Методи діагностики ймовірності банкрутства

Аналіз літературних джерел дає підстави стверджувати, що діагностику банкрутства підприємства можна здійснювати такими методами [6, с. 151]:

1. аналітичний;
1. експертний;
2. лінійний;
3. динамічне програмування;
4. діагностика на моделях.

Аналітична діагностика  включає використання методів комплексного економічного аналізу та аналізу статистичної інформації під час проведення діагностичних досліджень.

Експертна діагностика передбачає узагальнення інформації та оцінку фінансового стану підприємства експертами. При такій діагностиці проводяться спеціальні експертні опитування та використовуються методи експертних оцінок. Діагностика банкрутства, залежно від методів здійснення, поділяється на дві основні системи:

1. система експрес-діагностики банкрутства;
2. система фундаментальної діагностики банкрутства.

Під час здійснення експрес-діагностики банкрутства оцінка кризових параметрів фінансового розвитку підприємства проводиться постійно та здійснюється на базі даних його обліку по стандартних алгоритмах аналізу. Система експрес-діагностики забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє вчасно прийняти оперативні заходи з їх нейтралізації.

За умов глибокої фінансової кризи чи фінансової катастрофи цю систему потрібно доповнювати системою фундаментальної діагностики. Фундаментальна діагностика використовує методи факторного аналізу та прогнозування. Внаслідок проведення такої діагностики банкрутства відбувається: поглиблення результатів проведеної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства, прогнозування можливих негативних наслідків та оцінка здатності підприємства нейтралізувати загрозу банкрутства за рахунок власного ресурсного потенціалу. Отже, фундаментальна діагностика банкрутства дозволяє обрати ефективні методи майбутнього фінансового оздоровлення підприємства.

Під лінійним методом розуміють математичний прийом, що дозволяє оптимізувати той чи інший процес, збільшувати прибутки та ефективно використовувати наявні ресурси підприємства.

Динамічне програмування  містить три етапи:

1. побудова математичної моделі;
2. вирішення управлінської задачі;
3. аналіз та узагальнення отриманих результатів [6, с.149].

Отже, використання різноманітних методів діагностики банкрутства

дозволяє отримати повну  та достовірну інформацію стосовно об’єкта, що діагностується, проаналізувати та виявити недоліки у фінансовій політиці підприємства, визначити нові інноваційні стратегії та сформулювати висновки щодо фінансового оздоровлення підприємства.

Проведення діагностичного дослідження є одним із найбільш унікальних засобів отримання достовірної інформації та аналізу антикризового механізму банкрутства. Діагностика банкрутства підприємств є особливо важливою, оскільки дозволяє вчасно застосовувати відповідні заходи для виявлення та ліквідації негативних тенденцій кризового розвитку підприємства.

З метою оцінки фінансового  стану та діагностики банкрутства  підприємств для різних країн  розроблено велику кількість дискримінантних  багатофакторних моделей (наприклад, Альтмана для США, Тоффлера і Тішоу  для Великобританії, Беєрмана для  Німеччини, Давидової та Бєлікова для  Росії, Терещенка для України, модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану, двохфакторна модель оцінки імовірності банкрутства, оцінка фінансового стану по показниках У. Бівера, метод рейтингової оцінки фінансового стану (рейтингове число), модель Фулмера, модель Спрингейтатощо). В основі цих моделей лежить задача класифікації підприємств за імовірністю їх банкрутства з використанням багатьох незалежних змінних (факторів впливу) [5].

Діагностика банкрутства  переважно має декілька рівнів і  спирається на моніторинг внутрішніх явищ фірми, помітних зсередини. Зазвичай, система діагностики банкрутства  складається з двох частин: експрес-діагностика  банкрутства та фундаментальна діагностика  банкрутства.

Основною метою експрес-діагностики  банкрутства є раннє виявлення  ознак кризового розвитку підприємства та попередня оцінка масштабів кризового  його стану. Експрес-діагностика банкрутства  характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, що здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу, постійного моніторингу фінансового  стану підприємства. Методика експрес-діагностики  може трактуватися як універсальна, що майже не залежить від специфічних  характеристик підприємства.

На відміну від експрес-діагностики, фундаментальна діагностика, орієнтована  на специфіку конкретного підприємства, ураховує його відмінності [7].

Але часто підприємства потрапляють  у пастку вибору: фундаментальна діагностика  потребує досить значного часу та зусиль з боку працівників-аналітиків, вона коштовна й не зовсім оперативна; натомість  експрес-діагностика вимагає набагато менше часу та коштів, проте не враховує важливих чинників стосовно специфіки  діяльності підприємств, не є ґрунтовною та докладною, а відтак не може забезпечити  впевненість у правильності розрахунків.

Діагностика погроз фінансової безпеки припускає визначення і  моніторинг чинників, що визначають стійкість  фінансово-економічного положення  на короткострокову і середньострокову перспективу, а також показників (індикаторів) оцінки рівня економічної  безпеки; визначення їх порогових значень. При визначенні порогових (бар'єрних) значень індикаторів економічної безпеки використовуємо наступну класифікацію, що характеризує стан підприємства:

1. Нормальне, що характеризує  високий рівень економічної безпеки,  при якому ступінь використання  потенціалу максимальна або близька  до обґрунтованих нормативів, що  визначають здібність підприємства  до відтворення.

2. Критичне, при якому  рівень економічної безпеки є  мінімально допустимим. Подолання  цього рівня означає перехід  підприємства в економічно небезпечну  зону, що характеризується недостатністю  ресурсів для здійснення фінансової  і виробничої діяльності, неефективним  використанням ресурсів і т.д.

