Небанківські фінансово кредитні установи

Кредитні  кооперативи об’єднують дрібних  промисловців та торговців і називаються  народними (популярними) банками.

Каси  муніципального кредиту – це державні установи, підпорядковані одночасно  місцевим префектурам та Міністерству фінансів. 

2. Характеристика основних  видів небанківських  фінансово-кредитних  установ

2.1 Класифікація небанківських  фінансово-кредитних  установ. Спільні  та відмінні риси  у порівнянні з  банками

Формування  грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних  установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так  вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти  вкладаються на тривалий, заздалегідь  визначений строк. Чим довший цей  строк, тим з більшими ризиками пов’язане  таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне  залучення коштів може здійснюватися  двома способами: на договірних засадах  та шляхом продажу посередником своїх  цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються  на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через  продаж кредиторам (інвесторам) своїх  акцій, облігацій, паїв тощо.

Усередині кожної з цих груп фінансові посередники  класифікуються за видами послуг, які  вони надають своїм кредиторам понад  доходи на залучені кошти. Усередині  групи договірних посередників за цим  критерієм можна виокремити:

– страхові компанії;

– пенсійні фонди;

– ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:

- інвестиційні  фонди;

– фінансові  компанії;

– кредитні товариства, спілки тощо.

У своїй  діяльності вони мають багато спільного  з банками:

функціонують  у тому самому секторі грошового  ринку, що й банки, – у секторі  опосередкованого фінансування;

·  формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися  на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

·  розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш  ризиковані, ніж активи банків;

·  діяльність їх щодо створення зобов’язань і  вимог ґрунтується на тих самих  засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі  за зобов’язаннями менші, ніж надходження  за вимогами, що створює базу для  прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов’язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію  руху грошового капіталу на ринку  – трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію  ризиків шляхом диверсифікації.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних  установ істотно відрізняється  від банківської діяльності:

·  вона не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські. Якщо законодавство окремих країн  і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під  вимоги банківського законодавства  і набувають статусу банків. вона не зачіпає процесу створення  депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає  потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов’язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;

·  вона є вузько спеціалізованою. 

2.2 Договірні фінансово-кредитні  установи

Існують такі договірні небанківські фінансово-кредитні установи:

·  страхові компанії;

·  пенсійні фонди;

·  ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Страхова  компанія – це юридична оформлена  одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.

Страхова  компанія користується всіма правами  фірми.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних  товариств.

Акціонерне  страхове товариство (корпорація) –  це тип компанії, яка створюється  і діє зі статутний капіталом, поділеним на певну кількість  часток – акцій. Оплачена акція дає  право її власникові на участь в  управлінні товариством і отримання  частини прибутку у формі дивідендів.

У самій  основі акціонерного товариства закладені  переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучати до страхової  індустрії багатьох юридичних і  фізичних осіб, зацікавлених вигідно  розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія при обґрунтованому державному регулюванні має всі можливості для отримання прибутку на рівні, який перевищує середній за всіма  галузями бізнесу. У разі несприятливих  наслідків діяльності конкретного  страховика втрата відносно невеликих  внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні  товариства бувають закритого і  відкритого типу. В Україні у страховій  індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється  кількома мотивами, які не втратили свого значення й досі.

По-перше, створення відкритих акціонерних  товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю  розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство  не передбачає можливості створення  страхової компанії у вигляді  ГОВ.

Закрите акціонерне товариство лише формально  відрізняється від ТОВ. До речі, у  законодавстві ряду країн компанії, створені на акціонерних засадах, розглядаються  як різновид страховиків з обмеженою  відповідальністю. За своїми зобов'язаннями ТОВ відповідає майном, до складу якого  входять внески членів. Відповідальність кожного акціонера також обмежується  лише вартістю акцій.

По-третє, статус закритого товариства дає  змогу контролювати поширення акцій  серед певної категорії учасників  страхової компанії, що може відповідати  інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого  акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.

Перспективнішими  для страхової індустрії є  відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових  послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого  не схильні до активної участі в  керівництві фірмою. Залучати кошти  таких осіб удається завдяки продажу  компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаються заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення  організаційного оформлення продажу  і купівлі акцій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.

За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні  та транснаціональні. На жаль, нині практично  відсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.

Транснаціональних страхових компаній в Україні  досі немає. Законодавство не дозволяє створення іноземних страхових  компаній або їхніх філій. Ідеться  про захист розвитку власної страхової  індустрії, прагнення поліпшити  платіжний баланс країни, використавши тимчасово вільні кошти страховиків  для збільшення інвестицій у власну економіку. Такі заходи виправдані в  тому разі, коли розвитку внутрішнього страхового ринку надаються відповідні пріоритети. Однією з головних умов є нарощування фінансового і  кадрового потенціалу компаній, створення  механізму стимулювання попиту на страхові послуги, посилення боротьби з фінансовими  махінаціями, а також створення  клімату довір'я до страховиків. У попередніх розділах уже зазначалося, що страхування є об'єктивно необхідним атрибутом ринкової економіки. Отже, тривале відставання в розвитку страхової індустрії може відчутно гальмувати розвиток ринкової економіки  в цілому.

Досвід  країн Європейського Союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно страховикові – ризики територіальне розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток. Певні переваги очікують і на страхувальників: отримання страхових послуг вищої  якості і за порівняно нижчу плату  та в необхідному регіоні.

Як і  страхові компанії, пенсійні фонди  є фінансовими інститутами, де одні фінансові активи трансформуються  в інші. Оскільки пенсійні виплати  мають досить прогнозований характер, пенсійні фонди можуть вкладати кошти  в більш довгострокові активи, ніж страхові компанії. До 90% активів  пенсійних фондів становлять акції  та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати  періодичні виплати пенсіонерам  протягом тривалого періоду. Найбільша частка в активах пенсійних фондів належить корпоративним цінним паперам – акціям та облігаціям.

Частина пенсійних фондів, як і інвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпечення професійного управління активами. Фонди, які не можуть або  не бажають забезпечити професійне управління активами, нерідко мають  проблеми з пенсійними виплатами. Нестача  коштів у таких фондах часто є  наслідком неефективного менеджменту, шахрайства та зловживань з боку засновників  фонду – спілок чи корпорацій.

Крім  пенсійних фондів на ринку діють  інші фінансові інститути, які тією чи іншою мірою реалізують різні  пенсійні програми. Одним із варіантів  пенсійного забезпечення є накопичення  коштів на індивідуальному пенсійному рахунку в банку. Пенсійний рахунок  ведеться опікуном, яким виступає банк чи інший фінансовий посередник. Кошти  починають знімати з рахунка  по досягненні власником рахунка  пенсійного віку. З доходів, що отримуються  від інвестування коштів, податки  не сплачуються до того часу, поки не почнуть вилучатися кошти для  здійснення пенсійних виплат.

Ломбард – це небанківська фінансова установа, що провадить діяльність з надання  фізичним особам фінансових кредитів під заклад, із зберігання речей  та супутню діяльність (ломбардна  діяльність).

Ломбарди  в Україні утворюються у формі  повного товариства або державного чи комунального підприємства.

Ломбард надає фінансові кредити фізичним особам під заклад за рахунок власних  та/або залучених від юридичних  осіб та/або фізичних осіб – учасників  ломбарду коштів. Ломбард провадить  діяльність із зберігання рухомих речей  фізичних осіб, у тому числі предмета закладу, яким забезпечено зобов'язання за договором фінансового кредиту.

Ломбарди  можуть утворювати господарські об'єднання  ломбардів відповідно до Господарського кодексу України, а також об'єднання (у вигляді спілок, асоціацій та інших об'єднань юридичних осіб), які утворюються для представлення  інтересів засновників.

Об'єднання  ломбардів, які утворюються для  представлення інтересів засновників (учасників), утримуються лише за рахунок  внесків таких засновників та не можуть провадити господарську діяльність, крім отримання пасивних доходів.

Державне  регулювання і нагляд за діяльністю ломбардів здійснює уповноважений  орган згідно із законодавством про  фінансові послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг, інші державні органи відповідно до їх компетенції.

Лізингові компанії – юридична особа, яка передає  право володіння і користування неспоживчою річчю (предметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній  особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу.

Під лізинговою компанією необхідно розуміти суб’єкта господарювання, який за своїм правовим статусом може і не бути фінансовою установою, проте наділений законами та нормативно-правовими актами Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг України правом надавати послугу з фінансового лізингу.