібне попереднє розцінювання матеріалів у документах, а також  їх таксування.