Міністерство Науки та Освіти  молоді та спорту України.

                  Запорізький Національний Технічний  Університет. 

                                                            Кафедра фінансів і банківської  справи.                                          

                        Контрольна робота з дисципліни

                                     Гроші та кредит.    В 11. 
 
 
 

Виконала:                                                              студентка  3 курсу заочного

                                                                                віділення грФЕУз.-519 

                                                                                Малишкіна Наталя Сергіївна. 
 

Перевірила:                                                            Шестопалова Олена Вітальївна.                                                                               
 

                                                 2011

                                                ЗМІСТ

                                                                                                                  Стор.           

      1.Сеньйораж   і монетизація бюджетного дефіциту.                       3

      2. Процентна ставка в умовах інфляції.      8

      3. Ліквідність комерційного банку   та шляхи її забезпеченя.     15

      4. Список використаної літератури.                                                25 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1.СЕНЬЙОРАЖ   І МОНЕТИЗАЦІЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

     У сфері державного регулювання ринкової економіки існує необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні допустимого (понад 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

     Дефіцит державного бюджету — це перевищення видатків бюджету над його доходами. Він становить основну причину інфляції. Однак дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки загалом, якщо перебуває на рівні 2—3 % ВНП. У протилежному випадку він негативно відображається на формуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки загалом.

     Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є: збільшення кількості грошей (емісія); збільшення випуску облігацій Міністерства фінансів (казначейства);скорочення валютних резервів центрального банку; позики в зовнішніх кредиторів.

     Унаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається  сеньйораж.

Сеньйораж – це серія прибутків, що одержує національний банк та держава від випуску грошей. Економісти вважають сенйоражом емісійний дохід, що центральний банк, або держава отримує завдяки можливості створення грошової бази в режимі монополію. У сучасних державах, як правило, центральний банк друкує банкноти, в той час як державний монетний двір карбує монети, і обидва мають прибуток від сеньйоражу.

     Сеньйораж, який походить від карбування монет державою, отримує та використовує сама держава. А от сеньйораж, який створюється при друкуванні банкнот залишається центральному банку. Банк використовує гроші для покриття експлуатаційних витрат (сам процес та матеріали для друку), а частка грошей, яка залишається вважається прибутком, який може бути розподілено між акціонерами.

     Покупцями облігацій Міністерства фінансів (казначейства) можуть бути: центральний банк; комерційні банки;домашні господарства; іноземці (як приватний, так і суспільний сектори).

     Купівля центральним банком державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монетизація дефіциту державного бюджету призводить до інфляції. У країнах з високою інфляцією населення, зазвичай, не купує нових державних боргових зобов'язань, валютні резерви центрального банку вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит через емісію.

     Проблема  монетизації бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Якщо необхідні кошти не будуть знайдені, уряд не зможе розрахуватися за своїми зобов’язаннями, і виникне прострочена заборгованість його перед економічними суб’єктами (по заробітній платі, пенсіях, дотаціях, з оплати державних закупівель тощо). Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:

     1. Збільшити оподаткування економічних суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо. Для цього потрібно буде змінити чинне податкове законодавство, що робить цей захід мало реальним. Але якби він був реалізований, то це не привело б до зміни маси (пропозиції) грошей. Відбулося б лише переміщення їх між окремими групами економічних суб’єктів, а загальна їх маса залишилася б на тому ж рівні. Сукупний попит від такого переміщення грошей може зазнати лише тимчасового пригнічення, поки податкові вилучення в одних суб’єктів не будуть передані через бюджетне фінансування іншим суб’єктам, які і трансформують їх у платоспроможний попит на ринках. Тому такий спосіб монетизації дефіциту не внесе істотних змін у пропозицію грошей, яка забезпечується банками, а отже і в масу грошей. 
   2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу. Подібний дохід у світовій практиці заведено називати сеньйораж. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертурбації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. Такий спосіб монетизації бюджетного дефіциту може призвести до інфляції, через що світова монетарна практика від нього відмовилася.

     3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реалізації облігацій на внутрішньому ринку цей захід не вплине на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб’єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товарних ринках подібно до першого заходу. Тому цей спосіб монетизації дефіциту з позиції монетарної політики не містить загрози і широко застосовується у світовій практиці.

     Інша справа з реалізацією державних облігацій на зовнішніх ринках. У цьому випадку виручка від реалізації державних облігацій на євроринках надійде у валютній формі, яка не дає можливості прямо використати її для фінансування бюджетних витрат. Уряд повинен продати валютну виручку центральному банку за національні гроші, які й використає для фінансування своїх потреб. У результаті цієї операції центральний банк збільшить на відповідну суму свої золотовалютні резерви. Збільшаться також банківські резерви в національних грошах та пропозиція грошей на ринку. Це може істотно збільшити пропозицію грошей та сукупний попит. Щоб запобігти цьому, центральний банк може провести стерилізаційні заходи з метою зменшення маси грошей в обороті.

