Митна політика ЄС

Право ЄС передбачає також заборону кількісних обмежень. Відповідно до першої частини ст. 28 кількісні обмеження - це будь-які заходи, що передбачають повне або часткове обмеження імпорту, експорту або транзиту товарів. Це, безсумнівно, включає систему квотування і заборон. У першому випадку країна-член накладає кількісні обмеження на імпорт певної продукції з іншої країни ЄС: мета такої системи - захистити промисловість першої країни що виробляє такий асортимент товарів. У другому випадку член ЄС може повністю заборонити будь-який імпорт з іншої країни.

Важливе місце в регулюванні  митних бар’єрів та торгових обмежень посідає експорт. Усі принципи щодо імпорту продукції згідно ст.28 Договору про заснування ЄС також стосуються експорту відповідно до ст.34 цього Договору. Основним з них є принцип, відповідно до якого країни ЄС мають заборонити кількісні обмеження експорту, а також усі заходи, що мають адекватний ефект.[1]

Основою цієї проблеми є справа Groenveld, щодо якої Європейський суд постановив застосовувати ст.29 тільки у разі дискримінації експорту. Справа виникла із заборони відповідно до законів Голландії усім виробникам м’яса постачати або переробляти конину. Голландська фірма Грюнвелд виступила проти такої заборони на підставі того, що закон заважав їй виробляти, а в подальшому експортувати ковбаси з кониною, що суперечило ст.29.

Європейський суд дотримувався особливого підходу, а тому наполягав, що ст.29 стосується виключно “існування диференційованого ставлення до внутрішньої торгівлі та імпорту певної країни ЄС”. Отже, вона не могла застосовуватися до правової норми, яку заперечувала Грюнвелд, оскільки була відсутньою будь-яка дискримінація між товарами, призначеними для внутрішнього вжитку та для експорту.

В праві ЄС передбачено  також винятки, які дозволяють дискримінувати торгівлю певними товарами за певних умов. Заборони, про які йдеться у ст.28 і 29 Договору про заснування ЄС, підпадають під можливі винятки ст.30. Хоч у Договорі про ЄС існують інші положення, що дозволяють винятки у цій галузі, ст.30 є найважливішою і основною темою цієї частини розділу. Ст. 30 стверджує: “Положення ст. 28 і ст. 29 не виключають заборон або обмежень на імпорт, експорт або транзит товарів, обгрунтованих міркуваннями громадської моралі, громадського порядку або державної безпеки, захистом здоров’я та життя населення і тварин або збереження рослин; захисту національних скарбів, що мають художню, історичну або археологічну цінність; захисту промислової або комерційної власності. Однак такі заборони та обмеження не повинні бути засобом довільної дискримінації або прихованих обмежень торгівлі між країнами-членами”.[3]

Як загальний принцип  торгового права ЄС, виняток із свободи пересування повинен  тлумачитися чітко, оскільки суперечить цілям створення спільного ринку. Цей принцип закладено у ст. 30. [3]

Розглядаючи зміст обґрунтування  згідно ст. 30, Європейський суд послідовно вимагає від країн ЄС демонструвати не лише інтерес, який вони захищають, а й адекватність обраних засобів.[1]

У справі Henn and Darby відповідачі  були визнані винними за ввезення порнографічної продукції з Нідерландів  до Великої Британії. Відповідне вітчизняне митне законодавство забороняє імпорт “непристойних” товарів, якщо вони потенційно пов’язані з “розбещенням”. Європейський суд визнав, що у принципі будь-яка країна ЄС на законних підставах може заборонити імпорт з іншої країни Співтовариства тих товарів, які мають непристойний характер, коли це визначено в її національному законодавстві, і що заборони можуть застосовуватися у відповідності з законом на усій території держави, навіть за наявності розбіжностей цього питання між чинним законодавством адміністративно-територіальних складових даної країни-члена. В разі, коли заборона імпорту цих товарів обґрунтовувалася принципами громадської моралі і запроваджувалась з цією метою, за відсутності у відповідній країні-члені законної торгівлі цими виробами, застосування такої заборони не може розглядатися як довільна дискримінація або прихована перешкода для торгівлі всупереч ст. 30. [3]

Коли будь-яка країна ЄС намагається заявити про необхідність відступів згідно ст. 30, вона мусить переконати Європейський суд, що її дії насправді мотивуються здоровими інтересами, що вони необхідні для досягнення бажаної мети і що інших способів захисту не існує.

