Необоротні активи

4. Забезпечення  постійної платоспроможності підприємства за рахунок підтримки необхідного рівня ліквідності активів. Ця задача вирішується в першу чергу за рахунок ефективного управління залишками грошових активів та їх еквівалентів. Однак в процесі вирішення цієї задачі потрібно враховувати, що надлишок грошових активів, забезпечуючи високий рівень платоспроможності підприємства, втрачають свою вартість під впливом фактора часу і інфляції. Тому задача підтримки достатнього рівня платоспроможності відноситься до числа оптимальних, в процесі вирішення якої повинні враховуватись різноманітні інтереси підприємства. Необхідна платоспроможність підприємства забезпечується також високим рівнем

ліквідності готової  продукції, дебіторської заборгованості, короткострокових фінансових вкладень і інших видів операційних  активів.

5. Оптимізація обороту  активів. Ця задача вирішується  шляхом ефективного управління  грошовими і матеріальними активами  в процесі окремих циклів їх  кругообороту на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків активів, пов’язаних з операційною діяльністю; мінімізацією сукупних витрат на організацію обороту активів в всіх їх формах.

Всі розглянуті задачі управління операційними активами підприємства тісно взаємопов’язані, хоч окремі з низ носять різний характер. Тому в процесі управління операційними активами окремі задачі повинні бути систематизовані між собою по критерію можливого росту ринкової вартості підприємства.

Управління  виробничими запасами та запасами готової  продукції

У процесі фінансово–господарської  діяльності підприємству необхідно мати певну суму грошових коштів для закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та інших матеріальних цінностей.

Зазначені матеріальні  цінності призначені для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції.

Метою управління виробничими  запасами є забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції за дотримання оптимального запасу матеріальних цінностей.

Управління виробничими  запасами являє собою частину  загальної політики управління оборотними активами підприємства, яка полягає в оптимізації розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат щодо обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Виходячи з мети управління виробничими запасам  перед фінансовим менеджером ставляться такі завдання: [15]

1. Провести аналіз  запасів товарно-матеріальних цінностей  у минулому періоді. Зокрема,  слід розглянути показники загальної  суми запасів матеріальних цінностей,  їх динаміки, питому вагу в  обсязі оборотних активів, вивчити  структуру запасів у розрізі  основних груп, виявити їх сезонні  коливання, визначити ефективність  використання різних груп виробничих запасів, розрахувати показники їх оборотності.

2. Обчислити оптимальні  розміри основних груп поточних  запасів. Для цього запас матеріальних  цінностей необхідно поділити  на дві основні групи: виробничі  запаси (запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів) та запаси готової продукції. У розрізі кожного із зазначених видів виділяються запаси поточного зберігання, тобто постійно оновлена частина запасів, які формуються на регулярній основі і рівномірно витрачаються в процесі

виробництва продукції  або її реалізації покупцям.

3. Оптимізувати  загальну суму запасів товарно-матеріальних цінностей, які включаються в оборотні активи.

4.Побудувати ефективну  систему контролю за рухом  запасів на підприємстві.

5.Відображати у  фінансовому обліку вартість запасів матеріальних цінностей в умовах інфляції.

Для цього необхідно  сформувати окремі види матеріальних цінностей відповідно до обсягів  господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного циклу.

Операційний цикл суттєво  впливає на обсяг, структуру й  ефективність використання матеріальних цінностей. Він включає час від  моменту закупівлі матеріальних цінностей до надходження грошових коштів від покупців за реалізовану продукцію.

У процесі управління виробничими запасами в межах  операційного циклу необхідно особливо виділити виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу включає: період обороту середнього запасу сировини,

матеріалів, напівфабрикатів; період оборотності середнього обсягу незавер-шеного виробництва; період оборотності середнього запасу готової продукції.

На тривалість виробничого  циклу насамперед впливає прискорення  оборотності матеріальних цінностей у процесі виробництва продукції.

Прискорення оборотності  матеріальних цінностей досягається  збільшенням частки оборотних активів  з високою оборотністю і зниженням  частки активів, що обертаються повільно. До активів з високою оборотністю  можна віднести: запаси сировини і  матеріалів, з яких не створюються страхові резерви; запаси готової продукції, на яку існує високий попит; грошові кошти, які постійно перебувають у господарському обігу. Матеріальні цінності з низькою оборотністю включать: сезонні запаси сировини і матеріалів; запаси готової продукції, попит на яку обмежений;

довгострокова та короткострокова  дебіторська заборгованість, поточні  фінансові інвестиції строком погашення  більше шести місяців.

В сучасних умовах господарювання підприємствам не встановлюються нормативи формування оборотних активів і вони можуть утримувати на своєму балансі запаси на таку суму, на яку у підприємства є тимчасово вільні грошові кошти. У критичних ситуаціях підприємство може продати частину своїх запасів або, навпаки, терміново їх закупити, щоб не зупинився виробничий процес.

Водночас матеріальні  цінності мають бути на такому рівні, щоб можна було забезпечити безперервність процесу виробництва і реалізації продукції.

Наявність матеріальних цінностей на рівні, який перевищує оптимальні потреби, негативно відображається на діяльності підприємства, оскільки з обігу відволікається певна сума грошових коштів, втрачаються можливості для інвестицій, збільшуються витрати на утримання додаткових запасів матеріальних цінностей.

Формування оптимальних  виробничих матеріальних запасів є  одним із основних елементів комерційної  діяльності підприємства.

Заниження величини оборотних активів спричиняє  нестійкий фінансовий стан підприємства, перебої виробничого процесу і, як наслідок, зниження обсягу виробництва і прибутку. У свою чергу, завищення розміру оборотних активів знижує можливості підприємства здійснювати капітальні вкладення для розширення виробництва. Відволікання грошових коштів – як власних, так і залучених–не дає можливості підприємству більш раціонально й ефективно використовувати вільні грошові кошти.

Основне завдання управління поточними фінансовими потребами  полягає у скороченні періоду  оборотності виробничих запасів, дебіторської заборгованості та збільшення строку сплати кредиторської заборгованості.

Управління  дебіторською заборгованістю

Формування ринкових відносин в Україні характеризується значним уповільненням платіжного обігу, що спричиняє збільшення дебіторської заборгованості.

Метою управління дебіторською заборгованістю є визначення оптимального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Виходячи з цієї мети основними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

1) аналіз дебіторської  заборгованості підприємства за минулий період. Зокрема, оцінювання рівня і складу дебіторської заборгованості підприємства. Оцінювання цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнтів відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, середнього періоду її інкасації, коефіцієнта простроченості дебіторської заборгованості.

Розглядається склад  дебіторської заборгованості залежно  від терміну заборгованості, тобто  за строками її інкасації. На основі проведеного  аналізу дебіторської заборгованості минулого періоду визначається сума ефекту, яка може бути отримана від  інвестування коштів у дебіторську заборгованість;[15]

2) визначення форм  реалізації готової продукції  покупцям;

3) визначення суми  грошових коштів, яка буде відволікатися  в дебіторську заборгованість  у наступному періоді;

4) формування умов  відвантаження готової продукції  покупцям відповідно до укладених  угод;

5) оцінювання кредитоспроможності  покупців на підставі відомостей, які надаються покупцям;

6) розроблення порядку  проведення інкасації дебіторської  заборгованості в наступному  періоді;

7) використання  на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості;

8) здійснення ефективного  контролю за рухом і своєчасною  інкасацією дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська  заборгованість за товари, строк сплати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість за векселями  отриманими; дебіторська заборгованість за рахунками та інша поточна дебіторська  заборгованість.

Найбільшу частку становить  дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію (понад 80% загального обсягу дебіторської заборгованості підприємства). Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов’язано з оптимізацією дебіторської заборгованості за розрахунками за реалізовану продукцію.

Важливим напрямом забезпечення ефективного управління дебіторською заборгованістю є аналіз і внутрішній контроль, що їх має  здійснювати спеціальний підрозділ підприємства. Щодо контролю за станом дебіторської заборгованості, то його здійснення має забезпечити реалізацію:

- наявності і  правильності оформлення первинних  документів, які є підставою для виникнення дебіторської заборгованості;

- стану дебіторської  заборгованості за встановленими  критеріями;

- правильності розрахунків  у дебіторській заборгованості;

-правильності оцінки  дебіторської заборгованості та  розрахунку обсягу резерву сумнівних  боргів;

- належної класифікації  дебіторської заборгованості й  наявності необхідних пояснень  у примітках до фінансової  звітності.

Перевірка дебіторської заборгованості має здійснюватись  у певній послідовності.

При оцінці стану  дебіторської заборгованості треба  отримати всю потрібну інформацію про  реалізацію продукції та виникнення дебіторської заборгованості. Збираючи відомості про виникнення і облік дебіторської заборгованості й правильності її оцінки, фінансист визначає перелік інформації, яка має бути надана клієнтом або отримана ним безпосередньо, а саме: перелік видів продукції (робіт, послуг), що реалізуються за товарного кредиту, і встановлення обороту за кожним її видом; кількість та адреси центрів відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг); характеристика покупців і замовників (придбання продукції з метою продажу, для власних потреб, оптом, уроздріб, на експорт); перелік основних дебіторів; обсяг реалізації (виставлених рахунків), у тому числі за окремими формами розрахунків (передоплата, оплата готівкою або чеком, продаж у кредит, бартерні розрахунки, маркетингова політика підприємства (спосіб реалізації продукції, система реклами, цінова політика, визначення сумнівних

і безнадійних боргів тощо); схема виставлення рахунків; елементи системи внутрішнього контролю за станом дебіторської заборгованості).[16]

Така організація  роботи з дебіторською заборгованістю дасть змогу здійснювати необхідне управління нею.

Управління  грошовими коштами

Управління грошовими  коштами або залишком грошових коштів, що постійно перебувають у розпорядженні  підприємства, є важливою невід’ємною частиною управління оборотними активами. Об’єктами управління є грошові кошти в касі, на поточних рахунках, у дорозі та їх еквіваленти. Мета управління грошовими коштами підприємства – визначення оптимального залишку грошових коштів, який необхідний для розрахунку за своїми невідкладними фінансовими зобов’язаннями, а також визначення інвестиційних можливостей підприємства здійснювати короткострокові фінансові вкладення. Основними завданнями управління грошовими коштами є:

- визначення оптимального  залишку грошових коштів для  забезпечення безперервності діяльності  підприємства;

- створення резервного залишку грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів діяльності;

- своєчасна трансформація  тимчасово вільних грошових коштів  у високоліквідні фінансові інвестиції  та їх зворотна конвертація  для поповнення залишку грошових  коштів;

- своєчасне забезпечення  поточних платежів пов’язаних  з виробничо-комерційною діяльністю;

- формування інвестиційного  залишку грошових коштів з  метою здійснення ефективних  короткострокових фінансових вкладень  в окремі сегменти ринку грошей;

- формування компенсаційного  залишку грошових коштів на  поточному рахунку підприємства з метою своєчасного обслуговування невідкладних потреб підприємства;

- забезпечення прискорення  оборотності грошових коштів  зменшенням операційного та фінансового  циклів, скороченням розрахунків готівкою, своєчасної інкасації виручки від реалізації продукції.

У процесі фінансово-господарської  діяльності підприємства постійно відбувається зміна–збільшення або зменшення грошових коштів. Рух грошових коштів показано в додатку 6.

Як видно в  додатку 6 грошові кошти здійснюють постійний кругообіг. З одного боку, зменшується сума грошових коштів у результаті придбання матеріальних цінностей для виготовлення готової продукції, погашення заборгованості постачальникам, виплати заробітної плати, сплати податків, внесків у цільові державні фонди та інших платежів. З іншого боку, після відвантаження готової продукції покупцям грошові кошти надходять на поточний рахунок, у касу підприємства. Якщо покупці своєчасно не розраховуються за відвантажену готову продукцію, виникає дебіторська заборгованість. Після оплати рахунків покупцями дебіторська заборгованість скорочується, а потік грошових коштів збільшується. Однак оплата рахунків покупцями інколи затримується і грошові кошти на поточний рахунок через певний проміжок часу. У зв’язку з цим фінансовий менеджер повинен постійно стежити за рухом грошових коштів і передбачити їх наслідки для фінансового стану підприємства.