Облік виробничих запасів у державному підприємстві «Таврія-2» ВАТ АПФ «Таврія» Херсонської області

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

Навчально-науковий інститут економіки та управління

 

Обліково-фінансовий факультет

 

 

Кафедра бухгалтерського  обліку

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінансовий  облік»

на тему: «Облік виробничих запасів у державному підприємстві «Таврія-2» ВАТ АПФ «Таврія» Херсонської області»

 

 

 

Виконала:

студентка гр. Б 3/

Марандюк Катерини

 

Перевірив:

________________________

 

 

 

Миколаїв – 2012 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ 5

1.1. Законодавчо-нормативні аспекти обліку виробничих запасів 5

1.2. Теоретичні аспекти обліку виробничих запасів 13

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА 20

РОЗДІЛ 3. СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕНЯ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 32

3.1. Первинний облік виробничих запасів 32

3.2. Аналітичний та синтетичний облік виробничих запасів 34

3.3. Шляхи вдосконалення обліку виробничих запасів 38

ВИСНОВКИ 42

ДОДАТКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 46

 

 

ВСТУП

Однією з обов’язкових умов здійснення процесу виробництва  є забезпечення його виробничими  запасами. Відмінною особливістю  їх є одноразове використання в процесі  виробництва, перенесення всієї  вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг). Тому контроль за збереженням матеріальних ресурсів, раціональним використанням  їх у виробництві має велике значення.

Сьогодні сільськогосподарські підприємства потребують суттєвого  реформування структури управління господарською діяльністю. При цьому  велике значення має визначення мінімальної  величини виробничих запасів на підприємствах, оскільки матеріальні витрати на цих підприємствах займають найбільшу  питому вагу.

Особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що як виробничі  запаси воно використовує значну частину  виробленої власної продукції у  вигляді кормів, насіння, а також  продукти і відходи, одержані від  переробки продукції у власному господарстві чи на стороні. Тому актуальність проблеми обліку виробничих запасів  сільськогосподарського підприємства не викликає сумніву.

Свій внесок у розвиток теорії та практики обліку і аналізу  виробничих запасів зробили такі вітчизняні вчені як: Ф.Ф. Бутинець, В.П. Завгородній, В.В. Сопко, Л.К.Сук, П.Т. Саблук, Н.В. Чебанова, М. Кухарський, В.Д.Шквір, Т.Г. Камінська, М.І.Телегунь, Н. Алпатова, В. Громов, Н. Ткаченко, І.Назаренко, Я.А. Гончарук, В.Г.Швець, М.Г. Чумаченко, С.Ф. Голов, Г.Г.Кірейцев та інші.

Метою досліджень є дослідження  особливостей обліку виробничих запасів  у сільськогосподарських підприємствах. Досягнення мети передбачало формування та вирішення наступних наукових і практичних завдань:

• дослідити економічний зміст категорій «виробничі запаси», їх склад та класифікацію;
• розглянути фінансово-економічний стан досліджуваного підприємства;
• проаналізувати чинну організацію та методику бухгалтерського обліку виробничих запасів та виявити шляхи їх вдосконалення на досліджуваному підприємстві.

Об’єктом дослідження обрано державне підприємство «Таврія-2» ВАТ АПФ «Таврія» (далі – ДП «Таврія-2» ВАТ АПФ «Таврія») Новокаховського району Херсонської області.

Предметом дослідження є методика і організація обліку виробничих запасів, її вплив на результати фінансової діяльності сільськогосподарського підприємства.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Список використаної літератури складається зі 30 найменувань.

 

РОЗДІЛ 1

ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

1. Законодавчо-нормативні аспекти обліку виробничих запасів

В бухгалтерському обліку матеріалів сільськогосподарського призначення  господарства керуються Законом  України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність» [20] та П(С)БО 2 «Баланс» [13], П(С)БО 9 «Запаси» [14], П(С)БО 15 «Дохід» [15], П(С)БО 16 «Витрати» [116], П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» [17], також Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 р. №132 [10], Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій [11], Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств й організацій [4].

Основою бухгалтерського  обліку є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» [20]. Цей закон визначає правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Цей закон поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також суб’єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до цього закону бухгалтерський облік ґрунтується на таких принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника, періодичність.

Відповідно до Плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291 для  обліку виробничих запасів призначено синтетичний рахунок 20 «Виробничі запаси», який має такі субрахунки: 201 «Сировина  і матеріали», 202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби», 203 «Паливо», 204 «Тара і тарні матеріали», 205 «Будівельні матеріали»; 206 «Матеріали, передані в переробку»; 207 «Запасні частини»; 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення»; 209 «Інші матеріали» [11].

В Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов'язань  і господарських операцій підприємств  й організацій пропонується вести  облік продукції власного виробництва, призначеної для продажу та іншого невиробничого споживання (видачі або  продажу працівникам, передачі для  інших невиробничих підрозділів  підприємства) на рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва», на цьому ж рахунку вести облік  продукції, призначеної для споживання в тваринницьких підрозділах  підприємства як корми, продукцію, яка  вирощена спеціально для відгодівлі тварин (наприклад зелену масу, корм, а також побічну продукцію  і відходи, одержані в процесі  доведення продукції до товарного  вигляду, а насіння - до садивного  матеріалу [4].

