Небанківські кредитно-фінансові інститути. Кредитні союзи, кредитні спілки. Ощадні інститути

    1. Предмет дисципліни  «Фінансовий ринок». Місце фінансового  ринку у фінансовій  системі. Функції фінансового ринку. 

    1.1 Предмет дисципліни « Фінансовий ринок

    Історія розвитку фінансового ринку налічує  майже п'ятсот років. Накопичений за цей час досвід роботи на грошовому, кредитному та фондовому ринках використовується при створенні різних інструментів і організації інститутів, що функціонують на фінансовому ринку.

    В Україні ринок тільки-но народжується. Минулий дореволюційний досвід втрачено безповоротно, а світова наука і практика більше ніж за 80 років пішли далеко вперед.

    Ось чому вивчення дисципліни "Фінансовий ринок " особливо актуальне в умовах нинішніх економічних перетворень, коли державі надзвичайно потрібні кваліфіковані спеціалісти з бухгалтерського обліку й аудиту, менеджменту, які повинні вміти оцінювати всі можливі варіанти інвестицій, приймати правильні управлінські рішення в умовах швидкої зміни ринкової кон'юнктури.

    Мета  дисципліни «Фінансовий ринок» — розкриття теоретичних і практичних основ розвитку та функціонування фінансового ринку як підсистеми фінансових відносин.

    Основні завдання курсу:

• виявлення макроекономічної позиції фінансового ринку в системі економічних відносин;
• розкриття взаємозв’язків між заощадженнями та інвестиціями на основі аналізу руху грошових потоків в економіці;
• обґрунтування необхідності функціонування фінансових інструментів (цінних паперів), рух яких опосередковується взаємовідносинами між суб’єктами фінансового ринку;
• обґрунтування необхідності державного регулювання фінансового ринку;
• виявлення суті інфраструктури фінансового ринку, її значення для забезпечення виконання ринком своїх функцій;
• розкриття основних відмінностей обігу різних видів цінних паперів.

    Предметом курсу є фінансовий ринок як економічний простір, на якому формуються і функціонують відносини з купівлі-продажу фінансових фондів, що знаходять своє відображення в цінних паперах.

    Посібник  містить матеріали, призначені для  самостійного вивчення дисципліни «Фінансовий ринок», отже, може бути рекомендований не тільки студентам, а й пересічним читачам, що бажають засвоїти цю дисципліну. 

    1.2  Місце фінансового ринку у фінансовій системі

    Функціонування  ринку неможливе без роботи фінансової системи, що забезпечує його нормальне  існування і розвиток. Фінансовий ринок є важливим каналом фінансування економіки, фундаментом фінансової системи, що надає їй стабільності й усталеності.

    Як  показує світовий досвід, основними  елементами ринкової економіки повинні  бути тісно пов’язані між собою  ринки: матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, основних фондів, предметів споживання, фінансовий та інші. Ринки, на яких обертаються досить однорідні матеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, більш об’ємних. До такої категорії складних ринків належить фінансовий ринок. 

    Фінансовий  ринок є похідною трансформаційних процесів і повинен бути створений  відповідно до таких критеріїв, як відкритість, справедливість і необоротність. Він  повинен управляти потоками інформації, заохочувати тих, хто виконує  правила, карати порушників і гарантувати кожному інвестору, що він може розбагатіти чи збанкрутувати на зовсім рівних умовах з усіма іншими.  
Сучасний рівень розвитку фінансового ринку в розвинених країнах обумовлюється, головним чином, рівнем накопичення, господарськими традиціями, розмірами суспільного багатства та благополуччя нації. На фінансовому ринку формуються взаємовідношення заощаджень та інвестицій, де для залучання заощаджень вкладника необхідно запропонувати прибуток, що мінімально компенсуватиме втрати від інфляції. Інакше заощадження будуть переведені у товарну форму. 

    Розвинені фінансові ринки відображають стійке економічне зростання, відносно однорідний розвиток галузей та регіонів, низькі темпи інфляції, розумні режими оподаткування, стабільну законодавчу базу, сприятливий політичний клімат у країні та певний баланс фінансово-економічних інтересів у суспільстві.  
Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація та розміщення цих ресурсів можуть бути виконані за допомогою бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх відповідно до потреб уряду; фінансового ринку, що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позички чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію. 
Схема створення та використання валового національного продукту (ВНП) дозволяє виявити фактори, що обумовлюють розвиток ринкової фінансової системи, а отже, і можливості економічного зростання.

    ВНП = Споживання + Інвестиції + Держвитрати + Сальдо зовнішньої торгівлі: 
(Y)=(C) + (I) + (G) + (X-M). 
Споживання = ВНП – Податки – Заощадження: 
(C) = (Y) – (T) – (S). 
Баланс державного бюджету: G = T. 
Торговельний баланс: Х =М. 
Звідси: Y = (Y – T – S) + I + G + (X – M), 
S + T =I + G (X – M), 
S = I + (G – T) + (X – M), 
S = (X – M) = (G – T).

