Методи нарахування амортизаційних відрахувань та їх сутність

Відзначимо, що у відповідності до П(З)БО 7 базою  для нарахування амортизації  при використанні даного методу є залишкова вартість на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації.

Тому, починаючи з дати введення в експлуатацію об'єкта основних засобів до кінця  звітного року, у якому був введений цей об'єкт, базою для нарахування амортизації буде первісна вартість такого об'єкта. Іншими словами, якщо об'єкт основних засобів були введений в експлуатацію в липні, то з серпня по грудень (включно) сума амортизаційних відрахувань буде визначатися шляхом множення первісної вартості об'єкта на норму амортизації. З січня наступного звітного року сума амортизації такого об'єкта основних засобів буде визначатися шляхом множення залишкової вартості такого об'єкта на норму амортизації.

Даний метод нарахування амортизації  базується на припущенні, що амортизація починає нараховуватися з початку звітного року, хоча практично це буває далеко не завжди. Тому у всіх випадках, коли амортизація нараховується не з початку звітного року, залишкова вартість наприкінці запланованого строку експлуатації не досягає ліквідаційної вартості. У зв'язку з цим підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації й доамортизувати частину вартості, що залишилася, або ж вважати залишкову вартість об'єкта ліквідаційною вартістю.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

     Цей метод є різновидом методу зменшення  залишкової вартості.

     Норма амортизації в цьому випадку  розраховується аналогічно нормі амортизації  при використанні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто  використовується подвійна ставка амортизаційних відрахувань, розрахована методом прямолінійного списання. При цьому норму амортизації при використанні прямолінійного методу можна представити як:

де  А – річна сума амортизационних  відрахувань за рік, грн.;

Са - вартість об'єкта, що амортизується, грн.

Перетворивши  дану формулу, одержимо норму амортизації  для методу, що розглядається:

     Даний метод нарахування амортизації  не припускає обов'язкової „наявності”  ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів. При цьому дотримується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об'єкта в кінці експлуатаційного періоду була не менша його ліквідаційної вартості. 

  Кумулятивний метод

     Річна сума амортизації в цьому методі визначається як добуток амортизуючої вартості й кумулятивного коефіцієнта:

де  — кумулятивний коефіцієнт;

— первісна вартість;

— ліквідаційна вартість.

     Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилась до кінця строку корисного використання об'єкта, на суму чисел років корисного використання цього об'єкта.

Кумулятивний  коефіцієнт можна розрахувати по формулі:

де  - кількість років, що залишилися до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів;

— сума чисел років корисного  використання об’єкта основних засобів.

     Сума  чисел років — це результат  сумувування порядкових номерів  тих років, протягом яких функціонує об'єкт.

     Якщо  строк експлуатації об'єкта досить довгий, суму чисел років визначають по формулі кумулятивного числа:

де N — строк корисного використання об'єкта основних засобів, роки.

     Визначення  суми амортизації методом зменшення  залишкової вартості та кумулятивним методом є найбільш прогресивними  з точка зору методології бухгалтерського  обліку наведена нижче:

у перші роки, коли інтенсивність використання об’єкту максимальна, амортизується більша частина його вартості ;

у перші роки накопичуються кошти  для заміни об'єкта, що амортизується;

забезпечується  можливість збільшення частини витрат на ремонт об'єктів, що амортизуються, що приходиться на останні роки експлуатації без відповідного збільшення витрат виробництва (собівартості продукції) за рахунок того, що сума нарахування амортизації в ці роки зменшується.

Виробничий  метод

     Для окремих видів основних засобів  нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарної кількості виробленої продукції об'єктом за весь період його експлуатації у відповідних  одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих годинах, кілометрах пробігу та ін.).

     Місячна сума амортизації визначається виходячи з фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації.

     Виробнича ставка амортизації обчислюється співвідношенням  амортизуючої вартості об'єкта основних засобів і плануючого обсягу продукції (робіт, послуг) за весь строк корисного використання такого об'єкта основних засобів. Як ми вже відзначали, вартістю об'єкта основних засобів, що амортизується, є первісна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

     Таким чином, норму амортизації за цей  методі можна розрахувати за формулою:

де  — норма амортизації, частка;

— первісна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

— ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

— розрахунковий обсяг діяльності (виробництва), одиниці.

     Зверніть  увагу, що на відміну від вищенаведених  методів амортизації, при яких визначалася  річна сума амортизації, виробничий метод припускає визначення місячної суми амортизації.

