Формування власного капіталу банками України

З М І С  Т

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми. Банки як фінансові посередники забезпечують поєднання інтересів суб’єктів господарювання та дрібних інвесторів з контрагентами, що шукають вільних інвестиційних ресурсів на фінансовому ринку країни. У цих умовах зростає роль банків із мобілізації вільних ресурсів і їх надання іншим учасникам ринку, що відчувають у них тимчасову потребу.

Від зростання ресурсного потенціалу банків значно залежать сприятливий  інвестиційний клімат у країні, інтеграція банківської системи у світове  співтовариство. Зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків є однією з передумов пожвавлення інвестиційної активності та виходу економіки з кризи. Трансформація соціально-економічної моделі нашого суспільства неможлива без широкомасштабних вкладень у реальний сектор економіки. Разом з тим банківська система не може здійснювати інвестиції у великих обсягах, не володіючи відповідними ресурсами. Тому проблема підвищення інвестиційної активності економіки та проблема формування міцної ресурсної бази банків взаємозв’язані.

Банківський капітал є основою діяльності банку, забезпечує стабільне його функціонування, розвиток, отримання прибутку. Обсяги, структура та адекватність капіталу є об’єктом уваги з боку інвесторів, потенційних клієнтів, конкурентів банку. Таким чином, питання залучення і нарощування капіталу банків є актуальними і важливими в розвитку будь-якої банківської системи.

Необхідність забезпечення достатності капіталу банку зумовлює об’єктивну потребу в осмисленні його сутності як економічної категорії, оскільки теоретичне обґрунтування значною мірою впливає на ефективність його формування та використання в практичній діяльності банків.

Дослідженням сутності капіталу банку присвячено багато наукових робіт вітчизняних і зарубіжних науковців, серед яких: В. В. Коваленко, К. Ф. Черкашина, М. Д. Алексеєнко, В. І. Міщенко, В. В. Крилова, В. С. Стельмах, В. Л. Кротюк, А. Ю. Сімановський, О. І. Лаврушин, В. М. Усоскін, Дж. Сінкі (мол.), П. Роуз, М. Тіссет, Ф. Трусард, але розширення масштабів банківської діяльності, зростання ролі банків у фінансовому секторі України, урізноманітнення видів ризиків та ускладнення управління ними виявляють актуальність подальших досліджень у цьому напрямі.

Метою курсової роботи є всебічне вивчення порядку формування власного капіталу системи українських банків.

Для досягнення поставленої  мети в курсовій роботі визначені  та розглянуті наступні основні питання:

- визначити теоретичні засади функціонування власного капіталу банку;

- розглянути порядок формування основних складових власного капіталу банку;

- проаналізувати механізм формування власного капіталу банків.

Предметом дослідження в курсовій роботі є механізм формування власного капіталу банків.

Об’єктом дослідження – є капітал банку, його структура та принципи формування.

Інформаційною базою дослідження є статистичні дані діяльності системи українських банків, основні показники банківської галузі, наукові статті та посібники провідних українських вчених.

Методичною  основою дослідження є методи аналізу та синтезу, метод системно-структурний, евристичні, економіко-статистичні, переходу від абстрактного до конкретного, прикладні методи оперативного аналізу.

 

1. Теоретичні засади функціонування власного капіталу банку

1.1. Економічна  сутність власного капіталу банку

 

Економічний розвиток будь-якої країни залежить не лише від рівня розвитку сучасних технологій і техніки, а значною мірою визначається ступенем розвитку банківської системи. Надійна банківська система є однією з важливих умов подальшого розвитку вітчизняної ринкової економіки, оскільки, мобілізуючи тимчасово вільні кошти, перетворює їх у капітал, який працює.

Власний капітал комерційного банку становить основу для його діяльності, є важливим джерелом фінансових ресурсів та слугує необхідною умовою підтримки довіри клієнтів до банку, його фінансової стійкості й здатності виконувати свої зобов’язання.

Власний капітал банку – це грошові  кошти, внесені акціонерами і засновниками банку, з метою забезпечення його економічної самостійності й фінансової стійкості протягом усього періоду його діяльності.

Згідно із Законом  України «Про банки і банківську діяльність» капітал банку — це залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань [1]. Виходячи із вищенаведеного трактування та у відповідності до міжнародних стандартів, математичною формулою капіталу в обліку є:

Капітал = Активи — Зобов'язання.   (1.1)

Капітал банку відображається в 5-му класі Плану рахунків бухгалтерського обліку банків [2] та регулюється нормативними документами, які регулюють процес капіталоутворення та розподілу, зокрема Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв і відділень (постанова НБУ № 375 від 31.01.2001 р.) та Інструкцією про регулювання діяльності банку (постанова № 368, від 28.08.2001 р.).

Власний капітал банку займає незначну частку в загальному обсязі ресурсів банку – до 10%, що зумовлено специфікою діяльності комерційного банку як установи, яка здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику.

Сутність банківського капіталу виявляється через його функції.