    Таким чином, можливості економічного зростання (інвестування) залежать від заощаджень, сальдо торговельного балансу, збалансованості  державного бюджету.  
Бюджет та фінансовий ринок не діють ізольовано, бо, з одного боку, уряд досить часто звертається до фінансових ринків за грошовими ресурсами, а з іншого – «доводить» ресурси до приватного сектора через фінансові інститути (державні позики, державні облігації). Але уряд несе головну відповідальність за створення середовища, яке буде сприяти ефективному розвитку фінансових систем. Це передбачає необхідність вирішення проблем, пов’язаних із: 
- економічними стимулами та макроекономічним середовищем; 
- політикою фінансового сектора; 
- юридичною і регулятивною інфраструктурою; 
- встановленням меж сфери послуг фінансового сектора; 
- надійністю та конкурентоспроможністю фінансових інститутів. 

    1.3 Функції фінансового ринку

    Сутність  та роль фінансового ринку в економіці  держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

    1) мотивована мобілізація заощаджень  приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

    2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

    3) перерозподіл на взаємовигідних  умовах грошових коштів підприємств  із метою їх ефективнішого  використання;

    4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

    5) вплив на грошовий обіг та прискорення оборогу капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

    6) формування ринкових цін на  окремі види фінансових активів;

    7) страхова діяльність та формування  умов для мінімізації фінансових  та комерційних ризиків; 

    8) операції, пов'язані з експортом-імпортом  фінансових активів; інші фінансові  операції, пов'язані із зовнішньоекономічною  діяльністю;

    9) кредитування уряду, місцевих  органів самоврядування шляхом  розміщення урядових та муніципальних  цінних паперів;

    10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

    Тимчасово вільний капітал, який перебуває  у формі суспільних заощаджень, тобто  грошових та інших фінансових ресурсів населення, підприємств, державних органів, не витрачений на споживання і реальне інвестування, залучається через механізм фінансового ринку окремими його учасниками для наступного ефективного використання в економіці країни.

    Механізм  функціонування фінансовою ринку забезпечує виявлення обсягу і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

    Функція фінансового ринку, що полягає в  організації процесу доведення фінансових активів до споживача, виявляється через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів, страхових компаній і т.п.). її завдання полягає в створенні нормальних умов для реалізації грошових ресурсів (заощаджень) споживачів (покупців, вкладників) в обмін на фінансові активи, що їх цікавлять.

    Задовольняючи значний обсяг і широке коло інвестиційних потреб господарюючих суб'єктів, механізм фінансового ринку через систему ціноутворення на окремі інвестиційні інструменти виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позицій забезпечення високого рівня дохідності капіталу, який використовується із цією метою.

    Зміст функції фінансовою забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу. Процес залучення фінансових ресурсів містить у собі як накопичення капіталу, так і взяття його в борг (позика), у найм (селенг).

    Сутність  функції впливу на і ротовий обіг зводиться до створення фінансовим ринком умов для безупинного переміщення грошей у процесі здійснення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через дану функцію здійснюється реалізація на фінансовому ринку грошової політики держави. Від усталеності грошового обігу залежить усталеність фінансового ринку.

    Ринковий  механізм ціноутворення на фінансовому  ринку протилежний державному, хоча і перебуває під певним впливом державного регулювання. Він дозволяє повністю врахувати поточне співвідношення попиту і пропозиції за різними фінансовими активами, яке формує відповідний рівень цін на них; максимальною мірою задовольнити економічні інтереси продавців і покупців фінансових активів.

    Робота  з таким специфічним товаром, як фінансовий актив, передбачає наявність каналів, за якими грошові кошти (фінансові активи) переміщуються від власників заощаджень до користувачів коштів. Це переміщення може здійснюватись за двома напрямами: каналами прямого та непрямого інвестування. Можна виділити два види каналів прямого фінансування: дольова участь і фінансування шляхом одержання позик. У першому випадку власник заощаджень шляхом обміну одержує право на дольову участь у власності фірми або на умовах пайовика, або на умовах акціонера. А при позиках фірми одержують грошові кошти у вигляді інвестицій в обмін на зобов'язання виплатити ці гроші у майбутньому з обумовленим відсотком, при цьому правом власності власник грошового внеску не володіє.

    При непрямому фінансуванні заощадження населення, пересуваючись до фірм, проходять через так званих фінансових посередників, до числа яких можна віднести." банки, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, позиково-ощадні асоціації, пенсійні фонди та фонди грошового ринку. У США, наприклад, близько 2/3 щорічного обсягу інвестицій проходить саме каналами непрямого фінансування.

    Фінансовий  ринок пов'язаний із здійсненням  кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових активів. Такі фінансові посередники добре обізнані зі станом поточної фінансової кон'юнктури, умовами здійснення угод з різними фінансовими інструментами та в найкоротші терміни можуть забезпечити зв'язок продавців і покупців. Фінансове посередництво сприяє прискоренню не тільки фінансових, але і товарних потоків, забезпечує мінімізацію пов'язаних з цим суспільних витрат.