Контрольная работа "Финансы"

      ,(1).

     де  – реальна процентна ставка;

      – номінальна процентна ставка;

      – річне зростання цін.

     Якщо  процентна ставка за кредит нараховується  частіше, ніж один раз за рік, то річна  процентна ставка обчислюється за формулою

      ,(2).

     де  – кількість разів нарахування процентів протягом року. 

       Темпи зростання процентів повинні  випереджати темпи інфляції. В  інший спосіб інфляція породжує  процентний ризик - небезпеку втрат: у кредиторів - внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників - при їх підвищенні. 

     Взаємодія процентної ставки і темпів інфляції є окремою науковою проблемою, ключовими  питаннями якої є вплив процентної ставки на динаміку товарних цін та зворотній зв’язок цих макроекономічних індикаторів. Економісти пропонують діаметрально протилежні підходи до визначення ролі та місця процентної ставки у грошово-кредитному регулюванні й забезпеченні цінової стабільності: від повної відмови від активної процентної політики до визнання процентної ставки основним інструментом грошово-кредитного регулювання. На користь обох концепцій наводиться достатньо доказів, і, таким чином, наукова дискусія з цього питання залишається відкритою.

     Існуючі теоретичні концепції, які пояснюють  механізм взаємодії процентної ставки і темпів інфляції, описують суто ринкові  економічні системи. Докази слушності  цих концепцій базуються на узагальненні даних з економічно розвинутих країн  та країн “третього світу” на тривалих часових інтервалах. Особливим випадком є зв'язок процентної ставки і темпів інфляції у постсоціалістичних країнах протягом перехідного періоду. Несформованісь ринкового середовища у цих країнах суттєво змінює характер взаємозв'язку між процентною ставкою і інфляцією. Іншими словами, традиційна форма вирішення цієї проблеми стає недостатньою як для пояснення процесів, що відбуваються, так і для обгрунтування конкретних заходів грошово-кредитної політики. Взаємодія процентної ставки і темпів інфляції у перехідній економіці є окремою науковою проблемою макроекономічної теорії, пов’язаною з питанням узгодженості динаміки цін на матеріальні і фінансові активи і врешті-решт розподілом національного доходу.

       Інфляція є хронічною проблемою країн з перехідною економікою, а короткочасні періоди фінансової стабілізації не перетворюються на довгострокову стабільність, вірогідніть інфляції залишається високою. Політика високої  реальної процентної ставки не має альтернативи у нестабільних грошових системах перехідного періоду. Загальна дилема грошового обігу у ринковій системі така: або бажаний рівень процентної ставки, або бажаний рівень інфляції, що є характерним і для перехідного періоду. Іншими словами - центральний банк забезпечує або інтереси вкладників і збереження реальної вартості їх заощаджень, або інтереси виробничого сектора і послаблення процентного тягара.

     Пасивна процентна політика (визнання фактичного розміру процентної ставки досконалим індикатором, на який неможливо впливати адміністра-тивними методами) є логічною альтернативою заходам нормативного харак-теру. Оцінка ефективності цих альтернатив з огляду на вірогідність швидшого встановлення реальної процентної ставки на рівні, характерному для стабільних грошових систем, є надзвичайно актуальною.

     Теоретичне  дослідження основних підходів у  сучасній економічній теорії до проблеми вазаємодії процентної ставки та інфляції дало змогу виробити наступні положення  щодо значення і ролі процентної ставки в ринковій економіці:

     на  короткострокових часових інтервалах процентна ставка виконує функцію ефективного регулятора грошового обігу та ділової активності, а також стабілізує кон’юнктурні коливання на фінансовому та валютному ринку;

     зниження  реальної процентної ставки (створення  сприятливішого середо-вища для економічного розвитку) відбувається лише у тих економічних системах, де зростає реальний ВВП і навпаки;

     на  довгострокових часових інтервалах процентна ставка є досконалим індикатором  достатності внутрішніх грошових заощаджень; її рівень залежить від того, яка частка ВВП зберігається на рахунках національної банківської системи. Довгострокова процентна ставка - це такий індикатор, який дуже складно змінити штучно (за допомогою інструментів грошово-кредитної полі-тики). У грошових системах перехідного типу операції з довгострокового кредитування залишаються одиничними й рівень процентних ставок по них не є показовим.

     Висока  реальна процентна ставка є надійним антиінфляційним чинником, проте  її влив на заощадження (а отже й  акумульовані на внутрішньому ринку інвестиції) є майже нейтральним, оскільки заощадження є функцією доходу, а не процентної ставки. Процентна ставка впливає на структуру розподілу наявного доходу і, при інших рівних обставинах, її висока реальна складова призводить до нагромадження інвестиційного потенціалу в формі фінансових активів у національній валюті на балансах небанківського сектора та у населення.

     Зростання реального ВВП може знизити реальну  процентну ставку, але зниження номінальної  процентної ставки ніяким чином не призведе до зростання доходу ( воно може лише збагатити тих, хто першим матиме доступ до кредиту).Занижена номінальна процентна ставка потребуватиме додаткового адміністративного контролю за розподілом кредитів. У перехідний період діє принцип: менші темпи інфляції створюють передумови для зростання обсягів заощаджень у національній валюті. Врешті-решт, більш слушною в умовах перехідної економіки  є грошова теорія проценту і залежність процентної ставки від нагромадження реальних грошових залишків. Нерівноважна або нормативно встановлена низька процентна ставка спричинить волюнтарист-ський перерозподіл капіталу на користь запланованих інвестицій, проте, в довгостроковій перспективі призведе до прискорення інфляції та відповідного скорочення внутрішніх заощаджень у грошовій формі.

