Митна політика ЄС

Фіскальна функція  у повному обсязі реалізується у разі застосування митного режиму імпорту. Відповідно до митного та податкового права України, від імпортованих товарів стягують податки та інші збори. На прикладі митного режиму імпорту можна простежити ситуацію, коли інтерес публічний протиставляється інтересу приватному. Імпорт товарів дає змогу їх власнику вільне на використання таких товарів на митній території іноземної держави. З іншого боку, ввезення товарів з метою допущення їх до вільного обігу супроводжується певними вимогами матеріального і формального характеру. Стягнення податків та митних зборів є захистом для національних товаровиробників і національного ринку від перенасичення товарами іноземного виробництва.[324-367;8]

У разі використання митних режимів в ЄС, окрім допуску  до вільного обігу немає обов'язкової вимоги сплати податків та зборів. Така норма передбачає можливість розвитку міжнародного товарообігу і водночас сприяння розвитку внутрішньої економіки країн-членів. Відмова від стягнення мита зумовлена тим фактом, що такі товари не допускають до вільного обігу на території ЄС і тим самим не становлять небезпеки для вітчизняного ринку. Натомість, якщо ввезені товари не були використані за призначенням, відповідно до обраного митного режиму, тобто відбулося порушення митних правил, то в такому випадку власник товарів набуває статусу митного боржника і зобов'язаний до сплати всіх податків та митних платежів .[324-367;8]

За допомогою  митних режимів також відбувається контроль за захистом національної економіки  та інтересів суб'єктів господарської діяльності. Охоронна функція митних режимів спрямована на реалізацію публічного інтересу, але водночас варто зазначити, що у цьому випадку публічний інтерес відповідає інтересу приватному.

У митному  законодавстві України передбачено  особливі умови використання товарів відповідно до обраного митного режиму. Кожен з тринадцяти видів українських митних режимів передбачає окремі умови використання товарів на митній території України чи поза її межами. Окреслення таких умов є гарантією для держави, що товари чи їхнє використання не спричинять шкоди національним економічним інтересам.

На відміну  від українського митного права, в Митному кодексі ЄС передбачено відповідні норми щодо управління ризиками. Відповідно до приписів Кодексу ЄС ризик — це імовірність у разі ввезення, транзиту, перевезення і кінцевого використання товарів в обігу між митною територією ЄС і третіми країнами, а також наявності товарів, які не мають статусу європейських, котрі:

• унеможливлюють   відповідне   застосування   засобів   європейського   або національного права;
• наражають фінансові інтереси Спільноти і її держав-членів,

є загрозою для  безпеки Спільноти, для публічного здоров'я, для навколишнього середовища чи споживачів. стратегій [108-119;9].

Щоб уникнути настання ризику, в митному праві ЄС передбачено відповідні норми щодо управління ризиками в рамках митних відносин. „Управління ризиками" означає систематичну діяльність розпізнавання ризиків, а також запровадження всіх можливих засобів щодо обмеження можливості появи ризику. Діяльність, спрямована на збирання даних та інформації, аналіз і оцінку ризику, рекомендування та її реалізацію, а також регулярне моніторування і перегляд процесу появи ризику і його наслідків в рамках міжнародних, європейських, національних джерел і стратегій

У рамках управління ризиками проводять митний контроль товарів та інших предметів, що їх переміщують через митний кордон. Відповідно до МКУ, митний контроль - це сукупність заходів, що їх вживають митні органи у межах своєї компетенції з метою забезпечення дотримання норм Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у визначеному законом порядку. Митний режим товарів, що їх переміщують через кордон держави, завжди залежить від результатів митного контролю. Випуск товарів відповідно до обраного митного режиму відбувається лише за наслідками проведеного митного та інших видів контролю. В українському законодавстві передбачено, що разом з митним контролем товари також підлягають санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей.

Яскравим  прикладом реалізації охоронної  функції митних режимів у рамках митного права ЄС є інститут „економічні обставини", який використовується при застосуванні митних режимів внутрішньої або зовнішньої переробки. На кожен вид митного режиму в митному праві ЄС міститься окреме визначення економічних обставин, але головною метою застосування цього інституту є захист інтересів європейських товаровиробників.

Варто зазначити, що інститут митних режимів є важливим інструментом регулювання рівня зовнішньоекономічної діяльності. Доктринальні розробки в рамках цього інститут мають відбуватися з врахуванням головного призначення цього інституту. Дослідження щодо функцій митних режимів мають стати відправною точкою для праць щодо розвитку та удосконалення інституту митних режимів. Зокрема в працях над проектом нового митного кодексу мають бути враховані значення цього інституту для розвитку міжнародної торгівлі [35-78;18].