Дана класифікація припускає  вибір двох порогових значень: критичного і нормального. Вибір найменувань  характеристик стану господарюючого суб'єкта проведений аналогічно з класифікацією  типу фінансової стійкості, прийнятої  в практику фінансового аналізу [6].

Поряд з тим, навіть провівши фундаментальне дослідження на можливість банкрутства, підприємство не може бути повністю на нього покластися, тому що вищезгадані моделі діагностики  банкрутства здебільшого розроблені для розвинутих країн та не відповідають реаліям української економіки.

Так, зокрема, існує:

1. Часова невідповідність,  яка передбачає застосування  моделі в тому часі, в якому  вона розроблена.

2. Невідповідність об'єкта  оцінювання, що означає, оцінка  вірогідності банкрутства може  проводитись лише для підприємства, які відповідають вибірці.

3. Невідповідність методики  визначення параметрів моделі, яка  потребує точного дотримання  методичних прийомів оцінки показників, що були розроблені автором  моделі. Основним недоліком використання  вище поданих методів є те, що всі вони в якості інформаційної бази використовують зовнішню звітність підприємства [4].

Так, модель Альтмана вірно діагностувала банкрутство у 54,1 % випадків, при 54,5 % точності класифікації фінансово стійких підприємств, що в цілому по всій групі аналізованих підприємств забезпечило 54,3 % вірних результатів класифікації. При цьому фінансовий стан 11,7 % підприємств взагалі не було ідентифіковано. Модель Альтмана, розроблена для компаній, чиї акції не котируються на ринку, показала 56,8 % точності передбачення банкрутства і 51,5 % точності класифікації фінансово стійких підприємств. У цілому по всій групі аналізованих підприємств ця модель продемонструвала точність класифікації на рівні 54,3% (при 7,1% компаній з нерозпізнаним фінансовим станом).

Модель Давидової – Бєлікова, розроблена для російських компаній, показала дуже високу точність розпізнавання фінансово стійких підприємств (90,9 %) і водночас абсолютно неприпустимий рівень передбачення банкрутств (21,6 %). Це свідчить про невідповідність лінії поділу між двома означеними групами компаній (фінансово стійких і банкрутів) поточному стану української економіки. Процент точності класифікації всіх аналізованих підприємств становить 54,3 % (при 2,9 % компаній з нерозпізнаним фінансовим станом).

Модель Терещенка  розроблена для українських компаній, не була здатна ідентифікувати фінансовий стан 51,4 % аналізованих підприємств, хоча всі показники було попередньо опрацьовано згідно з встановленими рекомендаціями. Так, серед компаній, стан яких було класифіковано як фінансово стійкий, помилок в ідентифікації зроблено не було. Проте серед ідентифікованих підприємств, яким загрожує банкрутство, точність класифікації становила всього 15,4 %. Якщо ж врахувати й компанії з нерозпізнаним фінансовим станом, то точність класифікації підприємств-банкрутів знижується до 5,4 %. Таким чином, точність класифікації серед ідентифікованих компаній сягає 67,6 %, а для всієї множини аналізованих підприємств – падає до 32,9 % [5].

Тобто, маємо ситуацію, коли використання лише вимірюваних економічних  показників, зокрема даних фінансової звітності, не може задовольнити потреби  споживачів у інформації. Тому дуже важливим є використання не лише механічних розрахункових коефіцієнтів, але  й таких показників, значення яких не може бути точно виміряне.

Таким чином, можна підсумувати, що процес діагностики банкрутства  на підприємстві є важливим блоком аналітичної роботи, проведенням  якого не можна нехтувати. При  цьому варто обирати не просто найбільш прийнятну модель оцінювання вірогідності банкрутства з існуючих, враховуючи стан економіки в Україні  загалом і в галузі зокрема, але  й застосовувати ряд експертних методів для врахування чинників, які не можливо обчислити (інфляція, світова фінансова криза, нестабільність законодавства тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Шляхи  фінансового оздоровлення суб'єктів  господарювання.

 

Система захисних фінансових механізмів при погрозі банкрутства залежить від масштабів кризової ситуації.

При легкій фінансовій кризі досить нормалізувати поточну фінансову  ситуацію, збалансувати і синхронізувати приплив і відплив коштів.

Глибока фінансова криза вимагає  повного використання всіх внутрішніх і зовнішніх механізмів фінансової стабілізації.

Повна фінансова катастрофа передбачає пошук ефективних форм санації, у  протилежному випадку - ліквідація підприємства. Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства в першу чергу мають бути спрямовані на відновлення платоспроможності підприємства, щоб уникнути процедури банкрутства. Для усунення поточної неплатоспроможності проводять оперативні заходи з метою стабілізації фінансової ситуації, за принципом «відсікання зайвого», а саме скорочення поточних витрат з метою попередження зростання фінансових зобов'язань і реалізації окремих видів активів з метою збільшення позитивного грошового потоку.

Після цього слід вжити тактичних  заходів, спрямованих на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, за принципом «стискання підприємства», тобто перевищення обсягу генерування над обсягом споживання власних фінансових ресурсів.

Повна фінансова стабілізація досягається  за умови, якщо підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу. Тому стратегічний механізм захисних заходів має бути спрямовано на підтримку фінансової стабільності підприємства протягом тривалого періоду.

Для виведення підприємства з кризової ситуації розробляють бізнес-план фінансового  оздоровлення підприємства шляхом комплексного використання всіх внутрішніх і зовнішніх  механізмів фінансової стабілізації (рис. 3.1).

Офіційна заява боржника про  добровільну ліквідацію

Неспроможність боржника

Рішення арбітражного суду

Мирова угода

Ліквідаційні процедури

Реорганізаційні процедури

 

Оздоровлення фінансів підприємства

Вимушена ліквідація за рішенням суду

Відстрочка платежів кредиторів