     Сучасна грошово-кредитна політика країн з  ринковою економікою побудована на принципах  лібералізації процентних ставок й  узгодження облікової ставки з ринковою та очікуваними темпами інфляції. Можна виділити три різновиди  процентної політики : 1)циклічний або активна процентна політика( Німеччина, Японія, США); 2)валютний або політика, спрямована на зовнішню стабільність  грошової одиниці (Франція); 3)інди-кативний або пасивна процентна політика (Іспанія, Канада). Фінансова стабільність, тобто низькі темпи інфляції в довгостроковій перспективі, є необхідною умовою поступового зниження реальної процентної ставки в країнах, валюти яких не використовуються як резервні (Італія, Іспанія, Франція, Канада), та підтримання її на низькому рівні для грошових систем, які емітують резервні валюти (Німеччина, США, Швейцарія).

     Реальна процентна ставка є об’єктивним  відображенням того, яку частину  доходу (ВВП) в грошовій формі контролює  національна банківська система. Питання  зниження реальної процентної ставки - це питання тривалості фінансової стабільності. Об’єктивні чинники впливають на рівноважну величину реальної процентної ставки:

     а) у постсоціалістичних країнах при темпах інфляції, які не перевищують 25 % на рік, реальна ставка по депозитах знаходиться в щільних межах ( від 3,5 до 12 % річних валютної доходності ); при досягненні повної фінансової стабілізації (темпах інфляції на рівні 1% на рік) валютна доходність депозитів врівноважується з реальною доходністю, визначеною за динамікою цін (процентний паритет) на рівні 3 % річних;

     б) у ринковій економіці при темпах інфляції понад 60 % на рік грошова система конкретної країни виходить за межі стабільності, монетизація ВВП скорочується і перетинає межу 30 %, що потребує проведення політики високих процентних ставок (вище 25 % річних валютної доходності) для збереження реальної вартості заощаджень у пасивах національної банківської системи.

     Політика  помірно позитивної процентної ставки є доцільною у країнах з  перехідною економікою. Це визначається такими чинниками:

     1. при реальній процентній ставці за депозитами (валютна доходність) понад 15 % річних зростання цін призупиняється незалежно від того, як встановлювалась процентна ставка - нормативним чи ринковим методом;

     2. прискорення (збереження досягнутого рівня) мобілізації заощаджень  у грошовій формі є необхідною передумовою економічного розвитку, а визначальним критерієм цього процесу є відношення грошової маси до ВНП;

     3. вища процентна ставка (у виважених, неспекулятивних рамках) сприяє спрямуванню ресурсів на кредитування прибутковіших проектів, прибутковість яких не базується на інфляційному зростанні цін, а пов'язана з вищою продуктивністю праці;

     4. проведення жорсткої грошово-кредитної політики та висока ставка рефінансування потребують додаткових, крім контролю за ліквідністю, методів регулювання, банківська система на цей період має бути об'єктом інвестування, а не інвестором (кредит на цьому етапі розвитку не може виконувати капітало-творчу функцію),спроби перетворити банківську систему на фінансового до-нора є стратегічною помилкою.

     Реальна процентна ставка неоднакова в різних країнах саме через те, що вона є  індикатором національних капітальних  нагромаджень, тобто функцією від  реального багатства в грошовій формі, накопиченого в даній країні на певний момент. Цінова стабільність забезпечує збереження вартості грошових нагромаджень у довгостроковій перспективі, висока реальна процентна ставка гарантує таке збереження, незважаючи на прискорення темпів інфляції.

     Нагромадження грошового капіталу і збереження його реальної вартості можливе у  межах національної банківської  системи лише при низьких темпах інфляції. Вища реальна процентна  ставка сприяє зростанню заощаджень.у  формі безготівкових рахунків у банках. Негативні реальні процентні ставки паралізують мобілізацію заощаджень на балансах фінансових посередників (заощадження набувають нераціональних форм :готівкових резервних валют, надлишкових товаоних запасів). Якщо національна банківська система не є бажаним середовищем для зберігання заощаджень, то в умовах лібералізації міжнародних валютних і фінансових відносин такий стан справ вимагає вищого проценту як єдиного можливого інструменту формування попиту на національні фінансові активи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Ліквідність комерційного банку  та шляхи її забезпеченя. 

     Термін  «ліквідність» (від лат.  Liquidus - рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти.

     Поняття ліквідність комерційного банку означає можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.

     Іншими  словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній  підтримці об'єктивно необхідного  співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом оперативного керування їхніми структурними елементами

     З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнята розуміти як «запас» або як «потік».  При цьому ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів.

     Ліквідність як «потік» аналізується з погляду  динаміки, що припускає оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного  періоду часу змінювати сформований  несприятливий рівень ліквідності  або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.

     Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

     Таким чином, ліквідність комерційного банку - це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів або швидко перетворювати їх в такі .