Згідно П(С)БО 9 запаси –  це активи які [14]:

• зберігаються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності (товари, готова продукція);
• перебувають у процесі виробництва з метою дальшого продажу продукту виробництва (незавершене виробництво);
• зберігаються для споживання під час виробництва продукції та надання послуг, а також для управління підприємством (сировина, основні і допоміжні матеріали).

Норми П(С)БО 9 «Запаси» не поширюються  на такі запаси:

• незавершені роботи за будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов’язані з ними;
• фінансові активи (цінні папери, що утримуються з метою продажу тощо);
• поточні біологічні активи, продукцію сільського і лісового господарства, корисні копалини, якщо вони оцінюються за чистою вартістю реалізації.

При огляді нормативно-правової бази неможливо не звернути увагу  на міжнародні стандарти бухгалтерського  обліку.

Національні стандарти з  обліку були розроблені на основі міжнародних  з врахуванням національних особливостей економіки України тому П(С)БО 9 «Запаси» має ряд спільних моментів з Міжнародними стандартами фінансової звітності 2 «Запаси» МСФ 2 «Запаси», зокрема, щодо умов визнання запасів і основних понять, пов’язаних з ними; рекомендації щодо використання методів оцінки запасів; розкриття інформації про запаси у формах фінансової звітності. Однак, поряд з цим можна виділити наступні відмінності у положеннях.

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визначається собівартість їх виробництва, яка визначається за П(С)БО 16 «Витрати». Собівартість виробництва запасів  включає витрати, що безпосередньо  пов’язані з одиницями виробництва, а саме:

• прямі матеріальні витрати (вартість сировини, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);
• прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);
• інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема амортизація, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду приміщень тощо);
• загально виробничі витрати (витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів, і нематеріальних активів загально виробничого призначення, витрати на обслуговування виробничого процесу тощо), які виникають при переробці матеріалів у готову продукцію і поділяються на:

1. постійні накладні витрати (непрямі витрати на виробництво, що залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва);

2. змінні накладні витрати (непрямі витрати на виробництво, що змінюється прямо або майже прямо пропорційно до змін обсягу діяльності) [16].

Відповідно до П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [17].

Метод ФІФО (першими відпускаються  запаси, що надійшли раніше) базується  на хронології надходження, тобто на припущенні, що одиниці запасів, які  були придбані першими, продаються чи використовуються першими, що запобігає  їх псуванню, а також, що грошова  одиниця є стабільною.

Одиниці, які залишаються  в запасах на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

Даний метод найчастіше застосовується для таких видів запасів які  повинні реалізуватися у першу  чергу, щоб уникнути збитків від  їх псування.

При постійному обліку вартість витрачених запасів розраховується виходячи з їх загальної вартості безпосередньо при витрачанні чергової партії. Собівартість проданих запасів  визначається шляхом додавання вартостей, використаних при їх збуті.

При періодичному обліку реальне  чергування надходжень і витрачань  замінюється послідовними діями: спочатку враховується усе надходження, а  потім – усе витрачання. При  цьому бухгалтер виводить підсумки з оприбуткування запасів за весь звітний період, після чого відображає вибуття необхідної кількості запасів у хронологічному порядку, від першого постачання до того постачання, в якому виникло повне вибуття запасів у звітному періоді. Вартість запасів на кінець звітного періоду визначається шляхом проведення інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду визначається як добуток кількості запасів у натуральному вираженні та ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Перевага методу ФІФО полягає  в його простоті, систематичності та об’єктивності, завдяки використанню цього методу не допускається маніпулювання даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто сприяє запобіганню можливості маніпулюванням прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно співпадає з поточною ринковою вартістю. Найкраще застосовувати Метод ФІФО в умовах незначної інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

Оцінка запасів методом  ФІФО потребує організації аналітичного обліку не тільки за видами матеріальних активів, але й за партіями постачання, якщо закупівельні ціни на них змінюються.

Отже, щоб зберегти об’єктивність оцінки запасів в умовах цінової нестабільності, вони відображаються в балансі за правилом найнижчої оцінки – у вітчизняному обліку і за чистою вартістю реалізації – в європейських країнах.

Основні положення Інструкції № 132 в частині, що стосується обліку матеріалів сільськогосподарського призначення, є такими [10]:

• Первісною вартістю запасів (кормів, насіння тощо), що виготовляються власними силами підприємства, визнається протягом року планова (нормативна) собівартість їх виробництва, яка в кінці року доводиться до рівня фактичних витрат. (п.2.11.)

В даному пункті йдеться про оцінку вибуття запасів (з виробництва  на склад) за методом нормативних  затрат. Вирощення насіння і виготовлення або заготівля кормів є сезонними  галузями сільськогосподарського виробництва, для яких характерне коливання фактичної  собівартості таких запасів протягом року. Так наприклад, різні кормові  трави дозрівають і скошуються в  різні терміни, а оприбутковуватись  повинні протягом усього часу їх збирання. Крім того, паралельно може відбуватися  споживання цих кормів і навіть продаж на сторону. Щодо насіння, то дозрівання і збір різних його видів теж відбувається протягом тривалого терміну, лише по закінченні якого буде відома його собівартість. Отже, всі ці запаси від  самого початку повинні оцінюватися  якомога наближеніше до фактичної  собівартості, яка може скластися  лише в кінці року.