Що стосується захисту  промислової та комерційної власності, то ст. 30 повинна тлумачитися спільно зі ст. 295 (222) Договору про заснування ЄС, яка передбачає, що “Договір не повинен завдавати шкоди законам країн-членів, регулюючих систему права власності”. Може виявитися, що при спільному застосуванні ці положення забезпечать недоторканність національного законодавства щодо промислової власності. Права на інтелектуальну власність пов’язані переважно з забезпеченням лише територіального захисту, наприклад, патент, отриманий у будь-якій країні-члені, дає право забороняти ввезення подібної продукції з будь-якої держави, включаючи членів Співтовариства.[1]

Таким чином національний захист сприяє поділу ринку на сегменти, а здійснення прав на промислову та комерційну власність неминуче призводить до обмеження руху товарів і суперечить фундаментальному для ЄС принципу інтеграції. Європейський суд знайшов вихід з цієї дилеми завдяки ст. 28 і 30, тобто незважаючи на положення про захист промислової власності у ст. 30 і 295, обсяг захисту таких прав, дозволений національним законодавством, зменшився.

З наведеного вище можна зробити висновок, що Договір про створення Європейського Співтовариства достатньо чітко регулює відносини у сфері торгівлі між країнами-членами, хоч і часто його доповнювали рішення Європейського суду. Створення такої системи безперешкодної торгівлі дозволило максимально ефективно використовувати можливості національних виробників кожної країни-члена Європейського Союзу, при цьому захищаючи права імпортерів, які ввозять товар з іншої країни-члена (навіть якщо товар має походження з третіх країн) та не завдавати шкоди найважливішим національним інтересам. На перспективу таке регулювання є позитивним у зв’язку з прагненням України приєднатися до Європейського Союзу, результат якого з однієї сторони дозволить українським товаровиробникам безперешкодно просувати свої товари на зовнішній європейський ринок, але з іншого підвищить вимоги до конкурентоспроможності національних товарів.[1]

Розділ 3.Проблеми формування митної політики ЄС

Розширення  Європейського Союзу, яке відбулося 01.05.2004 року (у складі Євросоюзу з'явилася так звана "група друзів України" - низка центральноєвропейських країн з традиційними партнерськими зв'язками з нашою державою), призвело до історичних змін політичних, географічних та економічних умов для України та Євросоюзу. Сьогодні Європейський Союз та Україна мають спільний кордон і як безпосередні сусіди будуть посилювати свою політичну та економічну взаємопов'язаність. Розширення дає можливість для України та Європейського Союзу розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть поза рамки співробітництва до поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва. Європейський Союз та Україна сповнені рішучості посилити свої відносини та сприяти утвердженню стабільності, безпеки і добробуту. Такий підхід заснований на спільних цінностях, спільній власності та диференціації. Це сприятиме подальшому зміцненню стратегічного партнерства між Україною та Європейським Союзом.

Серед міжнародних  зобов'язань України та її стратегічної мети щодо подальшої європейської інтеграції є перетворення митної політики відповідно до норм і стандартів ОБСЄ та Ради Європи. Одним із кроків в цьому напрямку було розроблення та схвалення в 2005 році Кабінетом Міністрів України та Радою з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом Плану дій "Україна-Європейський Союз" [30-48;13] - двосторонній політичний документ, який містить заходи по розширенню політичної співпраці та поглибленню економічної інтеграції України до ЄС.

Проблемам митної політики присвячено праць багатьох вчених, серед яких можна назвати В.П. Батіга, Б.Н. Габричидзе, А.А. Дубініну, Ф.Л. Жоріна, І.Н. Звягіну, М.М. Каленського, В.Я. Настюка, П.В. Паш-ка, С.В. Срокіна, С.В. Халіпова та ін. Проте досить актуальним і таким, що відзначається науковою новизною, є питання про розвиток відносин України з Європейським Союзом як взагалі, так і, зокрема, виконання частини Плану дій "Україна-Європейський Союз" щодо митної справи, адже курс на євроінтеграцію є орієнтиром зовнішньої та внутрішньої політики України, важливою складовою політики модернізації політичного та економічного розвитку та основою для стратегічного розвитку нашої держави.

Митна політика є одним з основних інструментів протекціоністської політики держави. Як член Всесвітньої організації торгівлі - WTO (World Trade Organization), Організації економічного співробітництва та розвитку (Organization for Economic Cooperation and Development), а також держава, яка претендує на членство в Євросоюзі, Україна формує митну політику з дотриманням вимог цих організацій.

Відносини між  Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою  основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) від 14.06.1994 р. (набула чинності 01.03.1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. З огляду на завершення у березні 2008 року 10-річного терміну дії УПС, 05.03.2007 року Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нового рамкового договору між Україною та ЄС, який тимчасово носить робочу назву "нова посилена угода". На період до укладення нової посиленої угоди чинність УПС щороку автоматично продовжується за взаємною згодою сторін. .[78-90;2]

Відповідно  до Указу Президента України від 11.06.1998 року № 615/98 з метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі було затверджено "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу", що визначає основні напрями співробітництва України з Європейським Союзом - організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції, уніфікації права, економічного співробітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку.[78-90;2]

Але Євросоюз продовжує уникати відповіді на питання щодо визнання перспективи членства України в ЄС. У своїх документах -Спільній Стратегії щодо України 1999 року, рішеннях Ради міністрів ЄС із загальних питань та зовнішніх відносин від 21.02.2005 року щодо затвердження Плану дій "Україна-ЄС", сторона ЄС лише "визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір". У мандаті Єврокомісії щодо переговорів про нову посилену угоду "Україна-ЄС" зазначається, що укладення нової угоди "не визначатиме наперед майбутній розвиток відносин України та ЄС". На ділі ж ЄС намагається інституціоналізувати Європейську політику сусідства, яка позиці-онується як політика, "відмінна" від процесу розширення ЄС, та закріпити Україну у якості однієї з країн-лідерів ЄПС.[24]

Водночас, для  України питання визнання перспективи членства в ЄС має не лише важливий політичний вимір, але й має значення для низки важливих економічних, правових та інших аспектів, які безпосередньо впливають на природу та характер двосторонніх стосунків, на вирішення низки практичних питань (перспектива запровадження безвізового режиму, надання передвступної допомоги, процедури скринінгу законодавства, асиметричного відкриття ринків, доступу до внутрішніх процедур обговорення рішень тощо). Тому дане питання залишається важливим для України у діалозі з ЄС, а його підтримка на порядку денному відносин змушує ЄС шукати додаткові засоби для забезпечення конструктивності та адекватності своєї позиції.[11]

Сучасний етап реалізації митної політики України характеризується постійним зростанням обсягів та розширенням масштабів міжнародної торгівлі, ускладненням та посиленням динамізму торговельних процесів, посиленням вимог міжнародних організацій щодо забезпечення вільного доступу іноземних товарів на внутрішні ринки та зниженням національних торговельних бар'єрів. Відбувається поглиблення інтеграції міжнародних вимог в національну практику митного регулювання України.

Реалізація цих вимог  пов'язана з певними потенційними загрозами забезпеченню національних інтересів України. "Відкритість" національної митної території для міжнародної торгівлі може завдавати економічні збитки для держави у вигляді недонадходжень до бюджету внаслідок викривлення митної вартості товарів, шкоди здоров'ю і безпеці споживачів, спричиняти зростання контрабандних потоків тощо. В таких умовах актуалізується потреба підвищення ефективності національної митної політики в сфері забезпечення невідкладного реагування на зовнішні загрози та оперативної протидії можливим негативним наслідкам таких загроз, в напрямку посилення забезпечення економічних інтересів держави й максимального врахування в національній системі регулювання міжнародних правил та вимог.[15]

Протягом  останнього часу намітились значні прогресивні зрушення в напрямку удосконалення національної митної політики. Позитивними здобутками у сфері здійснення митної політики варто визнати:

1. Активізацію взаємодії митних органів із суб'єктами господарювання, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Цей захід спрямовано на забезпечення лібералізації сфери зовнішньої торгівлі та водночас подолання тіньових механізмів ввезення в Украї ну товарів й створення надійних бар'єрів для надходження на споживчий ринок продукції 
   без сплати визначених чинним законодавством податків і зборів. Завдяки такій взаємодії забезпечено зростання додаткових надходжень до Державного бюджету України від коригування митної вартості товарів.
2. Активізацію роботи з приведення законодавства України у сфері захисту прав інтелектуальної власності до рівня світових стандартів з метою посилення протидії незаконному переміщенню товарів, що містять 
   об'єкти права інтелектуальної власності. До тримання інтересів об'єктів права інтелектуальної власності відіграє суттєву роль у забезпеченні недискримінаційного ставлення до України як до суб'єкта міжнародних економічних відносин, який прагне здобувати конкурентоспроможність в умовах добросовісної конкурентної боротьби.