Класично виділяють  три функції капіталу банку: оперативна функція; захисна функція; регулююча функція [20, ст. 32].

Водночас капітал банку  у процесі організації банківської  діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій, тобто максимізацію прибутку, саме тому основна мета управління капіталом полягає в залученні й підтримці достатнього розміру капіталу для забезпечення розширення діяльності та захисту від ризиків [7, ст. 78].

Власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три основні дуже важливі функції:

1) захисна – це функція,  яка полягає у страхуванні  вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у разі його ліквідації або банкрутства;

2) оперативна – це  функція, що передбачає можливість використання власного капіталу в період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власних ресурсів профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

3) регулююча – це  функція, яка визначає розміри  капіталу банку при встановленні економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ і визначенні особливостей функціонування банку.

 

1.2. Структура власного  капіталу банку

 

Глибшому усвідомленню поняття  «банківський капітал» сприяє його поділ на окремі складові елементи з наступним групуванням їх за однорідними ознаками, тобто класифікація видів банківського капіталу.

Питання класифікації банківського капіталу є дискусійним і недостатньо  висвітленим в економічній літературі. Використовується один чи кілька критеріїв, переважно виокремлюються власний  та залучений капітал. Такий підхід істотно обмежує можливості пізнання сутності, закономірностей формування та функціонування банківського капіталу.

Склад власного капіталу банку проілюстровано на рисунку 1.1.

Визначають наступні види банківського капіталу[27]:

1. Звичайний акціонерний капітал. Його вартість виміряється по номінальній вартості звичайних акцій, які були випущені банком, доход по яким є змінним і залежить від рішення ради директорів банку.

2. Привілейований акціонерний капітал, який вимірюється по номінальній вартості будь-яких випущених акцій, по яких обіцяна виплата фіксованої ставки доходу (ставки дивіденду); привілейовані акції можуть бути як безстроковими, так і з обмеженим строком погашення.

3. Надлишок, який представляє собою різницю між ціною, яку акціонери платять за кожну акцію, і номінальною вартістю акції.

4. Нерозподілений прибуток, який представляє собою чистий прибуток, який був залишений банком на інвестиційні цілі, а не виплачений як дивіденди.

5. Резерви, які є засобами, залишеними на непередбачені витрати, такі, як виплата стягнених у судовому порядку засобів; а також резерви, що використовуються для виплати дивідендів, які ще не оголошені, і як засіб для майбутнього вилучення з обігу акцій або для погашення зобов'язань.

 

Рис.1.1. Склад власного капіталу банку [17, с. 132]

 

6. Субординовані зобов'язання, які представляють собою довгостроковий позиковий капітал, вкладений зовнішніми інвесторами, зобов'язання банку перед якими є по важливості другими в порівнянні з його зобов'язаннями стосовно вкладників, але першими в порівнянні із зобов'язаннями перед акціонерами.

7. Неконтрольний пакет акцій консолідованих дочірніх компаній банку, за рахунок якого банк має частку в підприємствах інших галузей.

8. Цінні папери, які погашаються за рахунок продажі акцій, є борговими зобов'язаннями; їхнє погашення може вироблятися тільки за допомогою продажу акцій.

 

Рис. 1.2. Система класифікації капіталу банку [20, с. 112]

 

Пайовий власний капітал  формується початково за рахунок  внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску. При виході учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Залежно від джерел та порядку формування власний капітал комерційного банку поділяється на такі основні частини: статутний капітал, резервний капітал і нерозподілений прибуток (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Поділ власного капіталу банку залежно від порядку утворення [5, с. 86]

Головні елементи власного капіталу	Джерела формування	Механізм поповнення
Статутний (акціонерний) капітал	Емісія власних акцій	Повторний випуск акцій для збільшення статутного фонду
Резервний капітал	Відрахування від прибутку для створення резервного фонду та інших фондів банку (економічного стимулювання, економічного розвитку)	Величина резервного капіталу встановлюється банком самостійно, він не може перевищувати статутний капітал. Використовується для покриття збитків банку. Поновлюється з прибутку.
Нерозподілений прибуток	Джерело власного капіталу внутрішнього походження. Утворюється в результаті розподілу прибутку.	Поповнюється новими залишками  нерозподіленого прибутку в кінці  року

 

Статутний капітал банку  – це вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) банку, внесених з метою початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників та кредиторів банку.

Резервний капітал –  це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, спеціальних потреб і покриття збитків. Резервний капітал, на відміну від статутного капіталу, формується у процесі подальшої діяльності комерційного банку.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал і в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників банку згідно з чинним законодавством.

Для обчислення економічних  нормативів використовують поняття регулятивного капіталу банку як одного з найважливіших показників діяльності, основним призначення якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, котрі банки беруть на себе у процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності.

Відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України про порядок регулювання банківської діяльності регулятивний капітал складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та має повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений  зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності);

в) дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;

г) емісійні різниці, що є  сумою перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

д) резервні фонди, що створюються  згідно із законами України;

е) загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Ці складові частини  входять до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: