Небанківські кредитно-фінансові інститути. Кредитні союзи, кредитні спілки. Ощадні інститути

    Особлива  увага звертається на показник дохідності, котрий має міститися в певному  інтервалі. Межі зумовлюються рядом зовнішніх факторів. Нижня межа звичайно встановлюється на рівні позичкового відсотка банку. Якщо, наприклад, цей показник становить 6%, то інвестору немає сенсу купувати акції не тільки з меншою, а навіть з такою самою дохідністю, оскільки надійність регулярної виплати банком позичкових відсотків є незрівнянно вищою, ніж надійність виплати дивідендів. Відтак банківський відсоток є нижньою межею дохідності акції. Проте якщо інвестор має можливість вкласти свій капітал під більший відсоток, ніж банківський, наприклад під 8%, з таким самим рівнем надійності, тоді ці 8% стануть нижньою межею дохідності даних акцій, на яку може погодитися інвестор. Додатково зауважимо: коли інвестор має сумнів щодо надійності кредитів банку, він може збільшити показник позичкового відсотка (звичайно у своїх розрахунках) на розмір плати за ризик. Нерівність, що розглядається, словами можна описати так: дохідність даної акції має бути не нижчою за дохідність альтернативного об’єкта інвестиції.

    Верхня  межа дохідності встановлюється з меншою точністю. Для цього аналізують загальну ситуацію на фондовому ринку або, конкретніше, можливість досягнення компанією, акції якої передбачено придбати, такого ж високого рівня дохідності, котрий мають аналогічні компанії, що досягли найбільших успіхів. Однак оптимізм у цій справі має бути помірним, бо сподівання на дуже високі доходи, на жаль, частіше нагадують будівництво повітряних замків. Але якісь межі інтервалу доцільно враховувати, визначаючи рівень дохідності за розрахунку вартості акції.

    Вартісний аналіз не обмежується названими  показниками. В арсеналі засобів  аналізу є чимала кількість показників (відносних за формою), котрі, зокрема, виражають співвідношення між тими чи іншими вихідними (абсолютними за формою) показниками: між ринковою ціною акції та її номінальною ціною; між ринковою ціною і балансовою ціною; між ринковою ціною і «книжковою» вартістю; між ринковою ціною і доходом на одну акцію; між вартістю дивідендів і кількістю акцій; між вартістю дивідендів і чистим прибутком і т.д.

    Поряд з відношеннями названих показників для аналізу використовують різницю  між ними. Наприклад, якщо ринкова  ціна перевищує номінальну, таку різницю  називають «ажіо», а якщо вона нижча, то застосовується термін «дизажіо».

    Показники аналізу акцій використовуються для визначення тактичних дій акціонерних товариств. Так, акціонерне товариство за рахунок коштів, що надійшли від продажу акцій за ціною вищою від номінальної, може викуповувати власні акції для їх наступного перепродажу або анулювання. Ці акції мають бути реалізовані або анульовані, як вимагає закон, в термін, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів відбувається без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

    Аналіз  конкретизується, коли йдеться не просто про акцію, а про той чи інший  її конкретний різновид.

    Фіктивний капітал — капітал в цінних паперах (акціях, облігаціях і ін.), що дає право їх власникам регулярно привласнювати частину додаткової вартості у вигляді дивіденду або відсотка.

    Фіктивний капітал на відміну від реального не представляє матеріально-речові або духовні цінності, а на відміну від позикового немає грошовий капітал. Фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у виробничому процесі і спотворює реальні економічні відносини, створює ілюзію, ніби цінні папери утворюють дійсний капітал і приносять дохід поза зв'язком з відтворенням. Такий капітал сам по собі не створює дохід, прибуток, а лише сприяє перерозподілу доходу.

    Історія

    Поняття фіктивний капітал було сформульовано  німецьким економістом К.Марксом (1818-83) в ході аналізу позичкового капіталу як перетвореної форми грошового капіталу, поява якого пов'язана з відокремленням капіталу-власності від капіталу-функції.

    Умови виникнення та форми

    Виникнення  фіктивного капіталу обумовлено розвитком  кредитної системи та фінансового  посередництва як самостійної сфери  діяльності. На відміну від позикового капіталу, формою руху якого є кредит, фіктивний капітал представляє собою використання кредиту як капіталу.