Розділ 2. Правове регулювання митної політики ЄС

Питання правового регулювання  митних бар’єрів у торгівлі та дискримінаційних торгових обмежень є одними з найактуальніших  в Договорі про заснування Європейського Співтовариства.

Право Євросоюзу передбачає заборону митних бар’єрів у торгівлі між країнами-членами. Відповідно нього  Європейське Співтовариство базується  на митному союзі, який охоплює всю  торгівлю товарами. Цей союз має  як внутрішні, так і зовнішні аспекти:

• внутрішній аспект: заборона між країнами-членами митних зборів на імпорт та експорт, а також усіх нарахувань, які мають аналогічну дію;
• зовнішній аспект: прийняття єдиного митного тарифу щодо третіх країн.

Угода про ЄС передбачає єдиний митний тариф (ЄМТ), іноді відомого як єдиний зовнішній тариф. Реалізація ЄМТ здійснюється за допомогою регламентів прямої дії.

Метою ЄМТ є забезпечення рівноправного  ставлення всіх країн-членів до товарів, що імпортуються в ЄС з третіх країн. Усі товари, що продаються на ринках Співтовариства, повинні мати однакові пільги щодо свободи руху товарів, які імпортуються до Співтовариства. Внаслідок цього країни не мають права нав’язувати автономні збори на імпорт з третіх країн.[11]

ЄМТ класифікує товари згідно єдиної номенклатури і підпорядковує їх єдиним нормам Співтовариства з огляду на їхню вартість та походження. На пропозицію Комісії Рада кваліфікованою більшістю може вносити зміни до встановлених тарифних ставок (або призупиняти збори) у визначених рамках, дозволяти окремим країнам-членам встановлювати менші збори або відміняти їх, якщо обсяги виробництва цього товару в ЄС є недостатніми і якщо постачання товару в зацікавлену країну традиційно залежить від імпорту з третіх країн. Однак після імпортного контролю та сплати митних зборів ці товари надходять у вільний продаж і до них застосовуються ті самі правила, що й до товарів, вироблених у Співтоваристві. Збори, отримані внаслідок застосування ЄМТ, сплачуються ЄС і складають частину внутрішніх ресурсів ЄС.

В праві ЄС передбачено заборону митних зборів та зборів еквівалентної дії. Стаття 29 Договору про заснування Європейських Співтовариств проголошує, що “члени ЄС повинні утримуватися від впровадження між собою будь-якого нового мита на імпорт або експорт чи будь-яких податків з таким самим ефектом, а також від збільшення тих, які вони вже запровадили у торгівлі між собою”. Це положення стосується як експорту, так і імпорту та є нормою прямої дії.[10]

Хоча Договір про ЄС не дає  визначення поняття “товари”, з  права ЄС та рішень Європейського суду випливає, що під товарами слід розуміти вироби, які мають грошову вартість, і які можуть бути об’єктом торгових операцій. Ця категорія не обмежується споживчими товарами або звичайними товарами, предметами широкого вжитку і може поширюватись, наприклад, на монети, які були, проте вже не є, законним платіжним засобом.

Більше того, якщо стосовно поняття  “мито” не виникає питань, то залишається  невизначеним поняття “будь-які  збори еквівалентної дії”. Європейський суд надолужив цю прогалину під час розгляду справи, у якій італійський уряд заперечував, що сума, яку вимагали від імпортерів та експортерів, становить мито, оскільки вона була пов’язана з фінансуванням підготовки інформації з структури торгівлі, а не з отриманням або захистом власної промисловості. У рішенні з приводу того, що такий збір суперечить праву, Європейський суд дав тлумачення зборів еквівалентної дії: “Будь-який грошовий збір, яким би малим він не був і яким би не було його призначення і спосіб запровадження на вітчизняні або імпортні товари, що перетинають кордон, і який не є митом в повному розумінні, становить збір еквівалентної дії,… навіть якщо він не надходить до бюджету, не є протекціоністським або дискримінаційним, і товар, який ним обкладається, не конкурує з будь-яким вітчизняним товаром”. Таким чином, збір не обов’язково стягується на кордоні; обкладання може відбуватись на будь-якому етапі виробництва або збуту, проте якщо він пов’язаний з імпортуванням товарів, це порушує право Євросоюзу. [10]

Право ЄС не дозволяє встановлювати внутрішні податки, що дискримінують товари, імпортовані з інших країн ЄС. У ньому закладено основний принцип Договору проти дискримінації на основі національності у сфері національного оподаткування. Ст. 90 (95) Договору про заснування ЄС встановлює: “Жодна країна Співтовариства не повинна обкладати, прямо чи побічно, продукцію інших членів ЄС будь-яким внутрішнім податком, який перевищує той, що накладається прямо чи побічно на подібну продукцію внутрішнього виробництва”. Крім того жодна з країн ЄС не повинна накладати на продукцію інших членів Співтовариства будь-яких внутрішніх податків шляхом непрямого протекціонізму іншої продукції.

