Нормування оборотних коштів для створення виробничих запасів

          Рв — витрати, які включаються до собівартості продукції запланованого року та передбачені кошторисом виробництва[18]. 

     До  готової продукції належать вироби, виробництво яких завершено. Ці вироби прийняті технічним контролером  підприємства і здані на склад  або прийняті замовником, відповідно до затвердженого порядку приймання  продукції.

     Обсяги  готової продукції на складі мають  бути оптимальними щодо тривалості виробничого  циклу, умов реалізації продукції і  порядку її оплати.

     Норматив  оборотних коштів для готової  продукції (Н_гп) визначається за формулою: 

                                                     Н_гп = З · Р,                                               (1.9)

     де  3 — одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн);

           Р— норма запасу оборотних коштів для готової продукції (днів) — включає такі елементи: час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платіжних документів у банк[18]. 

     Норму оборотних активів на готову продукцію  визначають як час з моменту прийняття  готової продукції на склад до здачі розрахункових документів у банк або до сплати продукції  за акредитивом, платіжним дорученням, векселем, чеком з лімітованої чекової книжки. її встановлюють окремо для готової продукції на складі і для відвантаженої готової продукції, розрахункові документи на яку ще не здано в банк.

     Норму оборотних активів у днях щодо готової продукції, яка перебуває  на складі, визначають як мінімальний  час, необхідний для:

• комплектування і накопичення продукції до розмірів партії, відповідних замовлень або договорів, а також до обсягів транзитних норм;
• підготовки готової продукції до відвантаження (добирання, сортування, пакування тощо);
• зберігання на складі продукції, яку вивозять безпосередньо покупці за домовленістю;
• транспортування готової продукції зі складу підприємства до станції залізниці або пристані, навантаження продукції і передача її транспортним організаціям.

     Розрахунок  часу на проведення названих операцій диференційовано за окремими видами або групами продукції залежно  від умов її приймання, зберігання і  відвантаження.

     Норма з відвантаженої продукції, документи  за якою ще не здані до банку, визначається встановленими строками виписки  рахунків і платіжних документів, часом здачі документів до банку  і часом зарахування сум на рахунки підприємства.

     Визначення  потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків  для кожного елемента оборотних  коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством  з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних  коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

     Обчислений  методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини:

     1) норматив оборотних коштів за  статтями, розмір яких прямо залежить  від обсягу витрат на виробництво:  сировина, основні матеріали, покупні  напівфабрикати, допоміжні матеріали,  тара, незавершене виробництво та  готова продукція (збільшується  відповідно до темпів зростання  виробничої програми у плановому  періоді);

     2) норматив оборотних коштів, розмір  яких прямо не залежить від  зміни витрат на виробництво:  запасні частини, малоцінні і  швидкозношувані предмети, витрати  майбутніх періодів (зменшується  на 50 % від зростання виробничої  програми).

     Отримана  загальна сума нормативів зменшується  на суму коштів, що вивільняються в  результаті планового прискорення  обертання оборотних коштів[18].

     Розрахунок  сукупного нормативу оборотних  активів у цілому по підприємству дорівнює сумі нормативів з усіх елементів  оборотних засобів і визначає у підсумку загальну потребу господарюючого суб'єкта в оборотних активах.

     Мінімальна  кількість оборотних активів  на підприємстві, що забезпечується нормуванням, сприяє зміцненню платіжно-розрахункової  дисципліни, створює економічні передумови безперервного виробництва і  реалізації продукції, стійкого фінансового  стану.

     В усіх перерахованих нормативах оборотних  засобів варто враховувати потреба  підприємства в засобах не тільки для їхньої основної діяльності, але  і для виробничої інфраструктури.

     З метою мобілізації вільних засобів  і пуску їх у господарський  оборот для підприємств усіх форм власності встановлений державний  норматив на збереження засобів у  касах підприємств. Усі суми понад  цей норматив повинні здаватися  на банківський депозит[7]. 

2. ФІНАНСОВИЙ  ПЛАН 
 

     Фінансове планування – діяльність по складанню  планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих  суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. Об’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються  в процесі розподілу і перерозподілу  ВВП, а результатом – складання  різних видів фінансових планів і  прогнозів.

     Фінансовий  план – це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.

     Для складання фінансового плану  виконуються розрахунки, які вносяться  в таблиці з 2.1 до 2.14.

     Фінансовий  план починається з складання  кошторису витрат.

             Кошторис витрат − фінансовий проект, складання якого дає можливість визначити як загальну суму витрат, так і ціну одного екземпляру, виробу, примірника видання тощо.

     Витрати − зменшення економічних вигод в результаті вибуття грошових коштів або іншого майна.

     Таблиця 2.1 – Кошторис витрат на виробництво  промислового підприємства, тис. грн.

Продовження таблиці 2.1

     Щоб знайти матеріальні витрати необхідно, скласти сировину й основні матеріали, допоміжні матеріали, паливо, електроенергію, плату за спеціальне використання водяних  ресурсів та  відрахування на геологорозвідувальні роботи. Для IV кварталу розраховується аналогічно. Для того щоб знайти амортизаційні відрахування необхідно скласти таблицю 2.7. Знайдений результат вносимо в амортизаційні відрахування на плановий рік, а амортизаційні відрахування на IV квартал розраховуються як 25% від суми річної амортизації на плановий рік. Відрахування у фонди соціального страхування знаходяться за допомогою складання внесків до Пенсійного фонду, поточного соціального страхування та державного фонду сприяння зайнятості, які спочатку треба знайти.

     Згідно  з норми законодавства, чинного  на листопад 2010 року, відрахування:

     до  пенсійного фонду складають 33,2%;

     на  поточне соціальне страхування  складають 1,4%;

     до  державного фонду сприйняття зайнятості складають 1,6%.

     Пенсійний фонд − 0,332 помножити на витрати на оплату праці. Поточне соціальне страхування − 0,014 помножити на витрати на оплату праці. Державний фонд сприяння зайнятості − 0,016 помножити на витрати на оплату праці.Аналогічно розраховуємо на IV квартал.

     Для того щоб знати інші витрати необхідно скласти  оплату послуг зв’язку, плату за оренду та відсотки за кредит. Витрати на виробництво це сума матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, витрат на оплату праці, відрахувань у фонди соціального страхування, фонду захисту навколишнього середовища, фонду охорони праці підприємств та інших витрати. Для IV кварталу розрахунок робиться аналогічно. Різниця між витратами на виробництво та  списаними витратами на виробничі цілі − це витрати на валову продукцію. Аналогічно розраховуємо на IV квартал.  Зміна залишків незавершеного виробництва розраховується лише після розрахунку таблиці 2.6. Результат вносимо на IV квартал, а на плановий рік цей результат множимо на чотири (4 картала). Виробнича собівартість товарної продукції це різниця між витратами на валову продукцію та зміни залишків незавершеного виробництва. Позавиробничі витрати це 2% від виробничої собівартості товарної продукції. Тобто виробничу собівартість товарної продукції множимо на 0,02. Повна собівартість товарної продукції це сума виробничої собівартості товарної продукції та позавиробничих витрат. В основі відпускної ціни лежить собівартість продукції. Рентабельність продукції – 30% від повної собівартості товарної продукції. Щоб знайти товарну продукцію у відпускних цінах підприємства необхідно до повної собівартості товарної продукції додати рентабельність продукції, тобто необхідно повну собівартість товарної продукції помножити на 1,3. Аналогічні розрахунки робимо на IV квартал.