    К. Маркс виділяв кілька форм фіктивного капіталу:

• У першу чергу це емітованих банками кредитні знаряддя обігу - банкірський вексель і банкноти, не забезпечені золотом. Видаючи кредит за допомогою випуску в обіг «кредитних знаків», не забезпечених жодними реальними цінностями, банки перетворюють їх на «капітал, що приносить відсотки». У тій частині, в якій банківський капітал утворюється шляхом кредитної емісії, він є фіктивним.
• Інша форма фіктивного капіталу - «капітал державного боргу», представлений облігаціями державної позики, які приносять їх власникам певний дохід, хоча сума грошей, відданих державі в позику, не тільки не функціонує як реальний капітал, але може бути вже давно витраченої.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. Небанківські кредитно-фінансові інститути. Кредитні союзи, кредитні спілки. Ощадні інститути 

    Небанківські  кредитно-фінансові  установи

    У сучасній економіці важливу роль у спрямуванні коштів від суб'єктів, які заощадили кошти, до суб'єктів-позичальників  відіграють небанківські кредитно-фінансові установи. В розвиненому ринковому господарстві вони вступають у пряму конкуренцію з банками, оскільки здатні надавати своїм клієнтам такі самі послуги і забезпечувати при цьому більшу надійність вкладів.

    До  небанківських кредитно-фінансових установ належать інвестиційні, інноваційні, трастові, страхові компанії, пенсійні фонди та ін.

    Інвестиційна  компанія — це установа, що акумулює кошти приватних інвесторів за допомогою  емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Залучені у такий спосіб кошти  розміщуються в акції, облігації всередині країни і за кордоном. Інвестиційна компанія є інституційним (професійним) інвестором. Найширшого розвитку такі компанії набули в США, де разом з пенсійними фондами володіють понад 50 % акцій компаній Нью-Йоркської фондової біржі, яка називається Американською (American stock exchange).

    Інноваційні компанії — це установи, що використовують у своїй діяльності венчурний (ризикований) капітал, їх діяльність спрямована на створення, освоєння, виробництво і  просування на ринок технологічних та організаційно-управлінських нововведень.

    Трастові  компанії — це фінансові інститути, що виконують довірчі (посередницькі) функції для фізичних і юридичних  осіб, зокрема управління майном, зберігання цінних паперів і реалізація угод за ними, в тому числі інвестиційного характеру.

    Інститут  трасту з'явився ще в середні віки, але сьогодні набув широкого поширення  в Західній Європі та США.

    Страхові  компанії — найбільш значущі інститути  небанківської кредитно-фінансової системи, які представляють самостійний вид підприємницької діяльності. Як і інші кредитно-фінансові інститути, вони функціонують у фінансовому посередництві і перетворюють один вид активів на інший. Страхові компанії періодично отримують страхові внески та страхові поліси своїх клієнтів в обмін на виплати у разі настання страхового випадку. Ці кошти інвестуються в акції, облігації та інші цінні папери, в позики. Отримані доходи страхові компанії використовують для виплати страхових відшкодувань і формування власного прибутку. Довгостроковий характер ресурсів, якими володіють страхові компанії, допомагає їм ставати великими інвесторами на ринку цінних паперів.

    Пенсійні  фонди акумулюють кошти пенсійного забезпечення і гарантують суспільству  ще один вид соціального захисту  — виплату доходів громадянам після їх виходу на пенсію. Підприємці, трудові спілки, приватні особи можуть заснувати фонди пенсійного забезпечення, що нагромаджують кошти із внесків, сплачуваних їх учасниками. Кожен з цих фондів має свої особливості за спільної мети. Наприклад, приватними фондами пенсійного забезпечення керує банк або компанія із страхування життя. В фондах, підтримуваних підприємцями, внески розподіляються між підприємцями і працівниками. Як і страхові компанії, пенсійні фонди є власниками значного капіталу, який використовують для фінансування великих промислових компаній.

    У сучасній ринковій економіці кількість  фінансових посередників постійно зростає, розширюються їх функції та види кредитування, удосконалюються методи залучення  коштів, зростає надійність фінансових прогнозів і нейтралізація ризиків, їх позитивний вплив на економічні процеси безсумнівний, але слід зазначити, що інститути фінансового ринку мають формуватися під контролем держави в межах законів, які б забезпечували їх діяльність з найменшим ризиком втрат для вкладників.