     Відзначимо, також що при використанні даного методу сума амортизації, що визнається витратами звітного періоду, і балансова вартість об'єкта при використанні даного методу змінюються в порівнянні з попереднім періодом прямопропорційно обсягу виготовленої продукції (робіт, послуг).

     Характеристика  методу. В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий дохід від експлуатації відповідного матеріального активу в кожному звітному періоді пов'язаний з випуском одиниць продукції, виробленої з його участю в цих звітних періодах. Існує думка, що на такий вид устаткування, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цілях пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції в кожному звітному періоді (на основі первинно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу з початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому стверджується, що більшість виробничих активів беруть участь у створенні доходу (і відповідно зношуються) тільки тоді, коли вони використовуються у виробництві, а не просто з часом.

     Метод нарахування зношування пропорційно випуску продукції теж дуже простий, раціональний і систематичний. Його найкраще використовувати в тому випадку, коли можна визначити фактичний обсяг виробленої продукції активом, на який нараховується зношування. Використання також доцільне, коли економічна вигода того чи іншого необоротното активу зменшується у зв'язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв'язку з впливом часу на нього. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, що визнається витратами поточного періоду, отриманим доходам, у випадку якщо використання відповідного необоротного активу неоднаково в різні періоди. Однак, незважаючи на всі плюси, цей метод у за кордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки неможливо або дуже складно визначити фактичний обсяг продукції, виробленої з використанням того або іншого необоротного активу.

Методи, передбачені податковим законодавством

     Порядок нарахування амортизації в податковому  обліку регламентований ст. 8 й 9 Закону про податок на прибуток й полягають в наступному:

принципи  й механізм нарахування амортизації  єдині для всіх платників податку  на прибуток незалежно від форми  власності й органзаційно-правової форми господарювання;

передбачено спрощену класифікацію основних фондів по групах;

при визначенні балансової вартості основних фондів враховуються витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію й інші види поліпшення основних фондів, а також фактично нарахована сума амортизації;

стосовно  груп 2, 3 й 4 основних фондів використовається груповий метод визначення балансової вартості відповідної групи й розрахунку амортизаційних відрахувань;

установлено єдині для кожної групи основних фондів (і для всіх платників) норми  амортизаційних відрахувань.

     Для податкового обліку амортизація  є окремою статтею, що зменшує  оподатковуваний дохід. Відповідно до Закону про податок на прибуток під терміном - "амортизація основних фондів" мається на увазі поступове віднесення витрат на їхнє придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоректованого доходу платника податків у межах норм амортизаційних відрахувань.

     Об’єктом  для нарахування амортизації  відповідно до п. п. 8.1. 2 ст. 8 Закону про податок на прибуток є витрати, пов'язані з:

а) придбанням основних фондів для власного виробничого використання, включаючи  витрати на придбання худоби й  придбання, закладку й вирощування  багатолітніх насаджень до початку плодоносіння;

б) самостійним виготовленням основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату  заробітної плати працівникам, які  були зайняті виготовленням таких  основних фондів;

в) проведенням всіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації й інших видів поліпшення основних фондів;

г) капітальним поліпшенням землі, не пов'язаним з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

     Ст. 8 Закону про податок на прибуток, що визначає порядок збільшення та зменшення балансової вартості відповідних груп обліку основних фондів і нарахування амортизації, не містить інформації, з якого моменту необхідно амортизувати понесені підприємством витрати на придбання основних фондів.

     Згідно  ж п. п. 8.3. 1 ст. 8 даного Закону сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених п. 8.6 ст. 8 Закону про податок на прибуток, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

     Таким чином, для основних фондів групи 1 нарахування  амортизації здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3 й 4 - з кварталу, що є наступним за кварталом оприбуткування матеріальних цінностей, які входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

Не  підлягають амортизації  витрати на:

придбання й відгодівля продуктивної худоби;

вирощування багаторічних плодових насаджень;

придбання основних фондів з метою подальшого продажу іншим особам або їхнє використання в якості комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для продажу  іншим особам;

зміст основних фондів, що перебувають на консервації.

     Зазначені види витрат підлягають включенню до складу валових витрат підприємства того звітного періоду, у якому були понесені.

Також не підлягають амортизації:

— витрати бюджетів на будівництво  й утримання будівель благоустрою  й житлових будинків, придбання й зберігання бібліотечних й архівних фондів;

— витрати бюджетів на будівництво  й утримання автомобільних доріг  загального користування;

— витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або поліпшення невиробничих фондів.

     Під терміном «невиробничі фонди» для цілей  оподатковування варто розуміти капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку (капітальні активи, що підлягають під визначення груп 1).