     4. Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов’язання на первинному ринку. Цей спосіб монетизації бюджетного дефіциту видається на перший погляд дуже простим і ефективним — уряду не потрібно мати справу з тисячами кредиторів на вторинному ринку, і потрібну суму коштів він може одержати негайно. Насправді це досить загрозливий спосіб монетизації дефіциту. 
   По-перше, урядова політика дефіцитного фінансування перестає проходити контроль на надійність з боку суб’єктів вторинного ринку. Адже одного кредитора — центральний банк, який до того ж є державним, — значно легше “умовити” надати кредит уряду, ніж тисячі кредиторів — покупців облігацій на вторинному ринку. Тому ця політика може відірватися від умов реальної економіки, перетворитися у звичайну “фінансову піраміду”.

     По-друге, безпосередньо кредитуючи уряд, центральний банк істотно ускладнює управління пропозицією грошей, оскільки на відповідні суми уповільниться зростання резервів комерційних банків і подальша мультиплікація депозитів, збільшується ймовірність виходу цих грошей у позабанківський оборот.

     По-третє, на суму кредиту уряду збільшиться  маса грошей і сукупний попит. Щоб  не допустити негативного впливу цього збільшення на кон’юнктуру  ринку і сталість грошей, центральний банк повинен буде адекватно зменшити підкріплення резервів комерційних банків (через скорочення їх рефінансування і купівлю у них цінних паперів), що погіршить їх ліквідність, скоротить їх кредитування реальної економіки.

     З огляду на всі ці обставини у світовій практиці відмовилися від зазначеного способу монетизації бюджетного дефіциту. Законом України “Про Національний банк України” (стаття 54) НБУ заборонено надавати прямі кредити на фінансування витрат державного бюджету.

     Наведена  характеристика можливих способів монетизації бюджетного дефіциту свідчить про те, що найдоцільнішим є третій — шляхом реалізації державних цінних паперів на вторинному ринку, оскільки це не змінює грошової маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці. Проте ці положення справедливі лише за умов, коли бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП. Інакше уряд змушений буде щоразу розміщувати на ринку все більше позик і збільшувати проценти по них, щоб стимулювати попит. Це призведе, з одного боку, до випереджаючого зростання бюджетних витрат на обслуговування державного боргу та збільшення бюджетного дефіциту, що ще більше ускладнюватиме проблему монетизації дефіциту, з іншого — до погіршення ліквідності економічних суб’єктів, насамперед банків, оскільки в їхніх портфелях активів надмірно збільшаться запаси державних цінних паперів. Щоб не допустити банківської кризи, центральний банк змушений буде посилити скуповування державних цінних паперів на вторинному ринку, що спричинить зростання пропозиції грошей та сукупного попиту на товарних ринках. Посилиться загроза підриву сталості грошей.

     Отже, систематичний, всезростаючий бюджетний  дефіцит у великих розмірах становить  потенційну загрозу для сталості грошей, якими б способами він  не монетизувався. Монетизація бюджетного дефіциту через вторинний ринок цінних паперів може тільки відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім. 
 
 
 
 
 
 
 

     2.ПРОЦЕНТНА  СТАВКА  В УМОВАХ ІНФЛЯЦІЇ. 

Процентна ставка або ж но́рма проце́нта — кількісне вираження відсотків як економічної категорії. Розраховується як відношення річного доходу отриманого на позичковий капітал , до суми наданого  кредиту , помноженого на 100 відсотків.

     Формування  процентної ставки залежить від багатьох чинників, а саме: рівня облікової  ставки НБУ; терміну надання позики; особливостей забезпечення кредиту; платоспроможності й авторитету позичальника; темпу інфляції; перспектив зміни ринкової кон'юнктури; інших чинників.

     Сукупність  цих чинників (факторів) визначає межі диференціації кредитного процента.

     На  розмір процентної ставки за кредити  впливають такі фактори:

     1. макроекономічні (рівень інфляції; рівень облікової ставки центрального банку; попит та пропозиція на кредитному ринку);

     2. мікроекономічні (термін користування кредитом; розмір кредиту; рівень ризику).

     Серед багатьох факторів, які пливають на  рівень позичкового процента детальніше розглянемо інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання.

     А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу  інфляції) процентні ставки.

     Номінальна  процентна ставка – це ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу.

     Реальна ставка процента визначається шляхом порівняння між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу. Розраховується вона за формулою