Формування та використання доходів від операційної діяльності

6. Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.Він повинен бути меншим 1,0. Тому бачимо, що за 3 роки підприємство дуже залежить  від зовнішніх джерел фінансування, а саме найбільше у 2008 р. А от у 2009 р. ця залежність зменшилась в 1,5 рази,але не досягла нормативів.

7. Коефiцiєнт маневреностi власного капiталу показує, яка частка власного капiталу використовується для фiнансування поточної дiяльностi, тобто вкладена в оборотнi засоби, а яка - капiталiзована.

Коефiцiєнт маневреностi власного капiталу на 2007р. складав 0,6, а на 2009 р. даний  коефiцiєнт зрiс до 0,9, тобто частка власного капiталу, яка використовується для поточної дiяльностi, зростає.Але  у 2008р. коефіцієнт різко знизився до 0,2.

Розділ 2. Теоретичні та правові  засади формування та використання доходів

2.1. Формування доходу  від, операційної діяльності.

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі  матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво – використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються  економічні умови для нового виробничого  циклу. Залишок виручки становить  валовий дохід.

В сучасному фінансовому  словнику валовий доход – це сукупний грошовий виторг підприємства, одержаний від діяльності основного, допоміжних, обслуговуючих виробництв підприємства та від реалізації додаткових послуг.

Будучи кінцевим результатом  роботи підприємств, валовий доход  відображає рівень ефективності їх господарської діяльності. Валовий доход – це основне джерело формування. фінансових ресурсів підприємства і державного бюджету. Не можна ставити знак рівності між прибутком і валовим доходом як показниками, що відображають рівень ефективності господарської діяльності. Прибуток відображає тільки частину новоствореної вартості. А валовий доход визначається величиною всієї новоствореної вартості – основного джерела національного доходу країни. Використання валового доходу в якості головного узагальнюючого показника ефективності дозволить враховувати реальний економічний ефект, який отримає народне господарство в результаті діяльності кожного підприємства. На відміну від прибутку валовий доход дає можливість оцінити ефективність роботи підприємства з точки зору не тільки його госпрозрахункових, а й народногосподарських інтересів. Перевага валового доходу полягає в тому, що в ньому найбільш реально відображаються такі важливі сторони діяльності, як скорочення матеріаломісткості, підвищення продуктивності праці. Крім того показник валового доходу використовується і для оцінки рівня ефективності збиткових підприємств.

"Валовий дохід є  та частина вартості... і виміряна  частина валового продукту..., котра  залишається після відрахування  частини вартості і виміряної  частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі...+ прибуток + рента" зазначено у підручнику А.М. Поддєрьогіна "Фінанси підприємств".

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною валового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва. Водночас, вартість цієї частини продукту – валового доходу, утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планується (крім колективних сільськогосподарських підприємств).

Валовий дохід – це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості – основного джерела національного доходу. Валовий дохід – основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

З народногосподарського  погляду валовий дохід є складовим  елементом національного доходу країни. "Якщо розглядати дохід всього суспільства, – писав К. Маркс, –  то національний дохід складається  із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу".

У процесі відтворення  валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці – це витрати на виплату  основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі  вартість необхідної праці.

За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві частини – необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт – це продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як чистий дохід (грошова форма додаткового продукту).

"Чистий дохід, –  писав К. Маркс, – є додаткова  вартість, що й відрізняє чистий  дохід від валового доходу, тому  що останній включає в себе  заробітну плату, перший же  не включає її".

В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень іноді ототожнюються. "За умов товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід), – пише Д. Моляков, – реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну категорію – грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт... за своєю суттю вони – самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми суспільного виробництва, друга (грошові нагромадження) є категорією розподільчою. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію – грошові нагромадження". Очевидно, поняття "грошові нагромадження" є надуманою фінансовою категорією, тому що чистий дохід є грошовим виразом додаткового продукту, створеного працею людей на підприємствах. Таким чином, чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди  пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв'язку ніяк не можна погодитись з думками авторів стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття "прибуток" і "чистий дохід" є однозначними .

Водночас за економічним  змістом прибуток – це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.

На розмір виручки  від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) впливають наступні фактори (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Фактори впливу на розмір виручки [26, 78]

Прямий вплив на розмір виручки здійснює обсяг (кількість) реалізованої продукції, який залежить від обсягу виробництва товарної продукції, та рівень відпускних цін, який залежить від якості і споживчих  властивостей продукції.

В сучасних умовах за способом встановлення ціни поділяються на фіксовані, регульовані та вільні.

Фіксовані ціни встановлюються державою на продукцію державних  підприємств, деякі ресурси, соціальне  значимі товари, які монопольно виробляються державою (наприклад, газ).

Регульовані ціни встановлюються шляхом регулювання рентабельності продукції (товарів, робіт, послуг) першої необхідності (наприклад, хліб).

Останні використовуються для окремих найбільш соціальне  значущих і дефіцитних товарів та послуг з метою стримування інфляційних процесів у народному господарстві та здійснення соціального захисту прав споживачів, а також для продукції підприємств-монополістів. Питома вага товарів, робіт і послуг, ціни і тарифи на які регулюються державою, є невеликою, основна ж маса товарів, робіт і послуг реалізується за вільними (договірним) цінами і тарифами.

Регулювання цін і  тарифів в Україні здійснюється у різноманітних формах, основні  з яких такі:

• пряме затвердження повноважними органами виконавчої влади (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари та послуги;
• встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;
• затвердження граничних рівнів рентабельності (питомої ваги прибутку в ціні, тарифу);
• встановлення граничних рівнів торгових надбавок і постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг .

Вільні ціни встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі з врахуванням  попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту  товарів та запобігання ажіотажного попиту і пропозиції.

Крім класифікації цін  на фіксовані, регульовані та вільні, існує поділ цін на оптові та роздрібні. Оптові ціни – це ціни, що встановлюються між підприємством-виробником продукції  виробничо-технічного призначення  і товарів народного споживання та іншими підприємствами (споживачами продукції) або збутовими організаціями, оптовими і роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару і прибуток. Якщо реалізація продукції відбувається через збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства, до оптової ціни додаються постачальницько-збутові націнки і надбавки, що є джерелом покриття витрат, пов'язаних з організацією постачання і збуту продукції.

Оптова ціна також  може включати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції до споживача. В залежності від внесення або невнесення до оптової ціни транспортних витрат розрізняють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція призначення. Термін "франко" показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника при даній оптовій ціні.

Різновидом оптових  цін е розрахункові ціни. Вони можуть встановлюватися для групи підприємств  однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення її реального рівня рентабельності (прибутковості). Справа в тому, що в деяких галузях промисловості підприємства мають значну різницю у витратах на виробництво та інвестиціях відносно інших підприємств галузі з причин, незалежних від їх діяльності (гірничо-геологічні, природнокліматичні, транспортні та інші умови). За допомогою розрахункових цін організовуються розрахунки всередині галузі між підприємствами і збутовими організаціями.

Оптові ціни, за якими  проводяться розрахунки між постачальниками  та покупцями, включають в себе податок на додану вартість і (в окремих випадках, при реалізації високорентабельної продукції) акцизний збір.

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі і громадського харчування державної та інших форм власності, включаючи товари виробничо-технічного призначення (наприклад, цемент, інші будівельні матеріали, нафтопродукти, автомобілі тощо), які надходять в особисте користування громадян. Вони включають в себе, поряд з оптовою ціною, торгові надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі на організацію торгівлі.

Таблиця 1

Формування  доходів  ТОВ «ВПК» у 2009 р.  по видам продукції.

 тис.грн.