    Кредитна  спілка - це неприбуткова громадська організація, що діє на кооперативних засадах з метою соціального захисту своїх членів шляхом здійснення взаємокредитування за рахунок їх акумульованих заощаджень.

    Неприбутковість кредитної спілки полягає в тому, що вся її діяльність спрямована не на отримання прибутку, а на надання кредитних та ощадних послуг своїм членам. Кредитна спілка - це форма самоорганізації людей, які, об’єднавшись власними силами, створюють для самих себе можливість задоволення своїх потреб у фінансовій сфері. Кредитна спілка - це самоврядна демократична організація, в якій члени і лише члени визначають види послуг, які нею надаються, та встановлюють умови їх надання. Як свідчить міжнародна практика та власна історія України, кредитні спілки завджи виникали там і тоді, коли людям були необхідні певні фінансові послуги, але або їх не надавала жодна фінансова інституція в силу непривабливості даного сектору фінансового ринку з точки зору можливості отримання прибутку (комерційні банки в Україні сьогодні), або ж такі послуги пропонувалися на невигідних, часто грабіжницьких умовах, користуючись монополією та неможливістю іншим чином задовольнити свої потреби в дрібному кредитуванні широким верствам населення (ломбарди в Україні сьогодні). Іншими словами, кредитні спілки - це фінансовий механізм, завдяки якому люди шляхом кооперування своїх зусиль, ідей та коштів можуть отримати необхідні послуги значно дешевше, ніж в тому випадку, коли кожний з них намагався би діяти самостійно. Зокрема, кредитні спілки визначаються наступними ознаками:

    1. Кредитна спілка завжди створюється  і діє на базі певної монолітної  спільноти людей, які об’єднані  відповідно до їх інтересів,  спільної діяльності або компактного  місця проживання. Така спільнота виступає в якості поля членства для своєї кредитної спілки. В Україні полями членства для кредитних спілок  можуть бути трудові колективи, громадські організації, професійні спілки, церковні приходи та територіальні громади. Ця ознака відрізняє кредитні спілки від будь-яких суб’єктів підприємницької діяльності, які засновує довільна група осіб, об’єднаних з метою отримання прибутку в процесі господарського обороту вкладених інвестицій.

    2. Кредитні спілки надають послуги  лише своїм членам. Таким чином, на відміну від суб’єктів підприємницької діяльності в кредитній спілці члени одночасно виступають в якості власників та клієнтів. Очевидно, що членам-власникам немає сенсу “заробляти” прибуток на собі ж як членах-клієнтах, а єдиним завданням спілки є забезпечення найдешевших послуг членам за рахунок акумульованих ними ж фінансових ресурсів.

    3. В кредитній спілці немає засновників  та статутного фонду з точки  зору традиційного трактування  цих понять щодо суб’єктів  підприємницької діяльності. Будь-який член, незалежно від моменту його вступу в спілку, має ті самі управлінські і майнові права, що і перші 50 засновників. Кредитна спілка є відкритою організацією, в якій гарантується вільний вступ і вихід із членів спілки.

    4. Кожний член спілки, незалежно від розміру його вкладів, має право 1 голосу в питаннях управління кредитною спілкою. Отже, кредитна спілка як добровільне об’єднання громадян не може контролюватися обмеженою кількістю людей, що є запорукою захисту інтересів всіх без виключення членів та побудови роботи спілки на зассадах довір’я та взаємодопомоги.

    5. Управління кредитною спілкою  здійснюється відповідно до принципів  демократичного самоуправління. Найвищим  органом управління спілкою є  Загальні збори членів, які скликаються  принаймні 1 раз на рік. Збори обирають з числа членів три статутних органи, що діють в період між Зборами, а саме: Правління (оперативне управління поточною діяльністю, формування портфелю послуг та процентної політики), Кредитний комітет (реалізація кредитної політики щодо надання та супроводження позичок членам спілки) та Наглядовий комітет (нагляд за діяльністю органів управління спілкою). Всі ці органи працюють на громадських засадах. У випадку необхідності за рішенням Правління спілки може створюватися платна Виконавча дирекція.