Хоча в цій статті йдеться  про “продукцію інших членів ЄС”, Європейський суд визнав, що заборона дискримінаційного оподаткування мала поширюватися за аналогією з положеннями щодо руху товарів з третіх країн, які були в вільному обігу в межах Співтовариства. Так само, незважаючи на те, що вираз “продукція інших країн ЄС” показує, що ст. 90 стосується лише податків, які обмежують імпорт, Європейський суд вирішив, що для забезпечення нейтральності вітчизняних систем оподаткування ст. 90 має також поширюватися на експорт. [15]

Податок, що не є дискримінаційним з першого погляду, може порушувати законодавство, якщо при його застосуванні відбувається дискримінаційний підхід до виробів, імпортованих з інших країн Євросоюзу. Наприклад, якщо певна держава дозволяє власним товаровиробникам сплачувати податок протягом певного строку і стягує такий само податок негайно після ввезення, то це буде вважатися порушенням. Імпортери вправі оскаржити такий спосіб стягнення, оскільки законодавство вимагає рівності у всіх аспектах виплати податків. Слід зазначити, що така позиція неодноразово підтверджувалась Європейським судом.

Щоб підпадати під ст. 90, не обов’язково, аби продукція була ідентичною. Європейський суд дав широке тлумачення поняттю  “однорідні продукти” у ряді справ, які стосувалися можливого дискримінаційного  оподаткування алкогольних напоїв. В плані однорідності податкова класифікація продукції під однією назвою в Єдиному митному тарифі має велике, однак не вирішальне значення. Натомість вироби з різних податкових категорій можуть бути однорідними за призначенням. Важливим чинником є те, чи “мають вироби схожі характеристики і чи вони задовольняють однакові вимоги з позицій споживача… не тому, що вони повністю ідентичні, а тому їхнє застосування є однаковим або порівнюваним”.[21]

При визначенні того, чи є вироби однорідними, Європейський суд, по-перше, вважає за необхідне розглянути об’єктивні характеристики виробів, які повинні включати посилання щодо змісту і способу виробництва; по-друге, Європейський суд вважав за необхідне встановити, чи обидва продукти однаково задовольняють споживацькі потреби. Проте при кожному окремому випадку Європейський суд може використовувати додаткові критерії.

Насамкінець один цікавий аспект: право Євросоюзу не забороняє  зворотної дискримінації. Іншими словами, відповідно до права ЄС держава може на законних підставах накласти на вітчизняні товари вищий податок, ніж на імпортовані вироби. Це, на думку автора, не є позитивним явищем, оскільки податки та інші еквівалентні збори, що запроваджуються відносно національних виробників та не стягуються з імпортерів, надають останнім перевагу, стримуючи розвиток національного виробництва в тій чи іншій галузі.

Право ЄС передбачає також заборону дискримінаційних фізичних й технічних торгових обмежень, які є бар’єрами немонетарного характеру, як правило у формі адміністративних норм протекціоністської практики або інших заходів, здатних запобігти вільному руху товарів з однієї країни до іншої. Дискримінаційні фізичні і технічні обмеження на імпорт можуть бути оскарженими згідно ст. 28 (30) Договору про заснування ЄС, згідно з якою “в торгівлі між державами-членами забороняються кількісні обмеження на імпорт, а також будь-які еквівалентні міри”.

Згідно з ст. 29 (34) Договору про  заснування ЄС подібна заборона поширюється  на експорт. Ст. 30 (36) цього ж Договору передбачає, що заборони не стосуються обмежень імпорту та експорту, які ґрунтуються на інших, чітко визначених засадах, наприклад, державна безпека і охорона здоров’я. [1]

Таким чином, з одного боку, ст. 28 та 29, а з іншого - ст. 30 є положеннями, що спрямовані на віднайдення балансу  між прагненням до вільної торгівлі та визнанням того, що країни-члени зберігають чітко визначену компетенцію щодо обмеження вільної торгівлі для захисту певних важливих національних інтересів. Тлумачення і визначення такого балансу з боку Європейського суду становить інтерес з огляду на досвід юридичної оцінки різних інтересів.